Секрети здобуття життєвого досвіду

Про унікальність Олега ДАНАЛАКІЯ, головного  інженера Чернівецької філії ПАТ «Укртелеком», газета розповіла у 45-му числі газети в матеріалі під назвою «Жага знань допомогла не зламатися у житті». 513 стрибків з парашутом, другий дан з карате і звання майстра спорту міжнародного класу. А ще він – кандидат у майстри спорту з велоспорту, має медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», орден Червоної зірки. З іншого боку – це дипломований перекладач з французької мови, кандидат технічних наук із 9-ма патентами. Як це йому вдалося?

– Життя вчить нас щохвилини і щосекунди, треба тільки приглядатися до його уроків і робити з них правильні висновки, – каже чоловік.

Ось і нещодавно колектив зв’язківців підкорив чергову гірську вершину. Цього разу вони піднялися разом із членами своїх родин на найвищий карпатський пік – Говерлу (2061 м над рівнем моря). Для когось це була би просто чергова пригода. Та не для Даналакія. Для нього це – урок, яким він і поділиться. Та про все по порядку.

Шлях у гори почався в мальовничих буковинських Карпатах: прямував уздовж Прута, через стародавній арковий міст-віадук, збудований 1894 року, повз дерев’яну церкву Святих Петра й Павла 1615 року.

– За цікавими краєвидами і спілкуванням навіть не помітили, як доїхали до Карпатського національного природного парку, на території якого й розташована найвища вершина України, – ділився п. Олег. – Пригода починається! З різних за складністю маршрутів обрали найкрутіший – «синю» стежку. Шлях чітко позначений: сині мітки на деревах та камінні зустрічаються кожні 100 м. Гущавина ялиць і смерек переходить у субальпійський пояс, порослий густими чагарниками. Тут градусів на 10 холодніше, ніж у лісі. На цій висоті навіть у липні–серпні може впасти до нуля температура і початися несподіваний дощ. Але нас це не спиняло, і ми далі дерлися схилом, де росте лише трава, а крутизна така, що здається: от-от злетиш у провалля. Та й кисню в повітрі помітно меншає, дихати дедалі важче, коліна тремтять і у скронях б’ється пульс, але наша команда не зупиняється. Залишилися позаду найтяжчі 300 м підйому під кутом 65°. Перед колегами, з якими разом подолали складне випробування, відкрилася панорама Чорногірського хребта, зелене море лісів і блискучі озера. Це відчуття свободи, яке дарують гори, не можна порівняти ні з чим! Тут, у центрі Європи, на даху славетної країни, дивлячись на нескінчені хвилі синіх гір, відчуваєш подих історії, пульс держави. Приходить почуття цілковитого спокою і впевненість, що все буде добре: у кожного з нас та в нашої держави, – ділиться враженнями Олег Даналакій.

Дорогою вниз освіжилися: попили чистісінької водички з джерела, з якого витікає Прут. І вже на базі стомленим зв’язківцям вручили дипломи за підйом на вершину Говерли.

Гори та кар’єра: як правильно видряпатися

– Здавалось би, сходження на вершину – унікальний досвід, який навряд чи знадобиться у повсякденному житті. Проте підкорення гір може багато чого навчити, – каже Олег Григорович. І далі ділиться думками, які виніс зі сходження на Говерлу.

10 уроків подолання вершин – для роботи і життя:

1. 1. Плануйте маршрут. Ніщо так не вчить потреби планувати, як похід: скільки й коли буде крутих і пологих підйомів, де можна безпечно перепочити, де краще за все перейти річку, чи буде можливість поповнити запаси води тощо.

Так само і в роботі. Година, витрачена на планування, заощадить 10 годин роботи. Без належного планування дублюються функції, затягуються чи навіть зриваються терміни виконання робіт, витрачаються зайві ресурси. Зробіть планування своєю щоденною звичкою, і будете здивовані, скільки часу і сил це дозволяє зберегти.

2. Майте напоготові «план Б». Як добре ви все не спланували б, у поході завжди щось піде не так. Адже у вашої функції багато змінних: погода, рельєф, людський чинник, який зростає з кількістю учасників. Зіпсується погода, місце відпочинку виявиться заболоченим, в когось із команди виявиться невідповідне взуття – усе готове йти шкереберть. Тож треба бути готовим до змін і мати напоготові кілька запасних варіантів: аптечку, дощовики тощо. Тоді неприємності не заскочать зненацька і ви знайдете вихід із «нештатної» ситуації.

Звичка готувати запасний план стане в пригоді й на роботі. Сучасні стратегії будуються з урахуванням різних сценаріїв розвитку подій, які можна звести до трьох варіантів: якщо все піде чудово, якщо щось піде не так – і якщо все полетить шкереберть. Тож починаючи проект, поміркуйте над можливими ризиками, спробуйте уявити, що саме може піти не так. Коли ризики відомі, мінімізуйте їх: позбудьтеся тих, які можна мінімізувати, а для інших підготуйте варіант виходу із ситуації. Звісно, всього передбачити не вдасться, і до цього теж треба бути готовим.

3. Команда. У поході немає окремих туристів, є команда. Якщо в когось виникає проблема – це спільна проблема. Якщо дитина одного з учасників заблукала в лісі, команда не рушить далі, поки не знайде пропажу. Якщо запаси їжі добігають кінця, всім доводиться скоротити раціон. «Відчуття ліктя» й команди навчають одразу двох речей. З одного боку, жоден з учасників не може дозволити собі бути «слабкою ланкою», підвести команду і ставити власні інтереси вище від спільних. По-друге, вчить сприймати проблему іншого члена колективу не як привід для роздратування, а як задачу, яку треба розв’язати.

Так само і в роботі: ми всі працюємо над спільною справою, тільки з різних боків. Завдання одне: посилити позиції Компанії, збільшити її прибуток і кількість клієнтів. Робота кожного співробітника зводиться саме до цього. Якщо хтось працює недостатньо ефективно, це псує результат усієї команди, що є неприпустимим. З іншого боку, якщо хтось із колег помилився – а  це трапляється в будь-якій роботі – ми не марнуємо час на пошуки винних, а перш за все разом виправляємо ситуацію. І вже потім детально аналізуємо причину невдачі, щоби «не наступити на ці граблі» наступного разу.

4. Тримати напрямок. Шлях до гірської вершини не буває прямим. Фізично неможливо пройти прямим на карті відрізком від старту до піку гори. Реальний шлях звивистий. Щоби дістатися цілі, треба весь час тримати в голові напрямок руху, звірятися з картою і компасом.

В роботі так само, щоби досягти мети, інколи доводиться обходити «гострі кути», технологічні несправності та інші перешкоди. Та якщо ви знаєте ціль (річний план, коефіцієнт персональної ефективності – КПЕ), всі свої зусилля спрямовуєте на досягнення цього результату (тримаєте в голові напрямок), контролюєте швидкість руху до цілі за допомоги інструментів робочої «навігації» (% виконання плану), то ви обов’язково досягнете мети. Орієнтація на результат не дасть можливість заплутатися у хащах щоденних робочих завдань.

5. Важка справа приносить задоволення. Похід – дуже виснажлива річ. Це справжнє випробування характеру й сили волі. Доводиться йти навіть тоді, коли немає сил навіть стояти рівно. Проте сходження до вершини доводить: насправді ми набагато витриваліші, ніж думаємо про себе. Найцікавіше: справжнє задоволення від досягнення мети отримуєш лише тоді, коли це далося ціною надзусиль, перемоги над собою. Мить, коли стоїш на гірській вершині, сповнена такої гордості й самоповаги, що всі складнощі підйому бліднуть на цьому фоні. У голові лише одна думка: «Я зміг, я витримав!»

Цей принцип справедливий і для роботи. Справжнє задоволення й гордість за себе виникає тільки від виконання завдання, яке було складним, змусило вийти з зони власного комфорту, добряче поміркувати над його розв’язанням. Пройдені випробування та складні робочі завдання не лише зроблять з вас кращого професіонала, але й змусять пишатися собою.

6. Нічого зайвого. В похід беруть тільки конче необхідні речі, адже їх доводиться нести на собі. Тож жодних прасок, фенів, косметики. Якщо річ не приносить безпосередньої користі – вона заважає сходженню.

В роботі теж корисно перевіряти свої справи: розставити пріоритети, поміркувати, чи все допомагає досягти великої мети. Така ревізія виявить багато речей, які робляться з двох причин: так завжди робили і всі так роблять. Уважно придивіться до завдань такого кшталту: може, варто щось змінити, щоби швидше досягти мети?

7. Бути лідером – велика відповідальність. Похід – річ непередбачувана. Лідеру доводиться приймати рішення, що мають враховувати інтереси всіх учасників, брати на себе відповідальність, мотивувати і підтримувати команду, вирішувати конфліктні ситуації, причому часом у дуже ризикових умовах. Роль лідера – це передусім додаткова відповідальність і жодних додаткових переваг.

У роботі роль керівника так само дуже важлива. Хоча на перший погляд це не очевидно, керівна робота вимагає особливих навичок і знань, уміння аналізувати дані й приймати рішення. Та найголовніше – це велика відповідальність. Керівник відповідає за результати своїх підлеглих. Кожний їхній промах – це його промах, хоча кожне досягнення – це досягнення команди. Не кожний навіть дуже досвідчений фахівець буде гарним керівником. Ця робота потребує зовсім іншої компетентності.

8. Не здаватися! Підйом на гору зазвичай сприймається як підйом на кілька десятків гір. Коли досягаєте чергової видимої вершини, з’ясовується, що це ще не кінець шляху. Омріяний пік, здається, зовсім не наближається, а енергії вже майже не залишилося. Тут украй важливо знайти в собі сили, щоби починати знову і дертися на наступні схили. Цей досвід – не здаватися і далі рухатися у вибраному напрямку – дуже корисний для роботи. Під час довготривалих проектів неодноразово виникають все нові й нові перешкоди, які треба подолати, не втративши ентузіазму.
9. Випробування все ставить на свої місця. Критична ситуація проявляє справжні риси людей, показує їхні характери. Давні знайомі можуть здивувати як своєю несподіваною силою волі, так і прихованою слабістю. Тож, якщо хочете краще зрозуміти колег, похід, складне завдання чи критична ситуація стануть вам у пригоді. Ви будете здивовані, дізнавшись, наскільки люди, що нас оточують, здатні на благородні вчинки, підтримку, ініціативу. Навіть якщо сюрприз буде не дуже приємним, краще заздалегідь знати про певні риси характеру колеги, щоби скоригувати свою подальшу поведінку і знати, чого від нього очікувати.
10. Розуміти, навіщо ти це робиш. Вирушити у похід може кожний, але до вершини дійдуть не всі. Щоби витримати випробування, потрібна неабияка мотивація. Коли розумієш, навіщо це тобі, можна здолати будь-яку перешкоду. І, звісно, треба любити те, що ти робиш: отримувати насолоду від чудових краєвидів, спілкування з колегами, родиною і навіть від фізичних навантажень. Коли любиш те, що робиш, – усе можливе, в тому числі й на роботі.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»