Якою короткою є людська пам’ять! 11 листопада Європа відзначила чергову річницю завершення Першої світової війни 1914-1918 років, а в Україні на цю дату звернули увагу хіба що професійні історики. Дарма. Уроки тієї війни для нас актуальності не втратили, навпаки. Адже у 1917-1918 рр. на руїнах імперій Романових та Габсбургів постала незалежна Україна. Недовго вона проіснувала, й ми повинні пам’ятати її коротку історію. А заодно не забути й долю тих, кому 1918 року поталанило більше – їм удалося тоді не лише здобути, але й втримати незалежність: Польща, Чехословаччина, Югославія. Правда, у 1938-1941 рр. Німеччина взяла реванш за програш у Першій світовій війні й знищила ці держави.
На жаль, історія, як правило, повторюється. Нехай і не буквально, але… Головні політичні гравці, накопичивши сил після колишніх поразок, прагнуть переграти історію. Європейці недарма не забувають уроків Першої світової: надто багато нещасть принесла вона їм. Не варто забувати про них і нам. За радянських часів Першу світову витискували з народної пам’яті, наголошуючи лише на її імперіалістичному, антинародному характері. Війну розглядали як переддень Жовтневої революції, яка «відкрила людству шлях до світлого майбутнього – комунізму». Нині ситуація змінилася докорінно.
У сучасній Росії про Першу світову війну згадують усе частіше. Через два роки відзначатиметься століття від її початку, але це тільки привід – справжня причина прихована глибше. Росія починає боротьбу за відродження імперії та шукає в історії аргументів, що мають активно формувати громадську думку в цьому напрямку. Недарма тамтешні історики згадали, що термін «Велика Вітчизняна війна» вперше з’явився саме в роки тієї, імперіалістичної війни. Кров рікою лилася в Карпатах, на галицьких та буковинських полях. Чому ж «Вітчизняна», коли бойові дії йшли далеко від російських етнічних земель? А тому, що (увага!) Галичина, Буковина й Закарпаття, мовляв, є «ісконнимі русскімі зємлямі, трєбующімі воссоєдінєнія с матєрью-Россієй». Отакої!
Отже українцям розслаблятися не варто, тим більше – забувати власну трагічну історію. Ми повинні знати всю правду про минулі події, аби не допустити їхнього повторення. Протягом кількох десятиліть на історичному факультеті Чернівецького університету формувалася власна наукова школа дослідників історії Першої світової війни. Наступає момент, коли їхнього зваженого слова потребує наша громадськість. Чим ближче сумний ювілей початку війни, тим більше зростатиме суспільний інтерес до її складних подій. Буковинцям варто згадати, що відбувалося в нашому краї у ті важкі роки. Починати треба з догляду за могилами загиблих солдатів різних армій, якими рясно вкрита наша земля. Згадуючи їхню долю, розмірковуймо й про сучасність. Головний урок для нас – кожен народ повинен сам визначати, як йому далі жити. А не сподіватися на міфічних «визволителів», які лише виконують волю зажерливих правителів чужих імперій. Занадто дорогу ціну заплатили буковинці за те, що вчасно не зрозуміли цієї простої істини. Не втрачаймо ж історичної пам’яті!
Ігор БУРКУТ
