З наближенням чергових виборів в Україні нерідко згадують про «національну ідею». Кожен вкладає у це поняття своє значення, але взагалі ним означають духовну першооснову, що об’єднує цілу націю.
У випадку України дуже непросто її визначити. Мова? Ні, бо пів-країни розмовляє українською, а інша половина – російською. Православна віра? Ні, бо православні у нас розколоті на три конфесії, а є ще католики, протестанти та інші. Спільні історичні герої? Знову ж – ні. Адже для одних героями є Сидір Ковпак та молодогвардійці, а для інших – Степан Бандера і Роман Шухевич. Тим більше не можуть об’єднатися всі українці навколо сучасних політичних сил та їхніх лідерів. Протистояння між «помаранчевими» та «біло-блакитними» засвідчило, наскільки розколотим є наше суспільство.
І все ж Україна не розпадається, а самі українці сповідують якісь спільні цінності, котрі й сформулювати словесно ще нікому не вдалося. Час від часу з’являються «конструктори національної ідеї», які видувають чергову мильну бульку. Наприклад, на роль об’єднуючого чинника загальнонаціонального масштабу пропонують … «Євро – 2012»! Мовляв, якщо немає перемог економічних або військових, то хай будуть хоча б спортивні. Справді, перемоги вітчизняних спортсменів є важливим чинником зміцнення гордості за свою державу, вони сприяють розквіту патріотичних почуттів. Проте у багатьох українців «Євро – 2012» асоціюються зовсім не із спортивними змаганнями.
Упродовж декількох років громадськість спостерігає, як жменька олігархів ділить бюджетні мільярди під приводом спорудження стадіонів, готелів та іншої інфраструктури для футбольного чемпіонату. Апетити у «будівничих» величезні, от і виходять споруди «золотими» за своєю вартістю. Наскільки якісним було саме будівництво, покаже час. Але наслідки такого витрачання державних коштів відчуває більшість громадян України. Зведення помпезних споруд на фоні падіння життєвого рівня простолюду стабільності державі не додає.
Не може «Євро – 2012» об’єднати всю націю: від нього густо тхне духом наживи. Олігархи «розпиляли» бюджетні мільярди, а дрібний та середній бізнес збирається викачати з кишень приїжджих уболівальників мільйони чи хоча б тисячі євро. Власники готелів прагнуть захмарно підняти ціни на свої послуги, від них не відстають таксисти, ресторатори та інші. Готуються до чемпіонати і такі охочі до заробітків, як проститутки, кишенькові злодії, різноманітні аферисти. Нажива перш за все!
Часу до чемпіонату залишається все менше, й пролетить він миттєво. Після «Євро – 2012» хтось рахуватиме прибутки, а хтось – втрати. Але всі побачать, що до національної ідеї футбольний чемпіонат не мав жодного відношення. Адже єднає українців не спільна участь у наживі, а любов до рідної землі, до її народу. І віра в те, що ми гідні кращого життя, ніж маємо нині.
Ігор БУРКУТ, політолог
