Частина І. Мовою документів про діяння буковинських попів позаминулого століття
Важка робота в духовних пастирів. Адже керувати паствою, себто стадом вірян, з намаганням спрямувати їх на шлях істинний, заганяючи у стійло, вкрай клопітно та нервово. Бо кожна вівця чи баран намагається скоїти щось своє й пробекати не в тему.
Одначе попи – вони ж так само вийшли з людей, тож ніщо людське їм не чуже. Це доводять справи XIX століття Чернівецького обласного державного архіву, де майже кожна друга скарга до поліції чи влади благала про покарання зажерливих попів і водночас закликала їх до божого порядку.
Найперше, на що грішили батюшки всіх концесій, то це вимагання грошей за здійснення закріплених нормативними документами обрядів – хрещення, вінчання, відспівування тощо. Хоч, на жаль, не тільки на це.
Ось вам справа початку 20-х років XIX століття про розшук священика Данила Нісановського, що прибув з Молдови та звинувачувався у вимаганні грошей та шахрайствах. І це вам не просто піп, а цілий митрополит Болгарії, щоправда, втікач.
А 1825 року Галиційське губернаторство видало указ про розслідування фактів побиття прихожан та аморальної поведінки православного священика з Магали Деметра Паніковського, який займався відвертим здирництвом. Математика та логіка вкрай проста: не хочеш нормально платити – з Божого благословення отримуй у писок! Як там воно у БібліЇ: «Богу – Богове, а попові – попове».
На початку XIX століття таке саме інкримінувалося священику з Коровії Миколі Воронці, а 1826 року – його колезі Йоганну Мандичевському з Багринівки. Останній не впорався з емоціями, тож на нього завели чергову справу 1841–1844-му. Мандичевський виявився ще тим фруктом з райського саду, бо вже в наступні 1844–1849 роки громада звинуватила його з колегою Йоганном Бородайкевичем ще й у недбалому ставленні до службових обов’язків.
До православної консисторії Буковини мешканці с.Лука в 1853–1856 роках спрямували колективну «стандартну» скаргу на свого пастиря Габріела Калинчука. Здирничали та регулярно лупцювали з метою перевиховання несвідомих піп Штефан Никифорович у Неполоківцях і П’ядиківцях (за один лише 1863 рік налупцював на 363 сторінки адміністративної справи), піп громади Вашківці-на-Сіреті Костянтин Настасі (1864–1866), піп із села Валява Йоганн Стенгач (1859–1860 ), попи з Киселева (Георгій Гнідей), Вовчинця (Олександр Захаревський), сіл Мазанешти, Чуньків, Магала, Рідківці (тоді Раранче), Ступка (Голембіовський), Мигово (Микола Евстафієвич (1864–1865), Плоска (Антон Тофан), Путилів (Георгий Горош), Шипинці (Симон Дашкевич, який користувався такою величезною «повагою» свого кліру, що лише за 1867 рік «напрацював» на 700 сторінок скарг); м.Сторожинець (Еліас Філевич), м.Сірет (Георгій Петровський). Цілий букет звинувачень отримав православний священик з Радівців Йоган Грабовський (побої, образи, здирство, шахрайство) в 1847–1864 роках, коли розгорнулася бурхлива переписка між Міністерством культів і просвіти, крайовим кримінальним судом, Радовецькою повітовою управою та православною консисторією Буковини – аж три томи розбірок! Цікаво, що упродовж 15 років розгортання справи і документотворення він залишався на своєму робочому місці і продовжував успішно займатись тим, чим пробавлявся й до того: побоями, образами, здирництвом і шахрайством.
Заради справедливості зазначимо, що не лише православні псували високе звання і покликання священика. Так, у 1857–1858 роках тривало листування стосовно зловживання посадою та аморальної поведінки уніатського пастора общини Оршівці Михайла Корзинського. Дисциплінарного стягнення домагалися для уніатського церковного служителя громади Вижниця Йозефа Яворського за аморальну поведінку і хронічну пиятику (1856). А 1862 року православні «недоброзичливці» в тій же Вижниці ганебно побили уніатського священика Антона Валанського.
Не на краще велося і в юдейських громадах. 1853 року головний рабин Чернівців Самсон Горовиць подав скаргу на голову єврейської релігійної общини Юстера Герца щодо порушення богослужіння у синагозі. А раптово осмілілий сумирний Еліас Еленштейн у 1862–1864 роках не втримався від серйозної скарги на правління Чернівецької єврейської общини та рабина за обкладання простих юдеїв непосильними податками. Чим не буковинський Давид?!
Допекло. Не сказати, що влада тупо не реагувала на серйозні порушення наших духовних осіб. У 1855–1858 роках православна консисторія Буковини розслідувала скарги жителів на священиків, а в 1862–1866-му розслідування продовжилися. У справу втрутилася і Буковинська жандармерія, яка інформувала виконавчі органи про зловживання священиків при стягуванні зборів за відправлення церковних обрядів (1857-ий і наступні роки). Проблема спливла на рівні Галиційського губернаторства та православної консисторії Буковини. Хоча ще 1848 року Спеціальною вказівкою Галиційське губернаторство вимагало від влади вжити заходів проти «святого» здирництва. Як видко, не надто допомогло.
Відтак православна консисторія та повітові управи 1862 року розпочали новий «тур» розслідування скарг вірян на своїх батюшок. Міністерство культів та просвіти видало директивні вказівки та циркуляри повітовим управам щодо порядку притягнення до кримінальної відповідальності найбільш одіозних здирників і порушників закону.
Водночас державне міністерство у 1864–1865 роках розглядало підвищення платні священикам Буковини, що було доволі розумним кроком. Адже попи усіх конфесій отримували державну зарплату, але, як і нині, вона була мінімальною і не дозволяла їм гідно виглядати в очах мирян. Доводилося наполегливо турбувати клопотаннями своє начальство про підвищення собі зарплатні (за архівними документами це кожне друге звернення від духовних осіб) або шукати додаткові джерела зміцнення своєї платоспроможності. Тож не дивно, що збереглися цікаві архівні документи такого кшталту.
Скажімо, 1806 року піп громади Бросківці Йоган Тарнавський вимагав від влади надіслати військовий загін для примусу селян до виконання церковних обов’язків. А піп з сусідньої Глиниці Костянтин Захарович уже 1854 року вимагав примусити селян до виконання феодальних обов’язків на користь церкви. Мовляв, у смердів пам’ять закоротка, якось воно не по Божому!
Не гребували батюшки й ігноруванням священної для них десятої божої заповіді «Не жадай дому ближнього твого; не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всього того, що є у ближнього твого». Напевне, ці попи надвагової категорії були такими міцними, що не боялися отримати «решту» у відповідь. Збереглося чимало справ 1850–1860 і 1864–1874 років про захоплення священиками земельних ділянок: Аксентієм Козаком – у Старих Мамаївцях, а Георгом Єпифевичем – у Барбівцях.
Ще одним з додаткових джерел поповнення власного бюджету були звичайнісінькі крадіжки. Архіви зберегли чимало згадок про крадіжки у церквах. Так, з 1858 по 1880 роки тривало судове розслідування діянь ієромонаха монастиря Сучавиця Хризонта Ренієрі: йшлося про викрадені з православної церкви у Львові коштовності. Ну, Біс поплутав! Як і у випадку розкрадання службовцями майна православного релігійного фонду Буковини. Про це 1898 року до дирекції газети «Патрія» надійшла стаття на кшталт «ну крали, але ж не дуже багато»…
Або ж такий приклад. Учитель громади Кучур-Маре (Великий Кучурів) Йоган Даналакі у 1867 році поскаржився на отця Михайла Мунтяна за захоплення будинку школи під особисту квартиру. Хоч що було вдіяти бідоласі Михасеві, коли його не забезпечили службовою? Не просто ж неба готуватися до палких проповідей!?
Були й більш витонченні ходи. На попа громади Молдавський Банилів (Банилів Підгірний) Еліаса Филивича 1842 року наклали дисциплінарне стягнення за складання хибних свідоцтв про нібито бідність місцевих поміщиків Олександра та Зоци Якубовичів. Останні сподівалися, що держава скасує для них сплату податків на прибуток, тож готові були оплатити послуги місцевого попика. Ось де прихована корупція у чистому її прояві!
А вишенькою на торті житія «святих» представників є листування православної консисторії зі Станівецькою повітовою управою (1862–1863 р.р.) про розслідування скарги колишнього ченця Петра Данисевича на адміністрацію монастиря Путна за відмову повернути одяг. Ну що ж ти хотів, отроче: голий на цей світ прийшов, таким від нас і підеш!
Отже, піп апріорі не має виглядати жебраком і виставляти напоказ діряву рясу. А паства є саме тим законним ресурсом утримування представника Господа на грішній землі на гідному рівні. Зрозумійте це, нехристі, усвідомте!
Віталій КОРЖИК, попознавець
(далі буде)
