Химера Приазов’я. Частина І: Місто. Блог Ірини Гамбарян

На мою думку, Маріуполь найбільш суперечливе місто країни. Його сприйняття залежить  від того, яке з його облич ви побачите першим. Якщо звернутися до давньогрецької міфології, то Маріуполь – це Химера.

Довідка. Химера – безсмертна триголова вогнедишна потвора, що поєднувала лева,козу і дракона.  І якщо в пристойної потвори, типу Змія Горинича або Кербера, голови росли з плечей, то Химера влаштована інакше. З одного боку – шия і голова лева, на тулубі знаходиться голова кози, а з іншого боку – хвіст, який вінчається головою дракона.

Тільки у запаленому розумі борців за «світле майбутнє» могла виникнути ідея об’єднати морський порт, туристичну принаду і промисловий гігант. Що з цього вийшло, можна «провідчувати», приїхавши до Маріуполя.

 

Вагання і рішення

Я мала більш ніж сумнівне задоволення віддати цьому місту 10 років свого життя. Коли Харківський прес-клуб оголосив, що черговий прес-тур буде саме сюди, я вагалася, чи зголошуватись. Останні спогади пов’язані зі страшним і сюрреалістичним  травнем 2014 року. Стрілянина з жертвами 9-го, ганебний «референдум» 11-го, зірвані вибори Президента 25-го – в цих подіях була якщо не безпосередньою учасницею, то свідком. А ще ж були бібікання автівок і заводські гудки «За мир» в той час, коли збиралися і озброювалися перші добробати і ДУКи, а РФ-ні танкові роз’їзди вже курсували вулицями прикордонних містечок. І загиджені, а потім спалені кабінети мерії і Конкурс малюнків на асфальті до Дня дитини… Якби в Химери була дупа, то можна було б сказати, що саме цією частиною Маріуполь повернувся до України.

Мені важко було передбачити свою реакцію, але все ж таки прийняла рішення їхати, незважаючи на дві доби в дорозі з пересадками.
Тут не буде розпопсованих і розкручених медіями туристичних принад – фонтана, водонапірної вежі, вокзалу. Тільки мій погляд і ставлення до «Столиці Приазов’я».

Вдень і вночі

Маріуполь треба дивитись або здалеку, або вночі. Пейзажі тішать око. Головне – не принюхуватись і не заглиблюватись в деталі. Тоді можна отримати чудовий вид на Лівий берег і «Азовсталь»

або на шлакову гору – беззаперечну прикрасу горизонту і найбільшу загрозу екології Азовського моря

або на міський пляж, так доречно оздоблений рейками від порту до «Азовсталі», яким курсують потяги то з вугіллям, то з сіркою

Вночі місто сяє і виблискує. Деінде. Головне – не звертати  центральних вулиць і алей у парках.
Біля драмтеатру – тетрапод і нагадування, де перебуваєш.

Можна дізнатися про маріупольців, які робили щось видатне у Франції

Або доєднатися до гравців у шахи і доміно в спеціально обладнаному місці

Міський сад пропонує репертуар «Дискотеки 80-х» в кафешках і світлові силуети. Коли робила світлини дівчинки з песиком і кицьки, лунало «Доліна, чудная доліна» – можете наспівувати під час перегляду наступних двох фото.

Загальне і деталі

В Маріуполі багато парків – чистих, доглянутих. І порожніх. Чи нам так щастило? Наприклад, парк «Веселка»

І, знову ж таки, не забувайте ігнорувати деталі. Бо можна зависнути перед табличкою «Тюльпани», намагаючись саме їх і побачити

чи  зануритись у роздуми біля «Чарівного водограю» в намаганні розгадати, в чому ж полягає чарівність

Або проходиш повз Маріупольський професійний ліцей будівництва

і побачиш, до прикладу, запрошення на навчання,

де 1 – «Муляр», а 2 – «Маляр». Та сама будівля через декілька кроків ще має залишки напису «ГПТУ-2». То може, професії муляра навчають у професійному ліцеї, а на маляра вчать у ГПТУ-2?

Тоді і зараз

З одного боку, місто відновлюється – по обидва боки проспекту Миру будинки в риштуванні,

під пильним наглядом Тараса Григоровича

З іншого, в самому центрі міста так і стоїть сплюндрована мерія,

доля якої, судячи з усього, цікавить тільки приїжджих журналістів

І ще одна пам’ятна для мене будівля стоїть неторкана – міське управління МВС

 

 

А ще пам’ятна дошка тим, хто «віддали свої життя заради спокою та безпеки мешканців Маріуполя» – без жодної квітки.

Правда, під твердженням «В.С. Бойко – жив» квітів теж не було…

Трохи щастя наостанок

Три місця в цій поїздці, де мені було однозначно тепло
маріупольська репліка  донецької «Ізби-читальні», де вдалося зберегти атмосферу прототипу

театр ляльок, просто насичений і просякнутий дитячими веселощами

І кондитерська з символічною назвою, тільки чомусь не державною мовою

Про людей, які населяють Химеру Приазов’я – далі буде
Ірина Гамбарян

Фото:  Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга