Як зазначає куратор виставки, завідувач відділу маркетингу, розвитку та комунікацій ЧХМ Лариса Курущак, ця експозиція продовжує красиву музейну традицію, започатковану ще у 2021 році виставкою студентів Вижницького коледжу мистецтв і дизайну ім. В. Шкрібляка «Із Божою ознакою». Наступного року її підхопило «Іванове житіє…». Цьогорічна ж подія — вже третя тематична музейна експозиція, і вона має широку географію, об’єднуючи митців із різних куточків України.

Цей масштаб став можливим завдяки унікальній міжмузейній колаборації: тут представлено твори живопису, графіки, скульптури, текстилю та кераміки з фондів ЧХМ, Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка та Мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

Витончена скульптура Заслуженого художника України Івана Салевича зображує людську постать на високих сходах, яка тягнеться до сонця і птаха, що вінчає композицію. Поруч застиг міфічний карпатський цапок, а сам постамент задрапіровано автентичною буковинською веретою.

Ця символічна  робота  –  як  філософський роздум про тернистий шлях генія від земних витоків до сакральних вершин.

І найдивовижніше, як експозиційний простір починає перегукуватися із самими глядачами. Біля монументального графічного портрета режисера Сергія Параджанова  мені вдалося відчути справжній «діалог крізь час». Мій власний лук цього дня — хустка із принтами кінокадрів та облич із «Тіней забутих предків» — став такою незапланованою  особисто для мене частиною виставки.

Звернула увагу  на рельєфний портрет Миколайчука авторства Володимира Гамаля. Обличчя актора майстерно вписане у традиційну восьмикутну зірку-оберіг на тлі мерехтливого золота та рельєфних смуг-кінострічок. Цей твір сприймається  дуже символічно і велично.

Після офіційного відкриття виставки відвідувачі ще дуже довго не розходилися. Глядачі тепло спілкувалися, фотографувалися біля експонатів та разом згадували культові фільми, ділилися живими спогадами земляків про Івана Миколайчука — про його неймовірну харизму, щирість та любов до рідного краю.

Велика вдячність організаторам виставки та її куратору Ларисі Курущак за те, що подарували Чернівцям це свято пам’яті. Спадок Івана Миколайчука — його унікальне поетичне кіно, що прославило Україну на весь світ — не залишився на полицях архівів. Він живе в нашому побуті, в наших образах і в нашому повсякденному буковинському етнокоді.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Етнокод Івана Миколайчука: українські митці створили «багатоголосся» пам’яті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ці заходи об’єднала важлива нагода — 40-річчя шкільного музею історії та розвитку космонавтики, а також відзначення Дня працівників ракетно-космічної галузі України.

Це не просто ювілей — це ціла епоха відкриттів, знань і натхнення, що сформувала не одне покоління учнів.

Протягом десятиліть музей став справжнім осередком пізнання, де оживає історія підкорення космосу, де наука набуває людського виміру, а мрії — конкретних обрисів. Його експозиції зберігають унікальні матеріали, знайомлять із досягненнями людства у космічній галузі та надихають юних дослідників дивитися далі — за межі Землі.

До святкування долучилися давні друзі школи імені Корольова: Національний центр аерокосмічної освіти молоді імені О.М. Макарова; Чернівецький центр юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка, Чернівецький музей авіації та космонавтики, Чернівецький багатопрофільний ліцей №11 «Престиж», Буковинська Мала академія наук учнівської молоді, музей «Буковина – край космічний» у школі Л.К. Каденюка в Клішківцях.

7 квітня конференція «Діалог із Всесвітом» об’єднала учнів, педагогів і науковців у спільному прагненні осмислити сучасні виклики космічної науки. Учасники презентували власні розробки: макети планерів і ракет, прилади для моделювання польотів і системи безпеки. Особливий інтерес викликали дискусії про космічне сміття та перспективи місій, зокрема Artemis II. Сергій Вакарін, голова правління Ukraine Relief Foundation та інтелектуального клубу Islands of Reason,  акцентував увагу на розвитку STEM-технологій, які є традиційно сильним напрямком для закладу, що носить ім’я Сергія Павловича Корольова. Адже важливо поєднання інженерного мислення, сучасних технологій та освітнього середовища, що формує майбутніх дослідників і винахідників.

Від учасників-учнів офлайн виступив Микола Солонар, учень 7 класу Чернівецького багатопрофільного ліцею №11 «Престиж» та Матвій Пастушак, учень 7 класу Клішковецького опорного закладу освіти імені Леоніда Каденюка.

8 квітня естафету продовжив форум «Школа майбутнього: Всесвіт можливостей», який розширив горизонти розмови — від космосу як науки до космосу як метафори освіти майбутнього. Йшлося про нові підходи до навчання, міждисциплінарність, розвиток інженерного мислення та роль школи у формуванні дослідника.

Особливою подією стало спілкування з Едуардом Івановичем Кузнєцовим, головою Громадської ради при ДКАУ, першим віце-президентом Аерокосмічного товариства України, — людиною, яка відповідала за підготовку польоту Леоніда Каденюка. Його виступ став живим містком між історією та сучасністю української космонавтики.

Модератором обох днів була Олена Борисівна Агєєва — натхненниця і хранителька музейного простору. Музей у школі працює,  розвивається і надихає.

Ці два дні стали не просто низкою заходів — вони перетворилися на справжній простір діалогу: між поколіннями, між наукою і освітою, між мрією і її втіленням.

Від геніальних ідей Сергія Корольова до польоту Леоніда Каденюка й сучасних планів створення космічних сил — українська космонавтика завжди була частиною глобального шляху до зірок, наповненого інноваціями, мужністю й натхненням.

Ці події відбулися напередодні 12 квітня — дня, коли світ відзначає Міжнародний день польоту людини в космос та День працівників ракетно-космічної галузі України. Це свято людей, завдяки яким мрія про космос стала реальністю.
Щира вдячність і вітання всім працівникам ракетно-космічної галузі України — інженерам, науковцям, дослідникам — тим, хто щоденно працює заради майбутнього, заради руху вперед, заради зірок.

Попри всі виклики, українські інженери, науковці, конструктори продовжують працювати, брати участь у міжнародних проєктах, розвивати технології, які мають значення для всього світу. Цьогорічні події ще раз нагадали: космос — це не лише про ракети і станції. Це про людей. Про мрію. Про освіту. Про відповідальність і майбутнє.

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися і працювати.

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я»,
фото автора та з архіву шкільного музею історії та розвитку космонавтики школи  №36 імені Сергія Павловича Корольова (м. Київ)

Запис Діалог із Всесвітом і школа майбутнього: космічні горизонти освіти… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

6 березня 2026-го у Центрі культури «Вернісаж» у Чернівцях відкрилася виставка пам’яті заслуженого художника України Івана Дмитровича Балана,  присвяченої 212-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Іван Балан народився 2 серпня 1941 року в селі Стрілківці на Тернопільщині. Художню освіту здобув у Чернівцях, а згодом навчався на факультеті графіки Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Багато десятиліть його життя було пов’язане з Буковиною, де він сформувався як художник, графік і книжковий ілюстратор. З 1992 року був членом Національна спілка художників України, брав участь у численних обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках.

Творчість Івана Балана вирізнялася багатогранністю. Він працював у галузі станкової графіки, живопису, книжкової ілюстрації, створював плакати, листівки та екслібриси. Митець є автором понад трьохсот книжкових знаків і численних ілюстрацій до літературних видань. Його роботи супроводжують книги українських письменників — від класиків до сучасних буковинських авторів.

На відкриття виставки у «Вернісажі» прийшло багато людей: художники, друзі, учні, науковці, шанувальники мистецтва. Приїхали і родичі митця з Тернопільської області, його малої батьківщини. Атмосфера була одночасно світлою і зворушливою: люди згадували Івана Балана як талановитого художника, мудру й доброзичливу людину, яка все своє життя присвятила українській культурі.

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої», 1840

У видавництві «АНТ ЛТД» вийшла  книга Корнелії Товстюк “Радість поруч із нами” (Іван Балан: життя і творчість (з архіву родини Товстюк), яка  базується на матеріалах з приватного архіву родини Товстюк.

Важливою сторінкою творчості Івана Балана була його багаторічна співпраця з істориком і дослідником визвольного руху Нестором Мизаком. Художник став постійним оформлювачем його книг, присвячених складним і драматичним сторінкам української історії — боротьбі за незалежність, долям учасників підпілля, пам’яті про національний спротив. Саме графічні роботи Івана Балана — обкладинки, ілюстрації, символічні композиції — створювали особливу візуальну атмосферу цих видань.

Завдяки такій співпраці книги Нестора Мизака стали не лише історичними дослідженнями, а й цілісними культурними явищами, де слово і зображення працювали разом.

Під час відкриття виставки історик Нестор Мизак також згадав, що пам’ять про митця варто увічнити і в міському просторі Чернівців. Він висловив думку, що одну з вулиць міста можна було б назвати ім’ям художника — адже саме тут, на теперішній вулиця Княгині Ольги, де колись була вулиця Маршала Рибалка, жив і працював Іван Балан. На думку Нестора Мизака, така назва стала б символічним знаком вдячності місту художникові, який багато років творив у Чернівцях, оформлював книги, працював у сакральному мистецтві й залишив помітний слід у культурному житті Буковини.

Знову повертаюся в минуле… 11 вересня 2015-го у чернівецькому центрі культури «Вернісаж» можна було переглянути виставку «Підпільна графіка ОУН, УПА» , повстанські світлини, графіка заслуженого художника України Івана Балана у книгах Нестора Мизака «За тебе, свята Україно». Я була на цій виставці і тоді зробила невеликий (чи не зовсім невеликий) фоторепортаж, можна подивитися за цим покликанням – «Нам пора для України жить!»…

Художник працював і в сакральному мистецтві. Однією з його останніх робіт став розпис храму Різдва Івана Хрестителя, де він працював разом із художником Миколою Пелешуком. Цей храмовий живопис став своєрідним духовним підсумком творчого шляху митця — поєднанням майстерності, віри та глибокого відчуття української традиції.

Для Івана Балана екслібрис був не просто декоративним знаком. Це була особлива форма діалогу з книгою, з її автором і читачем. Саме тому його книжкові знаки вирізняються індивідуальністю і часто пов’язані з українською історією, культурою та літературою, зокрема з творчістю Тараса Шевченка.

Видавничий дім «Букрек» (Чернівці) здійснив перше за часів незалежності повне академічне видання
творів Ольги Кобилянської у 10 томах. Оформленням обкладинки та художнім наповненням серії
займався заслужений художник України Іван Балан.

Друзі, художники, колеги, з якими він працював і спілкувався багато років, ділилися теплими спогадами, говорили про його людяність, доброзичливість і відданість мистецтву.

На завершення виступила дружина художника. Вона подякувала всім, хто прийшов на виставку, хто пам’ятає і цінує творчість Івана Балана, підтримує добру пам’ять про нього і зберігає його мистецьку спадщину.

Після завершення урочистої частини учасники виставки зробили спільну світлину на пам’ять. Щира вдячність  пану Юрію Грунтовському за це фото, адже й мені дуже хотілося бути разом з усіма, серед людей, які прийшли вшанувати пам’ять художника.

Після офіційної частини відвідувачі ще довго не розходилися: розглядали роботи, спілкувалися, ділилися спогадами про Івана Балана. Його графіка, книжкові ілюстрації, екслібриси й сакральний живопис ще раз нагадали, наскільки багатогранним був талант митця і наскільки глибоко він відчував українську культуру.

Щира вдячність усім, хто долучився до організації цієї виставки, хто зберігає і популяризує творчу спадщину художника. Такі події допомагають нам відчути живий зв’язок поколінь і силу українського мистецтва.

Світла пам’ять Іванові Балану…

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Тарас Шевченко

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Пам’ять у світлинах…  Пропоную переглянути світлини Івана Балана  із виставок у «Вернісажі» та Художньому музеї. Усі світлини з особистого архіву: Світлій пам’яті Івана Балана присвячено…

Запис Наша дума не вмре… Пам’яті художника Івана Балана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Що таке «Мрія»

Ан-225 «Мрія» — найбільший транспортний літак у світі.
Створений для перевезення космічного корабля «Буран» і надважких вантажів.

Шість двигунів.
88 метрів розмаху крила.
84 метри довжини.
Понад 240 світових рекордів.
Єдиний у світі завершений екземпляр.

Його створило конструкторське бюро, засноване видатним авіаконструктором Олегом Антоновим, людиною, яка дала українській авіації крила. Цьогоріч виповнилося 120 років від дня його народження.
27 лютого 2022 року, під час боїв за Аеропорт Гостомель, «Мрію» було знищено.
Але чи можна знищити мрію?
І коли зараз діти створюють її моделі — це не просто технічна творчість. Це пам’ять. Це відновлення символу. Це віра.

Ось що розповідає про конкурс «Мрія, що злітає знову» Ольга Косило,  його організаторка, заступниця директора з навчально-виховної роботи Чернівецького центру юних техніків, віце-президент МАПО з технічної творчості та керівниця авіамодельного гуртка:

– В конкурсі взяли участь 78 дітей із 9 областей України. Учні створили 78 моделей «Мрії»: 40 метальних копій, 30 паперових напівкопій, чотири стендові копії, по одній радіокерованій, кордовій, з електродвигуном та на гумомоторі. Коли ми оголошували початок онлайн-акції, то навіть не розраховували, що стільки дітей візьмуть участь. Вразила також варіативність поданих робіт. Обрати переможців серед такої кількості конкурсантів буде непросто. Для нас дуже важливо, щоб молодь не просто знала про «Мрію», але й мріяла створити щось подібне, величне, що прославить Україну у світі.

– До акції долучилися учні авіамодельних, автомодельних, політехнічних гуртків, а також радіоелектронного конструювання. Вік учасників – від 6 до 18 років. При цьому приблизно половина – це діти 6-11 років. В конкурсі взяли участь 20 дівчат. Нагадаємо, в межах онлайн-акції «Мрія, що злітає знову» учні закладів позашкільної освіти, технічних гуртків, STEM-студій та студенти професійних училищ мали створити власні макети легендарної «Мрії» і готові моделі опублікувати окремим дописом у Facebook.

На нагородженні в музеї маленькі руки школярів  тримають моделі найбільшого літака у світі.  Акціонерне товариство «АНТОНОВ» за підтримав конкурс і і передали  чудові призи для учасників і переможців.

З вітальним словом до учасників звернулися заступниця начальника управління освіти Чернівецької міської ради Надія Шевченко, директор  Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка Віталій Яценко. Почесними грамотами були нагородженні і керівники авіамодельних гуртків Солонецький Олександр, Олійник Ігор та оргкомітет конкурсу.

Віталій Яценко пригадав епізод, який відбувся  25 років назад.

25 листопада 2001 року. Київ. Холодний, вологий, майже зимовий день. У повітрі — сніг. І ми — делегація УМАКО «Сузір’я» — стоїмо під крилом найбільшого літака у світі. Тоді відзначали 10-річчя УМАКО «Сузір’я». І нам випала честь побачити справжню «Мрію» — Ан-225. Не на екрані. Не на фото. А живу. Гігантську. Нереальну. Ми стоїмо на аеродромі у Гостомелі, базі підприємства «Антонов». Саме там базувався Ан-225. Ми стояли під двигунами, які здавалися будівлями. 27 лютого  2022 року під час боїв за Гостомель «Мрію» було знищено.

Але чи можна знищити мрію?
Сьогодні ми дивимося на моделі «Мрії».
Навколо — діти з дипломами, медалями, сяючими очима.
Вони не бачили справжній Ан-225.
Але вони його відтворюють.
І в цьому — продовження.
Маленькі руки тримають модель найбільшого літака у світі.
Маленькі серця носять великі мрії.

«Мрія» вона живе в пам’яті, у дитячих роботах, у світових рекордах, у фотографіях, у наших серцях.

Час довів: мрії не зникають.
І поки є діти, які будують літаки, Україна має небо.

Особливі слова вдячності — організаторці конкурсу Ользі Косило. Саме завдяки її енергії, наполегливості та любові до справи «Мрія» знову злетіла — у дитячих руках, у дитячих очах, у дитячих серцях.
Дякуємо всій команді організаторів, педагогам позашкілля, керівникам гуртків, партнерам і Акціонерному товариству «АНТОНОВ» за підтримку конкурсу. Дякуємо кожному наставнику, який навчає дітей не лише креслити й конструювати, а й мислити масштабно.
Для мене ця подія має ще й особистий вимір. У дитинстві я також займалася в авіамодельному гуртку. Пам’ятаю запах бальзи, креслення, перші запуски моделей і те особливе хвилювання, коли твій літак піднімається в небо. Саме тоді народжується віра в можливість польоту.
Тож сьогодні вітаю всіх й як авіамоделіст у душі.
Бо час довів: мрії не зникають.
Вони злітають знову.

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО«Сузiр’я»

Запис Час довів: МРІЇ не зникають… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

11 лютого 2025-го у Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка відомого чернівецького художника, члена НСХУ Анатолія Житарюка. На експозиції   під назвою «Гола правда» було представлено близько 40 творів автора, що розкривають його сучасний погляд на людину, буття та внутрішню сутність людини. «Гола правда» стала не лише назвою виставки, а й запрошенням до роздумів про те, що насправді ховається за зовнішнім шаром життя — про правду, яку ми щодня бачимо, уникаємо, прикрашаємо або не помічаємо… Художник залишає глядачеві простір для уяви.

Світло в залі було щедрим. Воно грало на поверхні скла, у якому віддзеркалювалися люстри й силуети глядачів. Тож на деяких світлинах можна побачити не лише картини, а й їхній живий контекст — присутність людей поруч із мистецтвом. Та й фото довелося робити вже після повітряної тривоги — трохи поспіхом, із внутрішнім відчуттям крихкості моменту. Та навіть у цій напрузі відчувалося: мистецтво триває.

Атмосфера відкриття була теплою й невимушеною. У залі зібралося багато людей — друзі художника, чернівчани різних поколінь, поціновувачі живопису. Хтось уважно вдивлявся в полотна, хтось ділився спогадами про попередні виставки митця. Згадували й його льодові скульптури на Театральній площі — яскравий мистецький експеримент, який колись здивував місто. Було відчуття не просто мистецької події, а живої розмови — про межі дозволеного, про красу, про щирість.

Анатолій Житарюк залишається вірним своїй музі. Його роботи впізнавані, емоційні, сповнені внутрішнього руху. Попри всі обставини нашого часу, він продовжує працювати й дарувати глядачам нові виставки — продумані, цілісні, щирі.

Хочеться подякувати художникові за цю відвертість і побажати натхнення, творчої сили та нових ідей. Бо мистецтво, яке народжується з внутрішньої потреби, завжди знаходить свого глядача.

Бажаємо нових творчих успіхів! Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями, можливість працювати і творити…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Відвертість як мистецький жест… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 січня 2025-го у Чернівецькому обласному художньому музеї відбулася особлива зустріч — жива, тепла і наповнена глибинними сенсами. Тут представили тематичну експозицію, присвячену одному з найдавніших християнських обрядових дійств — Водохрещу. Виставка стала поєднанням музейного простору, живого слова, музики й безпосереднього дотику до історії.

В експозиції представлено близько 30 предметів із приватної колекції колекціонера Юрія Миська. Це — скляні штофи, збанки та графини початку ХІХ – початку ХХ століття, виготовлені в гутах Красноїльська, одному з провідних осередків гутного склоробства Буковини, а також керамічні збани кінця ХІХ – початку ХХ століття. Саме такі речі впродовж століть супроводжували людину під час водохрещенських обрядів, зберігали освячену воду, були присутні в родинних і храмових традиціях.

Особливу увагу привертали гутні штофи XVIII–XIX століть — масивні, з товстого зеленкуватого скла, з характерною асиметрією, що свідчить про ручну роботу. Деякі з них оздоблені християнською символікою — хрестами, рослинними мотивами, лініями, які асоціюються з рухом води.

Ці предмети є не лише зразками традиційного ремесла, а й матеріальними свідками віри та обрядової культури, де форма і декор несуть глибокий символічний зміст.

Зустріч модерувала Лариса Курущак, завідувачка відділу маркетингу, розвитку та комунікацій Чернівецького обласного художнього музею. Вона створила атмосферу відкритого діалогу між музеєм, колекціонером і відвідувачами, задаючи тон спокійної, уважної й зацікавленої розмови.

Колекціонер Юрій Мисько провів захопливу лекцію, під час якої розповів про історію кожного експоната, особливості гутного виробництва, символіку скла і шлях збирання колекції. Його виступ був наповнений особистими спостереженнями й любов’ю до предметів, які він не просто зберігає, а повертає в культурний простір.

Особливою окрасою заходу стало музичне слово. Пісню про Водохреща виконала Валентина Чолкан, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. І її звучання додало події щирої духовної глибини. Поетичне осмислення води як Божої благодаті, сили очищення й оновлення.

Прозвучав також вірш Юрія Федьковича, присвячений Різдвяним святам. Поезія органічно переплелася з мовчазною красою скла, створюючи єдиний художній простір.

На завершення зустрічі з підсумковим словом виступила Марія Ільків, заступниця директора Чернівецького обласного художнього музею. Вона наголосила на важливості таких камерних, змістовних подій, що поєднують музей, приватні колекції та живу традицію.

Після офіційної частини присутні мали унікальну можливість детально оглянути експонати, а деякі з них навіть потримати в руках — відчути вагу скла, його холод і сліди часу. Цей момент став особливо цінним, адже перетворив глядача на безпосереднього учасника діалогу з минулим. Зустріч завершилася спільним фото на згадку — як символом єдності людей, пам’яті й традиції.

Водохрещенська експозиція в Чернівецькому обласному художньому музеї стала не просто виставкою старовинних речей, а простором живої культури, де скло, вода, слово і пісня зійшлися в одному сенсовому колі. Навіть крихке скло здатне зберігати століття — якщо в ньому є світло.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Скло пам’яті і вода обряду: водохрещенська експозиція у Чернівецькому художньому музеї… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цьогорічна зустріч була особливо зворушливою, адже пройшла напередодні роковин польоту Леоніда Каденюка — першого космонавта незалежної України. Ми знову згадали той історичний момент, коли і український прапор з’явився на борту американського шатла Columbia.

Політ Леоніда Каденюка — це окрема сторінка нашої національної гордості.
Він відбувся 19 листопада — 5 грудня 1997 року в межах місії STS-87. Екіпаж був міжнародним — до нього входили астронавти США, Японії та представник України. Разом творили місію командир Кевін Кілленс, пілот Кевін Крейгель, спеціалісти польоту Винстон Скотт, Калпана Чавла, Такео Доі та Леонід Каденюк.
Український космонавт виконував наукову програму з біології, досліджуючи ріст рослин у невагомості. Його присутність у екіпажі стала можливою завдяки багаторічній і дуже складній дипломатичній та науковій роботі.

Важливу роль у підготовці польоту відіграв Едуард Іванович Кузнєцов, голова Громадської ради Державного космічного агентства України. організатор космічних досліджень, який безпосередньо координував українську наукову програму та сприяв участі України у міжнародних космічних проєктах. Його фаховість, наполегливість і віра в український космічний потенціал стали вагомими чинниками того, що Каденюк посів місце у складі місії STS-87.

Політ 1997 року — це символ нашої державної гідності, наукової сили й здатності долати земні межі.

Учні та вчителі різних навчальних закладіав  Чернівців, Клішківців і Великої Буди радісно спілкувалися між собою, обмінювалися враженнями та відкриттями, ділилися своїми науковими і творчими мріями.
Вони відвідали експозицію музею — місце, де оживають авіаційні легенди, де кожен експонат нагадує: небо — ближче, ніж здається.

Виступила й Наталія Мельничук, директор музею в Клішківцях, яка вже працює над третьою книгою спогадів про Леоніда Каденюка — земляка, яким пишається не одне покоління. Її слова були теплими, щирими й дуже особистими — як розмова з людиною, чия тиша досі звучить у серцях.

Директор БМАНУ Сергій Кізіма підкреслив важливу роль, яку відіграє НЦАОМ ім. Макарова у проведенні конкурсу «Мирний космос». Саме завдяки співпраці цих наукових інституцій сотні дітей щороку отримують шанс відчути себе частиною великої космічної родини.
Він також відзначив надзвичайну активність учасників цього року — і в роботах, і в їхньому щирому бажанні пізнавати світ.

Одним із найяскравіших моментів став перегляд американського документального фільму про політ шатла, де разом з екіпажем летів і Каденюк. Стрічку представив Віталій Яценко — директор Чернівецького центру юних техніків ім. Каденюка, кандидат фізико-математичних наук.

Він поділився унікальними деталями, маловідомими фактами й особистими враженнями про підготовку тієї історичної місії, що зробило перегляд справді проникливим і незабутнім.

Прозвучала й новина про майбутню 17-ту конференцію «Всесвіт», яка традиційно відбудеться у січні 2026 року — конференцію, що дарує школярам і педагогам простір для відкриттів, досліджень і великих ідей.

На завершення всіх учнів і їхніх наставників урочисто нагородили грамотами, а потім зробили спільне фото — тепле, живе, сповнене посмішок.
Хотілося ще залишитися, поспілкуватися, поділитися думками, але обмеження світла нагадують про реальність, у якій ми живемо.

І все ж — ми тут. Ми працюємо, творимо, навчаємося й надихаємо одне одного.
Дякуємо ЗСУ за можливість жити, вчитися, мріяти й рухатися вперед навіть у темні часи.

Мирний космос починається всередині нас — і в очах наших учнів він світиться найяскравіше.
А всім, хто любить небо, хто піднімає погляд до зірок і хто вірить у силу людської думки, — бажаємо ясної висоти, натхнення, чистої мрії та дороговказного світла, яке завжди веде вперед.

©Тетяна Спориніна, фото автора і з архіву ЧЦЮТ імені Леоніда Костянтиновича Каденюка

Запис Мирний космос починається всередині нас — і в очах наших учнів він світиться найяскравіше… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

4 жовтня 2025-го у музеї авіації і космонавтики Чернівецького центру юних техніків імені Л.К. Каденюка відбулася зустріч з Головою Громадської ради Державного космічного агентства України Едуардом Івановичем Кузнєцовим. Подія була приурочена до початку Всесвітнього тижня космосу — міжнародного свята науки, натхнення і відкриттів.

Едуард Іванович Кузнєцов — постать, добре знана в українській космічній галузі. Як один із засновників та активних членів Державного (ДКАУ) і Національного космічного агентства України (НКАУ), він упродовж багатьох років був безпосереднім учасником формування державної космічної політики, підтримував міжнародні програми співпраці, сприяв розвитку вітчизняного космічного машинобудування.

Його діяльність поєднує наукову глибину, управлінський досвід і просвітницьку місію. Він багато років популяризує космічні знання серед молоді, організовує зустрічі, виставки, публічні лекції, допомагає музеям і навчальним закладам. Е.І.Кузнєцова  називають людиною, яка уміє говорити про складні речі просто і з натхненням, і саме завдяки таким фахівцям космос перестає бути абстрактним — він стає близьким, зрозумілим і надихає на дії.

Едуард Іванович Кузнєцов — голова Громадської ради Державного космічного агентства України, перший віце-президент Аерокосмічного товариства України, почесний громадянин Чернівців, Почесний доктор Honoris causa Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Люди різних професій, віку й уподобань зібралися разом 4 жовтня у Чернівецькому музеї авіації і космонавтики, бо їх об’єднало спільне захоплення і прагнення — космос, сильна Україна, космічна держава, точні науки як пріоритет.

На зустрічі Едуард Іванович розповідав про українську космічну галузь: про підприємства у Дніпрі, Харкові, Києві, які створюють супутники і складні технічні системи, про ті наукові школи, що зберігають традиції ще з часів запуску перших ракет. Особливо емоційно пролунала розповідь про підготовку польоту першого українського астронавта Леоніда Каденюка — спільну працю сотень фахівців, де кожен мав свій внесок у велику місію.

«Україна має все, щоб повернути статус космічної держави. Для цього потрібно розвивати технічну освіту, підтримувати молодих науковців і вірити у власні сили», – Едуард Кузнєцов.

На згадку про зустріч Едуард Іванович подарував музею книгу Леоніда Каденюка «Місія — Космос» — як символ єдності поколінь і продовження великої справи.

Саме Едуард Кузнєцов стояв біля витоків створення Чернівецького музею авіації і космонавтики, який сьогодні є унікальним осередком пам’яті, науки й натхнення. Едуард Іванович завжди наголошував, що космос — це не лише про технології, а й про виховання мислення, мрії, віри в можливості людини.

Серед учасників заходу — гості з Клішківців, рідного села Леоніда Каденюка,  делегації з ліцею №22 та ліцею №11, вихованці Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Каденюка, представники наукових та освітніх спільнот. У залі панувала особлива атмосфера — зустріч поколінь, яких поєднує любов до неба і науки.

Особливим гостем події став Олександр Кошовий, командир мотопіхотного взводу 128-ї закарпатської гірсько-штурмової бригади. Уродженець Запоріжжя, він разом із родиною переїхав на Буковину після початку повномасштабного вторгнення. Попри втрату дому і поранення, Олександр повернувся до мирного життя і праці — приклад незламності та гідності, який так перегукується з духом космічних першопрохідців. І додала цій зустрічі глибокого людського виміру: про космос говорили не лише як про далеку орбіту, а як про символ сили, витривалості та віри в майбутнє України.

Зустріч 4 жовтня у музеї – це була не просто розповідь про космос — це був урок віри у власні сили, урок поваги до науки, до історії і до людей, які творять майбутнє.

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися і працювати.

Ще світлини з заходу є за покликанням – Тиждень космосу у Чернівцях: зустріч з Едуардом Кузнєцовим, яка надихає…

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я», фото автора і з архіву музею.

Запис Всесвітній тиждень космосу у Чернівцях: зустріч з Едуардом Кузнєцовим спершу з'явиться на Медіа-Версії.

8 серпня 2025 року біля пам’ятника Юрію Федьковичу в Чернівцях відбулися урочисті заходи з нагоди 191-ї річниці від дня народження видатного українського письменника, поета, перекладача й громадського діяча.

Біля пам’ятника лунали слова вдячності й пошани до спадщини письменника, згадувалися його заслуги як просвітника та борця за українське слово. Особливо зворушливо звучали цитати з його творів, які і сьогодні зберігають гідність і силу. Ця зустріч — не лише вшанування постаті Юрія Федьковича, а й важливе нагадування про нашу відповідальність перед мовою, літературою і культурою. І хоча минуло вже понад півтора століття, імена таких діячів, як Федькович, не втрачають свого значення, а лише набувають нової актуальності — особливо у часи, коли українська ідентичність проходить через чергові випробування.

Особливим моментом стало вручення Премії імені Юрія Федьковича новим лауреатам, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвиток української культури, освіти, літератури та збереження історичної пам’яті. Вшанування лауреатів додало події глибокого символізму та відчуття спадкоємності поколінь.  Цьогорічними лауреатами стали: Галина Абрам’юк, Ярина Вишпінська, Володимир Вознюк, Лариса Курущак, Ілля Стринадко, Наталія Філіпчук, Андрій Холоменюк.

Після урочистих виступів присутні поклали квіти до пам’ятника Юрію Федьковичу — як символ вдячності та пам’яті про його творчу спадщину. Лунали теплі вітання на адресу цьогорічних лауреатів премії його імені, відбулися спільні фотографування, які закарбували цей день в історії громади.

Ім’я Юрія Федьковича, як і його слово, й сьогодні звучить актуально — воно нагадує про силу рідної мови, про гідність і любов до своєї землі. У добу випробувань та змін його творчість продовжує надихати, а постать — об’єднувати, стаючи моральним орієнтиром для сучасників і майбутніх поколінь.

Більше світлин з заходу за покликанням – Урочистості до 191-ї річниці від дня народження Юрія Федьковича.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Юрій Федькович: 191 рік живого слова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мистецький проєкт «Цецин, Цецино, Цецина…» здобув перемогу в грантовій програмі благодійного фонду «Кращим БУТИ». Його ініціаторка та керівниця – Лариса Курущак, відома культурна діячка, завідувачка відділу маркетингу, розвитку і комунікацій Чернівецького обласного художнього музею.

10 липня 2025 року у приміщенні туристично-інформаційного центру Чернівців відкрилася виставка «Цецино. Палітра мрій». Тут представлено близько тридцяти творчих робіт учнів Чернівецької художньої школи ім. М. Івасюка (викладачі І. І. Каленик, В. І. Беженар), а також юних художників із гуртків «Арттерапія» і «Дивосвіт» Міського палацу дітей та юнацтва (керівники С. М. Крачило та Н. Р. Бойчук).

Майбутня художниця і співоча зірка  Єлизавета Беженар виконала  пісню “Гімн Цецино” на слова і музику Валентини Чолкан.

Метою проєкту є створення серії мистецьких листівок із репродукціями творів як професійних митців, так і юних художників, натхненних загадковим образом Цецина. Це не просто виставка — це спроба відкрити мешканцям і гостям Чернівців інший вимір нашого міського пейзажу, де природа переплітається з історією та мистецтвом.

На вернісаж завітали автори робіт, історики, краєзнавці, чернівчани, для яких Цецино — не лише географічна точка, а частинка рідної душі міста.

На завершення виставки гості довго спілкувалися, ділилися враженнями і всі без винятку хотіли сфотографуватися з розкішним вінком, сплетеним із польових квітів. Я впевнена, що ці квіти зібрані саме на Цецино — вони пахли лісом, сонцем і вітром з вершини гори. Це був неймовірно гарний і запашний оберемок, який став ще одним символом краси й натхнення, що дарує нам Цецино.

На жаль, через тимчасові технічні проблеми мій власний блог на WordPress наразі заблоковано, тож кількість світлин, які можу додати до цієї розповіді, обмежена. Та сподіваюся, що це лише тимчасова прикрість, і згодом я зможу поділитися повною фотоісторією про цей чудовий етап проєкту.

Цецино продовжує жити у мистецтві, спогадах і мріях. І це лише початок його нової історії.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Цецино: гора історій, мрій і мистецтва спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 1860-х роках у Відні спалахнув справжній бум на фото у форматі «візитівки» — портрети, які ставали візуальними автографами доби. У ті самі роки в Чернівцях з’являються перші фотографічні ательє, і світлини поступово перетворюються на невід’ємний елемент культури міського середовища. Фотографія стала не лише відображенням реальності, а способом створення «особистої міфології» — збереження образу, стилю, родинної гордості.

Лекторка також звернула увагу на смисловий шар кабінетних фото та на еволюцію міського простору у фотографіях межі століть.

На лекцію зібралися справжні поціновувачі старої фотографії. Атмосфера була живою, натхненною. Наприкінці заходу учасники жартома відтворили пози, характерні для фото початку ХХ століття, і навіть провели невелику ретрофотосесію.

Фотоательє у Чернівцях відігравали помітну роль у житті мешканців міста — тут фіксували родинні історії, важливі події, модні тенденції та формували уявлення про себе і про епоху. Завдяки світлинам, зробленим у цих салонах, ми сьогодні можемо краще зрозуміти, як виглядали чернівчани, як одягалися, що цінували і чим пишалися.

Щиро дякуємо пані Катерині Валявській за цікаву, глибоку і натхненну розповідь, що відкрила нові горизонти у сприйнятті фотографії як джерела історичної пам’яті.

Більше фото з заходу за покликанням – Про фотографію у повсякденному житті чернівчан (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) у лекції Катерини Валявської.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Лекція Катерини Валявської про фотографію у повсякденному житті чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Ніч у музеї» припала на п’ятницю 13-го. І справді, було в цьому вечорі щось особливе: суміш інтелектуального, іронії, світлотіні і поєднання історії, мистецтва і технології. Атмосфера створювалась не лише людьми, але й самою архітектурою, світлом, полум’ям ліхтариків, звуком і тишею. Старовинна брама, що вела до внутрішнього подвір’я, здавалася наче порталом у інший вимір – у простір, де мистецтво перестає бути об’єктом і стає дійством.

Цей візуальний і просторовий настрій гармонійно поєднувався з тим, що і як говорив Тарас Полатайко. Тексти Тараса Полатайка (є відео презентації на сторінці музею у фб) – водночас лаконічні й виразні – звучали як продовження простору, як ще один вимір інсталяції

Меморіальна дошка в пам’ять про Емський указ. Проєкт «Київська класична» (2008) описує розслідування художником зникнення меморіальної дошки, що позначає місце в Бад-Емсі (Німеччина), де російський цар Олександр II підписав таємний указ про заборону використання української мови в 1876 році.

Полатайко звернув увагу на відсутність дошки, покривши її місце невидимою неоновою фарбою, яка яскраво світилася вночі – і завдяки його втручанню дошку зрештою було відновлено. І у Бад Емсі з підвалу після 18:00 лунав спів київського канарика.

Проєкт перетворився на розслідування акту вандалізму, який стався в ніч встановлення пам’ятника Олександру ІІ російським монархічним товариством неподалік від меморіальної дошки.

Слова не пояснювали, а вели – до роздумів, до внутрішнього естетичного досвіду. Здавалося, що час у цьому дворику уповільнився, щоб дати змогу відчути кожен образ – і візуальний, і словесний. Занурення в інсталяції, у світ метафор і рухомих форм. Тут оживали алюзії на Едісона, Марселя Дюшана, на обертові барабани й зоотропи, на ранні спроби людства вловити й зафіксувати рух, образ, час.

Проєкт Тараса Полатайка «Спляча красуня» (2012), що відбувся у Національному художньому музеї України, став однією з найгучніших мистецьких подій цього періоду. Його ідея базувалася на знайомому з дитинства сюжеті, вперше записаному Шарлем Перро: принцеса, проклята заснути на сто років, може прокинутися лише від щирого поцілунку того, хто справді її любить.

Але Полатайко переосмислює казку через призму сучасного мистецтва.У його проєкті реальна жінка лежала у стані «сну» у виставковому просторі – не макет, не відео, а жива людина, що ставала частиною експозиції. Глядачі могли увійти в залу, побачити «сплячу красуню» і… поцілувати її – якщо мали на це сміливість. Але лише якщо дівчина у відповідь відкривала очі, це означало, що поцілунок вона прийняла. Якщо ж ні – вона продовжувала спати. Красуні та відвідувачі підписували юридичні контракти про те, що зобов’язуються одружитися, якщо красуня розплющить очі під час поцілунку.

Проєкт «Спляча красуня» – це був живий діалог між художником, об’єктом мистецтва і публікою – провокативний і чесний. Проєкт викликав гучний резонанс у пресі: про нього писали впливові видання, виходили телесюжети та дискусії в культурному середовищі.

Говирили і про заснування Центру сучасного мистецтва «Bunker». Пригадали проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера, де Тарас Полатайко – куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation. 2021… Міжнародна мистецька резиденція «Frontera Frustrata».  Акція «Паспортизація Австро-Греції» . «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців. Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції»…

Друга частина презентації Тараса Полатайка у дворику Чернівецького краєзнавчого музею залишила по собі не тільки образи й слова, а враження, що зберігається ще довго після події. Думаю, у кожного, хто був на презентації, залишилися свої акценти і враження. Напевно і в цьому теж сила живої зустрічі з мистецтвом і митцем.

Щиро дякую автору проєкту, Тарасу Полатайку, за цю зустріч, за розмову, за довіру… Хай буде натхнення, свобода для творчості і такий необхідний — мир.

Більше фото з заходу за покликанням – Повернення до діалогу: друга частина презентації Тараса Полатайка

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Тарас Полатайко: повернення до розмови про ідентичність і мистецтво… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Афіша запрошення у краєзнавчий музей досить красномовна. Маю на увазі світлину на афіші.

«Працюючи в різних формах, включаючи живопис, фотографію, інсталяції, відео та перформанс, концептуальні роботи Полатайка поєднують політичні та культурні теми та часто спираються на його досвід як українського канадця. В одній з найяскравіших робіт Полатайка, «Колиска» 1995 року, художник піддавався впливу радіоактивності в забрудненому регіоні поблизу Чорнобиля, повернувся до Канади та протягом 14 місяців брав у себе кров, а потім створив інсталяцію в Художній галереї Менделя (Саскатун), яка включала нікельовану ванну з кров’ю» /інформація з Саскачеванської мережі колекціонування творів мистецтва/.

У дворику Чернівецького краєзнавчого музею зібралися представники мистецької спільноти, журналісти, студенти, мешканці міста — щоб слухати, бачити, згадувати, сперечатися і просто бути поруч. Це була частина перша зустрічі з Тарасом Полатайком — митцем, що несе в собі досвід глобального, але не зрікається локального. Він наголосив: завжди відчував себе чернівчанином, хоч і працював у різних країнах. Та все ж усе зафіксовано: запис події вже оприлюднений Краєзнавчим музеєм, і його можна переглянути.

Хто такий Тарас Полатайко?

Українсько-канадський художник. Тарас Полатайко народився 1966 року в місті Чернівці. «Потім вирішив стати художником і вступив спочатку у Косівське художнє училище, а потім — у московський Строгановський художній інститут». 1989 – емігрував з України до Канади. Навчався у Канаді. Магістр образотворчих мистецтв (живопис, перформанс, критична теорія), Університет Саскачевану, Саскатун, Саскачеван. У середині 1990-х здобув визнання як концептуальний художник у Північній Америці. У Канаді став відомим перформансами, інсталяціями та відеоартом. У 2014 році через події Революції Гідності повернувся в Україну, де активно включився в культурні процеси країни.

Полатайко є яскравим представником сучасного мистецтва, але його роботи завжди мають живу нервову енергію — болю, спротиву, надії.

Серед публічних виставок Полатайко в Канаді – Музей сучасного канадського мистецтва в Торонто, Музей сучасного мистецтва Монреаля, Художня галерея Вінніпега, Музей Лондона, Художня галерея Великої Вікторії, Художня галерея Маккензі, Художня галерея Данлопа та Художня галерея Менделя.

На міжнародному рівні роботи художника виставлялися в таких місцях, як Національний художній музей України (Київ), Український інститут Америки (Нью-Йорк), Künstlerhaus Schloß Balmoral (Франкфурт), Фонд Антоні Тапіеса (Барселона), Замок Уяздовський (Варшава), Artspace (Сідней), Національний музей сучасного мистецтва (Белград) та 25-та Бієнале в Сан-Паулу.

Тарас Полатайко: мистецькі акції та проєкти в Чернівцях /подій і акцій було набагато більше, але це те, що я знайшла в інтернеті і на деяких була сама/.

2015
Повернення з Канади після Майдану. У Чернівцях засновує Центр сучасного мистецтва «Bunker», платформу для сучасної культури Чернівців, де відбуваються виставки, концерти, лекції, кінопокази та дискусії що стосуються сучасної культури, а також соціально важливих акцій.
2016
15 серпня — закликає мешканців та ЗМІ допомогти відродити забутий парк GÖBELSHÖHE у Чернівцях.
Початок проєкту «Австро-Грецький стиль» на локації залізничного вокзалу.
8 вересня. Перформанс «Перестаньте вивозити ліс!» на вокзалі Чернівців із критикою вирубки Карпат.
2017
Українсько-польска виставка «Гібридна Виставка» у Bunker, Національному художньому музеї України та галереї Лабіринт.
11 серпня — у єзуїтському костелі презентує проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера як куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation.
2019
Організатор першого у Чернівцях Джазового фестивалю «MuzaHyst».
2020
29 серпня — мистецький перформанс «1923–2020» на Центральній площі, присвячений поверненню та пам’яті пам’ятника «П’єта». Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
Інтерактивна звукова інсталяція «Пам’яті полеглих» на руїнах пам’ятника «Чорний орел» . Художник: Віолетта Олійник. Куратор: Тарас Полатайко.
2021
Організатор міжнародної мистецької резиденції «Frontera Frustrata». 
Акція «Паспортизація Австро-Греції» на Центральній площі.
7 травня — в Bunker (за запитом) відбувається акція «Паспортизація Австро-Греції».
18 січня — «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців.
Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції».
2022
Із початком повномасштабного вторгнення запускає онлайн-платформу Someone Prays for You — спершу фотопроєкт, потім платформа для міжнародних митців. Кошти від мистецтва спрямовуються на підтримку трьох підрозділів ЗСУ.

2023

«Народний арт-об’єкт» – інтерактивна інсталяція на Соборній площі перед пам’ятником радянській армії.

2024
19 грудня — офіційне відкриття виставки «Someone Prays for You» у Bunker. Представлені твори 20 українських і західних митців, кошти від продажу яких спрямовується на термінові потреби фронту. 

…Вперше побачила і почула Тараса Полатайка у листопаді 2014-го, коли у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка «Війна. 11 портретів»… Його слова про роботу над проєктом звучали про те, як мистецтво, що не прикрашає реальність, а говорить про неї прямо. Тепер, через майже 11 років, я знову слухаю Тараса Полатайка — але вже в іншому просторі, в іншому часі, коли війна дужче нависла над нашою державою.

Тарас Полатайко справедливо й проникливо пояснює, що дитинство в Чернівцях (місті з декількох культурних шарів, насиченому архітектурою сецесії) формувало його внутрішній культурний код — природно західний, а «рускій мір» був чужим і окупаційним… Дві точки — листопад 2014 і червень 2025 — обрамлюють величезний пласт мистецької і людської роботи. Пройдено довгий шлях, у якому художник залишався вірним собі: не мовчати. Він висловлює свою правду — можливо, незручну, провокативну, таку, з якою не всі погодяться. Але саме це і є сутність справжнього мистецтва: бути простором для діалогу, сумнівів, заперечень. Адже правда — не те, що подобається всім, а те, що змушує думати. Його перформанси, живопис і тексти — це завжди сміливе висловлення позиції, небажання бути «декорацією» режимів чи політики.

Одним із ранніх і показових прикладів політичного перформансу Тараса Полатайка стала його робота 1992 року «Художник як політик: у тіні пам’ятника». Про це автор розповідав у дворику музею, але роздивитися слайди презентації на екрані у ще світлу годину доби було майже нереально. Але знайти інформацію про цей перформанс у просторах інтернету є можливим. У цій роботі митець поставив під сумнів рішення увічнити постать генерал-губернатора Рея Гнатишина як символу всіх українців Канади до 100-річчя української імміграції. Стоячи нерухомо біля пам’ятника, повністю вкритий бронзовою фарбою, Полатайко сам став «живим пам’ятником» тим, хто залишився невидимим для історії.

У 1995 році  Полатайко представив серію Glare, створену за мотивами репродукцій картин Казимира Малевича. Він навмисно включав у живопис «засвітки» — відблиски, що символізували інформаційні спотворення. Серія Glare – це діалог між ілюзіонізмом та абстракціонізмом, фотографією та живописом як жанрами мистецтва.

Продовженням цієї теми стала виставка «Скотома» (1998), де художник через автопортрети досліджував явище «сліпої плями» — метафору чогось, що є настільки очевидним, що стає непомітним, невидимим, зникає з поля зору.

Отож. 6 червня у дворику Чернівецького краєзнавчого музею відбулася перша частина презентації творчості художника та перформансиста Тараса Полатайка.

Це була подія, в якій поєдналися спогади, діалог, мистецтво і присутність. Чернівці слухали — хтось уперше, хтось давно знайомий із його виставками, перформансами, кураторською роботою. Митець говорив щиро й просто. Про війну, про відповідальність, про шлях у мистецтві — від навчання в художній школі до сьогоднішніх нових форм висловлення. Про Чернівці, які завжди були частиною його внутрішнього дому, і про те, чому важливо бути тут зараз.

Попереду — друга частина, вже цієї п’ятниці. Це ще одна можливість побачити, почути, осмислити. І, можливо, не лише мистецтво, а й себе.

Окрема вдячність Тарасу Полатайку — не лише за його творчість, а й за волонтерську діяльність. Упродовж цих років війни він активно підтримує українських військових, організовуючи допомогу і з-за кордону, шукаючи обладнання, амуніцію… 

Наступна презентація і зустріч із Тарасом Полатайком відбудеться 13.06.2025 о 20:00 у контексті міжнародного дня «Ніч в Музеї». Вхід вільний.

Більше інформації про зустріч 6 червня за покликанням – Розповідь Тараса Полатайка про творчість у дворику Чернівецького краєзнавчого музею… 

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Моя культура там, де сецесія…», – Тарас Полатайко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Делегація із США прибула у складі чотирьох науковців: Майк Сіммонс, який є  засновником Astronomy for Equity.   Він також був співзасновником AstroGear Today і OneSky Expeditions і увійшов до ради директорів Міжнародної асоціації темного неба. Майк Сіммонс також є письменником і фотографом, який брав участь у публікаціях, зокрема Scientific American, Astronomy та Sky and Telescope, де він був співавтором. У Чернівці  прибула і Кассондра Холмс — видатний астроном-любитель і засновник Stargazer Events, мобільної обсерваторії в Лос-Анджелесі. Окрім роботи в Stargazer Events, Кассондра є менеджером проекту Astronomy for Equity, де вона керує кількома вражаючими проектами, зокрема Big Impact Astronomy Podcast, окуляри затемнення для освітньої ініціативи STEM, програму для сліпих і слабозорих в астрономії , а також краудфандингові кампанії, спрямовані на передачу телескопів маргіналізованим і незахищеним спільнотам у всьому світі. Дін Лав – режисер з Нью- Йорка. На сайті Dean Love Films відмічено: ««Надія з темряви». У листопаді Dean Love Films і команда відважних науковців їдуть в Україну, щоб зняти новий документальний фільм. Через  знеструмлення Україна часто поринає в суцільну темряву. Відважні студенти з України попросили телескопи, щоб вони могли спостерігати за зірками та планетами. Ці вчені не лише дарують їм телескопи, вони надають інструкції, як ними користуватися». І у складі делегації прибула  Мар’яна Пович (Mirjana Povic) з Ефіопії.  Пані Мар’яна, PhD.Associated professor, родом з Сербії,  сербський астрофізик, яка працює над формуванням і еволюцією галактик в Ефіопському інституті космічної науки і техніки.  У першій половині дня делегація відвідала Чернівецьку гімназію №9, зустрілася з учнями і подарувала їм потужний бінокль для астрономічних  спостережень.

А у другій половині дня відбулася зустріч з  вихованцями ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка саме із Майком Сіммонсом і Мар’яною Пович.

Гості відвідали гуртки радіоелектронного конструювання, космічного моделювання, фотостудію «Погляд», авіамоделювання, судномоделювання, майбутні моделісти. Спілкувалися з гуртківцями, які показали свої моделі і знання англійської мови.

На зустрічі були присутні і члени правління Міського центру Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я», учні і вчителі Чернівецької гімназії №9, заступник директора з навчально-виховної роботи ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка Ольга  Косило,  начальник управління комунікацій міськради Сергій Кізіма, директор ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка Віталій Яценко, к.ф.-м.н.

Учні Чернівецької гімназії №9 подарували гостям полотняні сумки, зроблені власноруч, із вишитими надписами та вироби з бісеру.

Дуже гарне враження на гостей справив Чернівецький музей авіації і космонавтики:  Зал «Космічні дослідження», експозиція «Україна – космічна держава»,  «Дослідження Сонячної системи».

На завершення зустрічі Віталій Яценко подарував гостям із США книгу Л.К. Каденнюка «Місія – Космос», світлини з автографом Героя України Л.К. Каденюка.

«Children’s faces are glad», – підсумував зустріч Майк Сіммонс.

Якщо вам притаманний азарт дослідника, пошуковця і мандрівника, якщо вас приваблює краса зоряного неба і його таємниці, якщо ви мрієте про Космос, то ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка дійсно наближає вас до цієї мрії.

Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна, фото автора і з архіву УМАКО «Сузiр’я»

Запис Делегація астрономічних товариств у Чернівцях, і фільм «Надія з темряви», і зустріч з вихованцями ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Упродовж п’яти днів, від  30.09 – 4.10. 2024 року,  78 учасників з 10 областей України виборювали призові місця в 11 тематичних секціях аерокосмічного спрямування на Всеукраїнському конкурсі молодіжної творчості «Мирний космос».  Цьогоріч він проходив у змішаному форматі і на базі ЧЦЮТ центру юних техніків ім. Л.К. Каденюка.

Всеукраїнський конкурс молодіжної творчості «Мирний космос» проводиться з метою виявлення, розвитку та підтримки творчої обдарованої учнівської молоді незалежної України в аерокосмічній галузі. У складі суддівської колегії були науково-педагогічні працівники Національного центру аерокосмічної освіти молоді ім. О.Макарова (м. Дніпро), ЧНУ ім. Ю.Федьковича, закладів загальної середньої та позашкільної освіти м. Чернівці. 

Першого жовтня 1986 року, у Чернівцях, силами заводу «Кварц», був відкритий клуб юних техніків «Кварц», як профільний навчальний заклад з науково-технічним напрямком. Гуртківці клубу беруть активну участь в міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних заходах з науково-технічного напрямку і  здобувають перемоги.   2 жовтня 1999-го, майже через два роки після польоту Леоніда Каденюка, на День міста Чернівці, був відкритий і почав діяти музей авіації та космонавтики. У 2008-му музею було присвоєно звання «Зразковий музей». 2001-у при КЮТ «Кварц» створено Чернівецький міський центр Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я» ­­- осередок Всеукраїнської молодіжної організації, робота якого визначена на рівні України.  У червні 20018 року у честь видатного Буковинця, Героя України  Леоніда Костянтиновича, КЮТ «Кварц» було перейменовано на Чернівецький центр юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка.

Розпочали урочисті заходи  організатори конкурсу і члени журі: В.В. Яценко, директор Чернівецького центру юних техніків ім.Л.К.Каденюка, к.ф.-м.н. ; С.С. Кізіма, директор Чернівецького ліцею №14.

Е.І. Кузнєцов, голова громадської ради Державного космічного агентства України, Почесний доктор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, Заслужений працівник промисловості України зачитав вітання від Володимира Павловича Горбуліна, першого віцепрезидента Національної акаденії наук України, першого генерального директора НКАУ.

Також Е.І.Кузнєцов зачитав вітання від Володимира Петровича Беня, виконуючого обов’язки Голови Державного космічного агентства України.

Поздоровила учасників з завершенням конкурсу Ірина Ткачук, начальник управління освіти Чернівецької міської ради, доктор економічних наук, професор.

Учасників конкурсу привітав голова журі конкурсу Віктор Васильович Хуторний, Заслужений працівник освіти України, завідувач методичного сектору навчально-методичного відділу НЦАОМ ім. О.М. Макарова.  В.В. Хуторний відзначив роботу  і привітав ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка, вручив бурштинову тематичну  картину і ювілейні пам’ятні монети.

Едуард Іванович Кузнєцов – ветеран ракетно-космічної галузі України, очільник громадської ради Державного космічного агентства. Протягом 15 років був заступником генерального директора Державного космічного агентства та брав участь у реалізації ряду міжнародних космічних проєктів. До ювілею Державного космічного агентства Едуард Іванович написав книгу «Тридцять років на орбіті. До 30-річчя утворення Державного космічного агентства України». У своєму виступі Едуард Іванович окреслив деякі аспекти підготувавки польоту  у космос першого астронавта незалежної України Леоніда Каденюка, як формувалися військово-космічні сили України, про проблеми та успіхи формування космічного світогляду у молоді на прикладі Національного центру аерокосмічної освіти молоді та Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я».

Ракетно-космічна галузь, незважаючи на хронічне недофінансування космічних програм (фінансування на рівні 35 %), відсутність державних замовлень на створення ракетно-космічної техніки протягом всього часу, була бюджетоутворювальною та експортоспроможною.

Привітала учасників конкурсу і  ЧЦЮТ ім. Л.К. Каденюка Тамара Володимирівна Марусик, доктор історичних наук, професор ЧНУ ім. Юрія Федьковича,   Заслужений діяч науки і техніки України, Голова Чернівецького міського центру Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я». Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — один із найстаріших класичних університетів в Україні. Нині Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (єдиний в Україні) виконує подвійну функцію: з одного боку, центр освіти, науки й духовності буковинського краю, а з іншого – об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Наталія Володимирівна Мельничук, директорка Клішковецького музею «Буковина – край космічний» розповіла про незабутні  зустрічі із Л.К. Каденюком.

Протягом 27-ти років після історичного космічного польоту космонавта Леоніда Каденюка велика кількість працівників різних організацій і установ України долучилися до поширення інформації про цю подію, знань про космос, космічну галузь України, місію STS-87, космонавта Леоніда Каденюка. Це сприяло розвитку інтересу молоді до знань, формуванню у них активної життєвої позиції, вибору сучасних професій.

Урочисте нагородження переможців  Всеукраїнського конкурсу молодіжної творчості «Мирний космос»

Подяка від Романа Васильовича Клічука, Чернівецького міського голови  – Віктору Васильовичу Хуторному, голові журі конкурсу.

Вітання від онлайн учасників Всеукраїнського конкурсу молодіжної творчості «Мирний космос». Ірина Яровенчук, завідуюча конструкторським відділом ООГЦПОВ, м. Одеса.

І Зірка космонавта Каденюка буде надихати юних дослідників на реалізацію своїх здібностей у сфері технічних і природничих наук.

Дякуємо всім учасникам конкурсу, організаторам, наставникам за свято науки, творчості і відкриттів! Вітаємо всіх учнів, всі команди із високими і почесними нагородами.
Окреслені нові цілі, ми продовжуємо мріяти, вчитися, досягати і йти вперед…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Мирний космос» -2024 і відзначення 25-річчя створення Музею авіації та космонавтики! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі переглянули роботи “Буковинські мальописи: постаті” Злати Крушельницької. Комп’ютерна графіка. Ці роботи були презентовані 8 серпня 2024-го на закритті проєкту «Букове зерня» у Чернівецькому художньому музеї.

Ми навіть згенерували образ Юрія Федьковича не тільки поета, письменника, військового, ерудита, кавалера, але й за складанням зоряних і астрологічних карт…

Не могла не скористатися вже вдома можливістю створити, згенерувати, змоделювати образ Юрія Федьковича, астролога, астронома, дослідника за складанням зоряних карт та ось що в мене вийшло. Точніше, у штучного інтелекту.

Музи Федьковича ми побачили і почули. Тепер знаємо, як можна їх та інших героїв, виконавців, авторів героїв генерувати, завдячуючи штучному інтелекту і  команді з Фонду Символи. Та музою зібрання в Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича була у той день його директор пані Леся Колодій.

І була ще одна співоча муза – Наталія Процюк. Це був музичний дарунок: премʼєра пісні. Поезію Федьковича «Старий жовняр» заспівала чернівчанка Наталя Процюк Natalia Camelia. Музика Наталії Процюк.

“Місяченьку, місяченьку
Світлий, круглолиций!
Ти у бога проживаєш,
З морем розмовляєш,
Ти з ясними зіроньками
Землю оглядаєш, —
Чи не бачив мої літа —
Рожеві квіти,
Личко моє мальоване,
Кучерики виті?
Може, вони в чистім полі
Стали десь обозом,
А може, вни квіточками
Цвітуть при дорозі —
При цісарській дороженьці?
Місяченьку-князю!
Чом не прийдуть чорнобриві,
Чом не привітають
Хоть годиночку увечір,
Хоть одну мінутку?..
Місяченьку, місяченьку,
Друже мій, голубку, —
Чом лишили сиротою
Мене на сім світі?..
Місяченьку, місяченьку!
Літа мої, квіти!”

Юрій Федькович

Дякуємо за цікаву зустріч організаторам і всім присутнім.

Більше фото з заходу у Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича за посиланням – Імпреза «Музи Федьковича» в Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича за підтримки ІТ команди Фонду Символи.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Ці думки вже вислювлювпла. Але тут це буде доречно.

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

Запис Імпреза «Музи Федьковича» і штучний інтелект спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці глядачі могли побачити традиційний стрій буковинських гуцулів з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею та Літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Представлені сардаками, мантами першої половини ХХ ст. з Довгопілля, Дихтинця, Виженки та Заставни. Автори проєкту – дизайнер Світлана Крачило та етно-консультант Олена Прокоп‘юк, мають на меті популяризувати стилізований верхній одяг, що базується на українських автентичних образах. В.о. директора ЧОКМ Оксана Ротар поділилася історією створення виставки та прийдешніми подіями у рамках проєкту.

Мій сардак

Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

З привітальними словами на відкритті виступила радниця голови Чернівецької обласної військової адміністрації Юлія Грицку-Андрієш.

Перед присутніми на відкритті виступив  Ярослав Кушнір, композитор, педагог.

Поетеса та волонтерка Олена Рєпіна розповіла про проєкт ментального здоров’я «Ключ» для наших захисників.

Привітала глядачів і майстриня Олена Ясінська, учасниця благодійного проєкту “Сорочка для захисника”, доцент кафедри фізіології Буковинського медичного університету.

У науці, у розраді
України доля,
А в залізні да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Автори проєкту переконані, що нині адаптований до сучасності сардак може набути символічного знаку, який пов’язує українців із минулими поколіннями та дає силу й опору для боротьби проти ворога.
Музейні працівники спільно з командою Sardak.ua творчо втілили основну ідею виставки «Не скину тя, мій сардаче», композиційно поєднавши автентичний сардак із військовою тематикою у вигляді бліндажів із камуфляжної сітки, яку виготовили матері та дружини військовослужбовців з ГО «Крик душі».
Виставка триватиме до кінця серпня, а на початку вересня очікуйте у ЧОКМ презентацію другої частини проєкту – вже із осучасненими сардаками. Інформація з сторінки ЧОКМ на фб.

Дякуємо організаторам і учасникам виставки  «Не скину тя, мій сардаче». Чекаємо на продовження.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – Виставка «Не скину тя, мій сардаче!» у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис З нагоди 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича виставка «Не скину тя, мій сардаче!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Малярство на склі — один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. Оптичні можливості скла мають властивість створювати певну ілюзію багатомірності світла. Тому підсилені пишним квітковим обрамленням і насиченим колоритом, картини на склі наповнювали житло українців чудовим сяйвом.

«В Україні живопис на склі поширився в ХІХ ст. та носив релігійний характер. Ікони на склі, за окремими винятками, малювалися не для храму, а для інтер’єру помешкань. Народна картина служила втіленням мрії про красиве життя, райський світ, заморську екзотику, відображала романтичні видіння, фантастичні уявлення, обрядові фольклорно-містичні дійства.

Запис Виставка малярства на склі «Крихкий відблиск минулого» від Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юрій Михайлович Мисько –  чернівецький колекціонер, співавтор разом  із Сергієм Володимировичем Пивоваровим   історико-краєзнавчих нарисів «Медальєрика і фалеристика Буковини».

22 травня кожного року на державному рівні відзначають чергову річницю перепоховання праху українського поета, письменника, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Саме 22 травня 1861 року домовину з тілом Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав великий український поет.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» прах Кобзаря прибув до Канева. Перепохованням Тараса Шевченка опікувався художник Григорій Честаховський. 8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева. 19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві. Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.  На Чернечій горі, де був старий козацький монастир, поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка. Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благость своїх родів. 22 травня після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 р., Переяслав

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Кавказ. Уривок. 18 листопада 1845 р., Переяслав.

Дякуємо організаторам заходу і  пану Юрію Миську за представлену колекцію для виставки «В своїй хаті своя і правда, і сила, і воля…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…» з приватної колекції Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.