24 квітня 2025-го експедицією на гору Цецино розпочав свою роботу краєзнавчий проєкт про Цецино, найвищу гору Чернівецької височини, що здіймається на західній околиці міста. Її висота — 538 метрів над рівнем моря, а велич і таємничість проступають у кожному камені, кожному подиху вітру над стародавніми руїнами.
Експедиція пролягла мальовничим маршрутом уздовж хребта, який завершився сходженням на сам хребет. Тут, серед лісу і каміння, оживають легенди, а вітер приносить з собою подих історії.
Про Цецинську фортецю збереглося чимало відомостей, часто оповитих легендами. Ще в XVIII столітті австрійський офіцер Фон Міг, укладаючи карти Буковини, позначив на мапі Цецинську гору й зазначив – там стоять руїни давнього замку. А коли вже Чернівці розбудовувались у часи Австрійської імперії, каміння з цих руїн ставало матеріалом для нових будівель міста… У документах фортифікаційна споруда згадується у різному звучанні: Цецин, Цьцина, Чечюнь, Нечюнь, Цецунь, Чечунь…
Уявіть собі світанок над Чернівцями, коли перші промені сонця ледь торкаються схилів Цецинської гори… Саме тоді почалася ваша експедиція — захоплива подорож у серце природи, де кожен камінь дихає легендами, а вітер носить голоси предків.
Юні художники тримали олівці та блокноти, створюючи ескізи. Хтось захоплено змальовував кору старого бука, інший — вигадував контури таємничих обрисів у тумані над озером. Ці замальовки були не просто малюнками – вони були вікнами у глибину душі Цецинської гори і її околиць. І тоді лунали пісні пані Валентини Чолкан. Голос її – чистий, дзвінкий, сповнений сили й ніжності. Вона співала те, що зростало разом із землею, деревами, тінями. Вона ніби розповідала історії, які шепоче сама гора…
Керівницею проєкту виступає Лариса Курущак — завідувачка відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею. Подорож перетворилася на справжній пленер для юних художників гуртка «Арт-терапія» МПДЮ під керівництвом Світлани Крачило, а також учнів Чернівецької художньої школи . Вони замальовували краєвиди, вловлюючи подих вітру, гру світла на кронах дерев, шепіт історії… До них долучилися знані митці — художниця з Києва Катерина Рудакова та художник Василь Беженар, методист Центру культури Буковини. Атмосферу урочистості пронизав гімн Цецину — нова пісня, слова й музику до якої створила пані Валентина Чолкан, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури ЧНУ ім. Юрія Федьковича.
Пані Світлана Крачило розповіла і локальну легенду про Духа Цецинської гори, яку пов’язують з іменем Агій. Згідно з деякими версіями фольклору, на вершині або в глибині Цецинської гори мешкає дух-охоронець, який зветься Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель.
Привали біля озера ставали моментами тиші та єднання. Дзеркальна вода відбивала небо, а над гладдю іноді пролітали птахи, наче хранителі спокою. Тут дихалося по-іншому — повніше, глибше. І десь на вершинах хребтів, під шелест вітру, наче з самої землі здіймалася музика.
Все це – чарівне єднання природи, творчості, музики і легенд…
Пам’ятаємо, що Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель. Сподіваємося, що збережемо ці буки, ліси, природу…
Пані Катерина створила чотири живописні роботи, які вже стали частиною фонду майбутньої виставки проєкту. І юні художники також додали до фонду свої живописні роботи.
Наша експедиція на Цецино була не просто мандрівкою — це була ініціація у глибший світ, де людина відчуває зв’язок з предками, землею та власним серцем...
Далі буде…Зустрінемося в наступній історії!
Про старт експедиції більше за покликанням – Цецино: повернення легенди…
©Тетяна Спориніна, фото автора
Думок на тему “Старт проєкту про Цецино, Чечюн, Цецин, Цецина…”