«Шановна редакціє! В Україні вже працює новий Кабмін. Утім, не чекаю від нього нічого доброго , бо протягом 25 років Незалежності України кожний уряд був гірший від попереднього. Така вже, вибачайте, традиція. Але мушу зізнатися, що мені дуже хотілося, щоби Айварас Абромавичюс залишився міністром: здавався чесною людиною.
Але знайти інформацію про економіста з Литви, крім офіційної, важко. Імпонує, що у складі дитячої збірної Литви 1988 року він став чемпіоном СРСР з баскетболу. І, мабуть, показово, що коли 1993-го переїхав до Естонії для вступу до Міжнародного університету «Конкордія» – першої в колишньому СРСР приватної бізнес-школи, перший рік його навчання оплатив Фонд Джорджа Сороса, далі навчався безкоштовно, бо тренував жіночу та чоловічу баскетбольні команди університету. Працював у «Hansabank» та інвесткомпанії «Brunswick Emerging Markets», 1999-го переїхав до Швеції. Там перейшов на роботу до компанії «East Capital», що спеціалізувалася на діяльності у Східній Європі.
Згодом перейшов до її російського офісу у Москві. Від кінця 2000-х років Абромавічус очолив київський офіс компанії та переїхав із сім’єю жити до Києва. Його дружина, як відомо, українка – і він дуже любить Київ. Ось така белетристика. Та хотів би знати, у чому ж зміст конфлікту? Що насправді сталося? Бо з телевізійних новин я доладно так нічого й не зрозумів. Ну виступив хлопець проти корупції – так про неї ж у нас тільки ліниві не говорять! Почути б думку профі…
З повагою, Іван МИСЬКІВ».
За коментарем редакція звернулася до голови Асоціації виробників Буковини, аналітика й експерта «Версій» з економічних питань Франца ФЕДОРОВИЧА:
– Фігура Айвараса Абромавичюса цікава й яскрава. Та щоби зрозуміти логіку подій, мабуть, слід
викласти їхню хронологію.
Як відомо, у грудні 2014-го Президент України Петро Порошенко підписав указ про надання
Абромавичюсу українського громадянства, а Верховна Рада призначила його на посаду міністра
економічного розвитку й він увійшов до Кабміну, очоленого Арсенієм Яценюком. Айвараса жартома
називали – а в кожному жарті лише частина жарту – «спецназівцем реформ» і покладали на нього
великі надії. Та в лютому 2016-го він раптом подав у відставку із надзвичайно гострим і відкритим
мотивуванням, що призвело до цього. Цитую головну причину, на яку він послався: «різку
активізацію блокування будь-яких системних і важливих реформ у країні». І, зокрема, «спроба
встановити контроль за грошовими потоками на держпідприємствах, особливо над НАК
«Нафтогаз» і оборонною промисловістю». І при цьому Айварас Абромавичюс назвав прізвище
першого заступника фракції «Блока Петра Порошенка» Ігоря Кононенка, який зробив усе, що міг,
на думку Абромавичюса, для блокування роботи Мінекономіки.
Нагадаю, що на підтримку міністра виступили посол США в Україні Джеффрі Пайєтт і амбасадори
ще 8-ми західних країн. Воно не дивно, бо досягнення п. Айвараса практично за рік роботи
вражають. Судіть самі. Прийшовши до міністерства, він, найперше, скоротив його штат
наполовину, звільнивши 70 чиновників, і запросив 240 волонтерів, як він казав, «із незіпсованим
мисленням». Серед цих волонтерів були: *команда «ProZorro», що запустила систему електронних
держзакупівель, на яких до того шалено наживалися; *Офіс ефективного регулювання з
поліпшення управління держкомпаній тощо. Абромавичюсу вдалося не просто викрити, а
викорінити багацько корупційних схем. У пресі він заявляв, що від цього він отримує величезне
задоволення і що є мало речей, які тішать його більше. Що не кажіть, а він – економічний шахіст
найвищого ґатунку! Адже тільки на аукціонах «Укрнафти» його міністерство заощадило для
держави 100 мільйонів за рік. А варто було лише забрати олігархічний дисконт у 15%. Крім того,
разом з Мінтрансом, Мінюстом і Міністерством аграрної політики він скасував багато ліцензій та
сертифікатів.
І був ще один момент у діях екс-міністра, який мені особисто дуже імпонує. У майбутньому це дало
б великий зиск Україні, та, мабуть, керівництву держави не це було потрібне. Пан Айварас
повернув прозорість і публічність державним компаніям. За рік його роботи держкомпанії зменшили
збитки на 101 мільярд (!) гривень. Розпочалися прозорі конкурси на призначення членів
спостережної ради НАК «Нафтогаз» і директорів держкомпаній. Та, як наголосив екс-міністр в
інтерв’ю «Бульвар Гордона», він не чекав на такий неймовірний політичний спротив, хоча
усвідомлював, що «червоні директори» будуть проти. А призначити нових керівників у всіх
держкомпаніях не вдалося. Ось, зокрема, що сказав він з цього приводу, цитую: «Не називатиму
прізвища, не хочу влазити глибше. На цю тему є багато статей у ЗМІ. Я бачив усе зсередини і можу
сказати, що інформація, яка з’являється в медіа від Сергія Лещенка та інших про те, хто є
«смотрящим» і за яким підприємством, – відповідає дійсності, на превеликий жаль».
Аби краще зрозуміти, що відбувається там, нагорі, треба там побувати. А побувши, вже можна й
висновки робити. У Айвараса Абромавичюса ці висновки не втішні. Він вважає, що негайно треба
змінювати застарілу систему роботи Кабміну, яка є непрозорою й незручною. Документи можуть
місяцями «перетікати» з одного кабінету до іншого, а на порядок денний потрапляти за
незбагненною методологією…
Процитую ще один із жалів екс-міністра: «Не вдалося довести до кінця багато реформ, зокрема, у
сфері дерегуляції та діяльності держкомпаній, «завдяки» зусиллям тих, хто гальмував реформи. До
уряду Яценюка були призначені міністри, які готові були проводити реформи, але інструментів для
цього нам особливо й не дали – і було багато перешкод. Ми знали, що робити, не завжди нам
потрібна була допомога, головне, щоби не заважали. Та, на жаль, нам протидіяли, був політичний
тиск. Після моєї заяви про відставку було дуже багато дискусій про держкомпанії. Прем’єр-міністр
дав доручення у найкоротші строки перепризначити топ-50 керівників. Я практично тільки цим і
займався, бо нарешті, через півтора року, побачив політичну волю прем’єра поміняти
корумпованих керівників і призначити професійних керуючих. Номінаційний комітет, куди входять
наші найбільші донори з ЄБРР, Міжнародної фінансової корпорації та Всесвітнього банку, відібрав
керівників для «Укрзалізниці», «Укрпошти» та «Електротяжмашу». Це буде перший тест для нового
Кабміну – призначить він цих людей, відібраних з допомоги прозорих процедур, чи ні – і справи в
держкомпаніях підуть як у старі часи, за старими політичними й олігархічними схемами. Думаю,
суспільство повинно спостерігати за цим, бо це стане важливим сигналом».
До слова, через ЗМІ Абромавичюс зауважив, що критика Президента у його бік щодо затримки з
дерегуляцією є несправедливою, бо у Верховній Раді вже давно лежать 42 проекти про
дерегуляцію та 12 законопроектів, які поліпшили би бізнес-клімат в Україні та підвищили б її місце в
бізнес-рейтингу. Та за останні 5 місяців не прийнято жодного із цих документів. Абромавичюс
зауважив, що його дуже розчарувала взаємодія з парламентом. Тільки 37% законопроектів
стосовно економіки та дерегуляції були розглянуті, решта лежать місяцями. Через це просування
реформ не тільки затягнулося, а й стало неможливим. Такий антагонізм між парламентом та
урядом, на думку економіста та й загалом людей мислячих, до добра не доведе.
Нині Абромавичюс перебуває у «вільному плаванні». В нього, як у людини розумної та
підприємливої, море пропозицій – від боротьби з корупцією до бізнесу з напівполітичною
діяльністю. Та він особисто зазначив, що воліє залучати до України інвестиції, бо цим займався, і
досить успішно, останні 19 років.
