Виснажене обличчя із слідами тернового вінця на чолі, аскетичні руки – так виглядає скульптура «Одинний», яка власне, й дала поштовх до назви виставки Святослава Вірсти – «Один із небагатьох», що відбулася у приміщенні Чернівецького обласного товариства румунської культури ім. М. Емінеску. У назві є ще один підтекст: сам Вірста – один з небагатьох у своїй творчості.
Митець представив на виставці тринадцять живописних полотен та пластику «Одинний». Вона задумувалася як скульптурний портрет відомого поета Миколи Бучка. Та коли у процесі висихання глина «випустила» на чолі портрета частину дротяного каркасу, скульптура несподівано набула глибшого, сакрального значення. Принаймні, сам Микола Іванович наполягав тепер, аби його ім’я не використовувалося в назві. …Святослав Вірста відомий насамперед як скульптор, та свою громадянську позицію задекларував полотнами, які вже на вході до залу спиняють своєю криваво-чорною барвою. Цікаво, чи мав митець на увазі кольори бойового прапору УПА? Відповідь Святослава Вірсти – і несподівана, і передбачувана: «Це, радше, набутий досвід з Майдану». Митець не випадково опинився під обстрілом, коли примостив на даху автобуса етюдник і «відстрілювався» пензлем та мастихіном. Мав поспішати, бо знав: будь-якої миті цей екстремальний пленер може обірватися…
Майдан і брутально неоголошена Війна… «Один із небагатьох» – жорстко тематична, концептуальна виставка. Але на запитання: «Чого чекаєш?» митець відповів лаконічно: «Зелених фарб на моєму полотні. Щоби це не повторилося, щоби ця виставка відійшла у минуле. Як художник я можу лиш у такий спосіб виразити своє ставлення до подій, швидше не як художник, а як громадянин. І моєму внуку Володимиру у день відкриття виставки виповнився рік! Це моя, наша надія, це – майбуття!» .
…На виставці усе ж таки є зелене: зерно, що проклюнулося, буде рости… Зелений пагінець пшениці можна й не помітити. Та коли він впаде в око, починається зворотній відлік, від цього зеленого символу життя… Як сказав Йосип Сліпий – Зло довго тривати не може.
Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець, член НСХУ
Микола Бучко
ГЛИНА. ДІВЧИНА
Святославові Вірсті
Справжнісінька глина? Чи дівчина? Глина…
Їй тисяча зглиняних років чи більш…
Уся мовчазна й балакуча родина
Посвідчить… Як цей несподіваний вірш…
Звичайно, про неї… А то ще про кого…
Про іншу, про інших,про інше – не варт!..
Се – глина… На доторк, либонь, заволога,
В осерді – гаряча, палка не на жарт!..
Жагуча! Жагою освячує ложе, –
Я знаю запевно, – без впертих принук…
Не дівчина?!. Чом відлучити не може
Відвагу і магію здужалих рук?!.
