Медики знають: буває, що в людини болить ампутована кінцівка. Ноги чи руки вже немає, а біль залишається. Існує навіть термін: фантомний біль. Не лише окремі люди страждають від цього, щось подібне можуть відчувати цілі держави.
Коли розпадається велика імперія, її залишкам важко погодитися з утратою. Тож і тішать себе примарною надією на можливість переграти історію, повернути втрачене. Проте ампутована кінцівка в людини, на жаль, ніколи не виросте. Та й імперія вже не відродиться…
Фантомні болі замучили сучасну Росію. Особливо болить їй Україна. Бо втратити її великий сусід може назавжди, тому всі сили кидає на те, щоби завадити офіційному Києву підписати угоду про асоціацію з ЄС. В Україні розгортається масштабна антиєвропейська кампанія, в якій задіяні різні сили: від православної церкви Московського патріархату до «Українського вибору» Віктора Медведчука і комуністів Симоненка.То проведуть хресну ходу проти нібито «антихристиянської Європи», то ініціюють проведення референдуму про вступ до Митного Союзу під російським головнокомандуванням.
А у Чернівцях вдалися до «парканного живопису»: на парканах і стовпах малюють російський триколор і пишуть «Великая Русь». Хтось сміється, хтось плюється. Невже комусь це подобається? Адже коли державний прапор малюють на брудних дошках поруч з непристойними словами чи залишками зірваних об’яв, жодних позитивних емоцій такі малюнки в нормальних людей спричинити нездатні. До подібного примітиву вдаються хіба що від повного відчаю. Фантомний біль домінує над розумом і змушує вдаватися до непродуманих і вкрай неефективних кроків.
Пропагандистські написи на задрипаних парканах – це крик відчаю. Офіційний же Кремль використовує значно серйознішу зброю. Він закриває свої ринки для українських товарів, розраховуючи зупинити українську промисловість і змусити Київ капітулювати. Проте досягає зовсім інших результатів. Коли продукції ахметовських заводів створили проблеми на традиційних російських ринках, негайно розпочалися переговори найбагатшої людини України з бразильськими партнерами. Результат не забарився: невдовзі українські труби підуть туди, де будуються нові нафтопроводи. Підприємці України активно шукають нові ринки збуту, залишаючи заполітизований ринок РФ. Російське керівництво власними руками знищує те, що об’єднувало сусідні країни міцніше, ніж комуністичний міф або казки про «слов’яно-православну єдність».
Рано чи пізно такий розрив мав відбутися. Не так давно Кремль намагався завадити балтійським країнам долучитися до процесів європейської інтеграції. Не вийшло. Так само, як не вдалося йому стримати рух колишніх радянських сателітів до ЄС і НАТО. Україною номер також не пройде.
Фантомний біль не вічний: з роками він відпускає, згодом зникає зовсім. Переважна більшість росіян вже не пам’ятає, що до Першої світової війни російськими містами були і Варшава, і Гельсінкі. Колись погодяться й з тим, що Київ – не російське, а українське місто. Можливо, нарешті почнуть витоки власної історії шукати там, де бачить її цілий науковий світ – у фінно-угорській минувшині, а не в Києві й Чернігові. Тоді зникнуть причини імперських фантомних болів і почне будуватися нова Росія.
Ігор БУРКУТ
