Ця серія портретів, яка сворена і народним художником України Іваном Холоменюком, є не лише елементом інтер’єру, а й важливою візуальною історією громади. На полотнах зображені люди, які своєю працею, подвигами й життям прославили Чернівці.

Ці ілюстративні світлини не відповідної якості, бо тоді робила фото події, а не інтер’єру кімнати.

Навіть у статті Wikipedia детально представлено список почесних громадян міста Чернівців, згрупований і за алфавітом, і хронологічно, з датами присвоєння та короткою інформацією про кожного. Зазначу, що не всі зі списку мали портрети у кабінеті №105.

Просто нагадаю деякі прізвища, беру довільно з цього списку: Рудолф фон Амадей (18-08-1864) — цісарсько-королівський крайовий президент, граф; Аксенин Василь Степанович (27.03.2014) — герой Небесної Сотні, Бернгард Балтінестер (19-06-1900) — капітан 63-го піхотного полку у відставці, депутат общинної ради (1870—1882, 1884—1900); Бердюгін Володимир Іванович (20-09-1988) — налагоджувальник електрозварювального устаткування машинобудівного заводу імені Ф.Дзержинського, заслужений раціоналізатор УРСР; Бург Йосиф Кунович (23-09-1997) — письменник, видатний громадський діяч; Василько Микола (03-03-1909) — політик, депутат Австрійського парламенту та Буковинського сейму; Гнатюк Дмитро Михайлович (03-10-2000) — видатний український співак, народний артист України і СРСР, лауреат Державної премії імені Т.Шевченка; Жуковський Аркадій Іларіонович (10-07-1997) — видатний вчений, професор Сорбонського і Українського вільного університетів, член Національної Академії Наук України, голова Наукового товариства імені Шевченка, відомий громадський діяч сучасності; Каденюк Леонід Костянтинович (02-10-2001) — перший космонавт України; Маркус Кальпельмахер (23-04-1903) — член общинної ради (1882—1903); Каспрук Павло Михайлович (17-03-1992) — колишній голова Чернівецької міської ради народних депутатів та виконкому з 1985 по1991 р.р.; Яремчук Назарій Назарович (07-07-1995) — видатний співак, народний артист України. Весь список можна подивитися за покликанням – Почесні громадяни Чернівців. Думаю, у Міській раді ця інформація є більш точна і детальна.

На ФБ в обговореннях оновленої кімнати №105 чуємо зневажливі оцінки на кшталт того, що «пахло совком». Якщо сприймати спадщину в такій логіці, то завтра й сама Ратуша, створена архітектором Андреасом Мікулічем фон Радецькі та будівничим Адольфом Маріном, може здатися «старомодною». Проте справжній європейський урбанізм полягає в поєднанні сучасності та пошани до історії, а не у відкиданні пам’яті.

У зв’язку з цим цікаво отримати таке:

1. Оприлюднити офіційну інформацію про те, де зараз зберігаються портрети та в якому вони стані.
2. Чи прийнято рішення про створення постійної експозиції у доступному для відвідувачів приміщенні Ратуші (фоє, зал пошани, спеціально облаштована галерея).
3. Залучити художників, музейників і краєзнавців до формування нової експозиції, щоб зберегти авторську цілісність та історичну достовірність серії.
4. Чи визначені строки повернення портретів на публічну експозицію й призначені відповідальні особи за цей процес.

Впевнена, що галерея портретів у найближчий час займе своє достойне місце й знову нагадуватиме всім поколінням чернівчан, що ми є спадкоємцями унікальної історії, яку варто берегти й передавати далі. Європейськість — це не лише нові кабінети. Це уміння берегти обличчя міста і тих, хто його творив.

Створена петиція. Яку можна підписати.

Більше фото за покликанням – Совок чи пам’ять? Кабінет 105, почесні громадяни і архітектурна спадщина…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. І зараз пригадався ще один “портрет” – унікальний портрет Чернівців із космосу.

У січні 2008 року знімок надіслав місту Едуард Кузнєцов, заступник генерального директора Національного космічного агентства України, (теж почесний громадянин міста Чернівці у 2012 році) на честь 600-річчя Чернівців. Сама ідея була символічною — знімок зроблено з висоти 600 км. Світлина була виконана з допомогою спеціальної поліграфічної технології. Виготовив її головний оптик Інституту надтвердих матеріалів Національної академії наук України, член Буковинського земляцтва, наш колишній краянин Віктор Петрович Носов. Фото за дорученням Миколи Трохимовича Федорука розмістили в кімнаті перед сесійною залою. На ньому було видно вулиці й навіть окремі будинки. Думаю, що фото з космосу — це теж символ і важливий елемент міської пам’яті. Сподіваюся, що ця унікальна світлина міста знаходиться в Міській раді. І для цього не обовязково добре знати і любити астрономію і фізику…

Запис Між спадщиною та модернізацією: портрети, портрет з космосу й переоблаштування кабінету 105… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 1860-х роках у Відні спалахнув справжній бум на фото у форматі «візитівки» — портрети, які ставали візуальними автографами доби. У ті самі роки в Чернівцях з’являються перші фотографічні ательє, і світлини поступово перетворюються на невід’ємний елемент культури міського середовища. Фотографія стала не лише відображенням реальності, а способом створення «особистої міфології» — збереження образу, стилю, родинної гордості.

Лекторка також звернула увагу на смисловий шар кабінетних фото та на еволюцію міського простору у фотографіях межі століть.

На лекцію зібралися справжні поціновувачі старої фотографії. Атмосфера була живою, натхненною. Наприкінці заходу учасники жартома відтворили пози, характерні для фото початку ХХ століття, і навіть провели невелику ретрофотосесію.

Фотоательє у Чернівцях відігравали помітну роль у житті мешканців міста — тут фіксували родинні історії, важливі події, модні тенденції та формували уявлення про себе і про епоху. Завдяки світлинам, зробленим у цих салонах, ми сьогодні можемо краще зрозуміти, як виглядали чернівчани, як одягалися, що цінували і чим пишалися.

Щиро дякуємо пані Катерині Валявській за цікаву, глибоку і натхненну розповідь, що відкрила нові горизонти у сприйнятті фотографії як джерела історичної пам’яті.

Більше фото з заходу за покликанням – Про фотографію у повсякденному житті чернівчан (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) у лекції Катерини Валявської.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Лекція Катерини Валявської про фотографію у повсякденному житті чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Унікальна виставка поєднує образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво та літературу. Експозиція вшановує великих творців української літератури Буковини – Юрія Федьковича, Ізидора Воробкевича та Ольгу Кобилянську. Виставка організована в рамках музейного проєкту «Літературно-мистецька Буковина». Це особливий мистецький проєкт, який уже понад десятиліття сприяє популяризації культурної спадщини краю та осмисленню її впливу на сучасне мистецтво», – Лариса Курущак, куратор виставки.

В експозиції разом із роботами знаних художників експонуються твори юних митців – Злати Крушельницької, Анни Лазарюк, Дарини Ніколаїшиної, Злати Мелещук.  Юні художниці – вихованці гуртка «Атр-терапія» Міського палацу дітей і юнацтва,  керівник Світлана Крачило. Доповнюють експозицію рідкісні друковані видання кінця XIX – XX століття та унікальні артефакти з приватної колекції Юрія Миська.

Сидір Воробкевич

РІДНА МОВА
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом! –
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
1869

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, зроку до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величнимна в сi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя…
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом – це мiй iдеал.

Ольга Кобилянська, “Царівна”

Рідний край

Там, де я родився, там мій рідний край;
Слави, щастя, долі, Боже йому дай!
Слави, щастя, долі, веселу годину,
Мир во віки вічні, мир на Буковину!
Там, де я родився, там мій рідний дім;
Слави, щастя, долі дай там, Боже, всім!
А найпаче нені і вітцеві мому,
Мир во віки вічні, мир у ріднім дому.

Юрій Федькович

«Мистецтво завжди було носієм важливих ідей, що формують нашу пам’ять, ідентичність та цінності. Виставка є своєрідним підсумком багаторічного дослідження мистецьких процесів Буковини, що дозволяє побачити, як змінювалося образотворче осмислення видатних письменників та громадсько-культурних діячів другої половини XIX – початку XX століття. Запрошуємо вас поринути в світ слова й образу, де література, історія та мистецтво зливаються в єдиний культурний простір і відкрити нові грані літературної спадщини Буковини через образотворчість», – Лариса Курущак

Ворог боїться нашої мови, бо знає: поки вона живе – живе Україна. Тож бережімо її. Говорімо нею. Читаймо нею. Думаймо нею. Бо поки звучить українська – ми непереможні. 

Більше фото з виставки за посиланням – До Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла»

Виставка триватиме до 9.03.2025.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис До відзначення Міжнародного дня рідної мови – виставка «Лицарі світла» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі переглянули роботи “Буковинські мальописи: постаті” Злати Крушельницької. Комп’ютерна графіка. Ці роботи були презентовані 8 серпня 2024-го на закритті проєкту «Букове зерня» у Чернівецькому художньому музеї.

Ми навіть згенерували образ Юрія Федьковича не тільки поета, письменника, військового, ерудита, кавалера, але й за складанням зоряних і астрологічних карт…

Не могла не скористатися вже вдома можливістю створити, згенерувати, змоделювати образ Юрія Федьковича, астролога, астронома, дослідника за складанням зоряних карт та ось що в мене вийшло. Точніше, у штучного інтелекту.

Музи Федьковича ми побачили і почули. Тепер знаємо, як можна їх та інших героїв, виконавців, авторів героїв генерувати, завдячуючи штучному інтелекту і  команді з Фонду Символи. Та музою зібрання в Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича була у той день його директор пані Леся Колодій.

І була ще одна співоча муза – Наталія Процюк. Це був музичний дарунок: премʼєра пісні. Поезію Федьковича «Старий жовняр» заспівала чернівчанка Наталя Процюк Natalia Camelia. Музика Наталії Процюк.

“Місяченьку, місяченьку
Світлий, круглолиций!
Ти у бога проживаєш,
З морем розмовляєш,
Ти з ясними зіроньками
Землю оглядаєш, —
Чи не бачив мої літа —
Рожеві квіти,
Личко моє мальоване,
Кучерики виті?
Може, вони в чистім полі
Стали десь обозом,
А може, вни квіточками
Цвітуть при дорозі —
При цісарській дороженьці?
Місяченьку-князю!
Чом не прийдуть чорнобриві,
Чом не привітають
Хоть годиночку увечір,
Хоть одну мінутку?..
Місяченьку, місяченьку,
Друже мій, голубку, —
Чом лишили сиротою
Мене на сім світі?..
Місяченьку, місяченьку!
Літа мої, квіти!”

Юрій Федькович

Дякуємо за цікаву зустріч організаторам і всім присутнім.

Більше фото з заходу у Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича за посиланням – Імпреза «Музи Федьковича» в Літературно-меморіальному музеї Юрія Федьковича за підтримки ІТ команди Фонду Символи.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Ці думки вже вислювлювпла. Але тут це буде доречно.

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

Запис Імпреза «Музи Федьковича» і штучний інтелект спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці глядачі могли побачити традиційний стрій буковинських гуцулів з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею та Літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Представлені сардаками, мантами першої половини ХХ ст. з Довгопілля, Дихтинця, Виженки та Заставни. Автори проєкту – дизайнер Світлана Крачило та етно-консультант Олена Прокоп‘юк, мають на меті популяризувати стилізований верхній одяг, що базується на українських автентичних образах. В.о. директора ЧОКМ Оксана Ротар поділилася історією створення виставки та прийдешніми подіями у рамках проєкту.

Мій сардак

Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

З привітальними словами на відкритті виступила радниця голови Чернівецької обласної військової адміністрації Юлія Грицку-Андрієш.

Перед присутніми на відкритті виступив  Ярослав Кушнір, композитор, педагог.

Поетеса та волонтерка Олена Рєпіна розповіла про проєкт ментального здоров’я «Ключ» для наших захисників.

Привітала глядачів і майстриня Олена Ясінська, учасниця благодійного проєкту “Сорочка для захисника”, доцент кафедри фізіології Буковинського медичного університету.

У науці, у розраді
України доля,
А в залізні да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Автори проєкту переконані, що нині адаптований до сучасності сардак може набути символічного знаку, який пов’язує українців із минулими поколіннями та дає силу й опору для боротьби проти ворога.
Музейні працівники спільно з командою Sardak.ua творчо втілили основну ідею виставки «Не скину тя, мій сардаче», композиційно поєднавши автентичний сардак із військовою тематикою у вигляді бліндажів із камуфляжної сітки, яку виготовили матері та дружини військовослужбовців з ГО «Крик душі».
Виставка триватиме до кінця серпня, а на початку вересня очікуйте у ЧОКМ презентацію другої частини проєкту – вже із осучасненими сардаками. Інформація з сторінки ЧОКМ на фб.

Дякуємо організаторам і учасникам виставки  «Не скину тя, мій сардаче». Чекаємо на продовження.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – Виставка «Не скину тя, мій сардаче!» у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис З нагоди 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича виставка «Не скину тя, мій сардаче!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осип Юрій Федькович ( Осип Домінік Гординський де Федькович).  8 серпня 1834, Путила — 11 січня 1888, Чернівці — український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.
Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт Путила Чернівецької області). Учився в Чернівецькій німецькій реальній школі (1846—1848), пізніше працював у Ясах і Нямці (Молдова, 1849—1852).
Відбував військову службу (1852—1863) в Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — «Нічліг» (1858).
Писав спочатку німецькою мовою. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту (1869—1872).
Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».
Останні роки провів у Чернівцях, де в 1885—1888 був редактором газети «Буковина».
Помер 11 січня 1888 р. у Чернівцях, де й похований на Руському цвинтарі.

«Місяцю-князю…»

Місяцю-князю,
Білий вівчарю!
В золоту сурму
По ночах граєш,
Далеко видиш,
Багато чуєш, –
Де я цю нічку,
Де заночую?
Чи в Тегерані
В рожевім гаю,
Де одаліска
Перли збирає?…
Я й сам не знаю!

Юрій Федькович

До відзначення 190-літнього ювілею Юрія Федьковича 8 червня 2024-гого у рамках проєкту «Букове зерня», зі створення рукописної книги «Наш Федькович», відбулася експедиція до Путили. Проєкт реалізується за підтримки Благодійного фонду «Кращим Бути».
Керівник проєкту: пані Лариса Курущак, завідувач відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею.

До проєкту долучилася творча молодь Чернівецьких ліцеїв – №14 (кер. Шевцова І. П.) і №16 (кер. Фочук Г.О.), гуртків МПДЮ – «Дивотвір» (кер. Бойчук Н. Р.), «Образотворче мистецтво» (кер. Тимчук О.В.), «Арт-простір» (кер. Крачило С. М.), Чернівецька художня школа ім. М. Івасюка ( директор Гакман Т. І.), Вижницький фаховий коледж мистецтва та дизайну ім. В.Шкрібляка (кер. Петращук-Гинга О.Я.). У самій експедиції взяли участь  учасники проєкту:  творча молодь та їх керівники;  науковці ЧНУ – Лідія Ковалець, художники –  Володимир  Гамаль  та Іван  Салевич, Яків Петращук, працівники Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського -Катерина Теленько та Лариса Кирилюк. Екскурсоводом експедиції була пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

Екскурсовод експедиції: пані Леся Щербанюк, директорка бібліотеки ім. А. Добрянського.

О 8:30 автобусом  рушили до Вижниці. Дорогою переглянули рукописні книги «Наш Федькович».

Відвідування Вижниці: парк імені Юрія Федьковича біля  Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка, будинок, де жив Юрій Федькович.

“Приїзди Ю. Федьковича до Чернівців були пов’язані з переходом на православ’я. Вочевидь, саме цього дня, 3 квітня, поет уже отримав свідоцтво від військового капелана, про що свідчить піднесений тон листа і повідомлення про повернення до Путилова. А вже 7 квітня через православного священника о. Олександра Поповича Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви. Ю. Федькович заявив про своє приступлення до православної церкви (див.: „Писаня…”, т. 4, с. 361).”, – Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”, лист до Данила Танячкевича, твори, том п’ятий, ПУБЛІЦИСТИКА, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ ПРАЦІ, ЛИСТИ, Чернівці, Видавництво “Буковина, 1922.

В електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати і побачити цей лист в книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : [в 4 т.] / О. Ю. Федькович. – 1-ше повне і критичне вид. – Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1902 – 1910. – Назва з обкл. : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c. – (Українсько-руська бібліотека / Філол. секція НТШ ; т. 5). Я не публікую фото з цим листом, є попередження про “без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів”. Але можна зайти за посиланням і прочитати не тільки цей лист.

Русь. По «Mignon» Гете

Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич печаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци занєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобов, соколе.

Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
“Де Лев наш, де?” – питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда піду з тобою, соколе.

Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? –
Туда, туда підемо, мій соколе.

Юрій Федькович

До Путили автобус прямував через Івано-Франківську область.

Відвідування Путили.

“Чим далі, тим гори щораз висші і дикіші. Путилівка шумить серед зарослих берегів. Село тягнеть ся за селом так, що одно лучить ся з другим: Дихтинець, Киселиці, Тораки, Сторонець-Путилів і Сергії. Ся та справдніша Федьковичева  батьківщина, звісна йому змалку. Тоді було тут певно більше нерушаних лісів як є тепер і гори не світили так голими боками і не обсипали ся так, як се тепер буває місцями, наприклад в Киселицях, що небезпечно їхати.

Чим ближче до Сторонця-Путилова, тим гори щораз низші, так що можна зрозуміти, чому Федькович, сі свої родинні сторони називав лише Підгірієм. Дійсно гори у Сторонці, коли порівняти їх хоч би з недалекими верхами в Устю-Путилови і Дихтинці, доволі низкі, хоч незвичайно живописні”, – Осип Маковей, “Рідні сторони Федьковича”. Стаття 1913 року про улюблені місця просвітника Буковини. Локальна історія. 10 серпня 2023

Перед будинком міської ради пам’ятник Юрію Федьковичу. Скульптор – Володимир Гамаль.

«У науці, у розраді…»

У науці, у розраді
України доля,
А в залізі да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Дві локації у Путилі. Лутературна світлиця. І  музей-садиба Юрія Федьковича.

Мій сардак

Я ж бо тебе не звержуся,
Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!

Юрій Федькович

Музей-садиба Юрія Федьковича. Музей розташований на території родинної садиби  письменника Юрія Федьковича, де він народився і зростав. Це філія Чернівецького літературно-меморіального музею Ю. Федьковича.

“Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі його поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора, всі похожі на частки його автобіографії – так і здається, що автор співає і розказує всюди про те, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно й лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить порука її живучості, доки живе наша мова, Федькович вложив в свою поезію найкращу частину своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає…”, – Іван Франко, “Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності”, 1886

Експедиція-подорож завершилася. Дякуємо організаторам, учасникам  проєкту «Букове зерня» за можливість долучитися до творчості Юрія Федьковича, до тих місць, які оспівув Юрій Федькович, відкрити для себе і нові джерела поетичного натхнення поета, письменника…

«Япоставив собі за мету якнайгрунтовніше опанувати суть астрології всіх цивілізованих народів давнього та нового часу і після десятирічного виснажливого дослідження, котре так багато коштувало мене, досяг нарешті результату, який значно перевершив мої сподівання, тож з усією сміливістю можу стверджувати, що доля людини, її майбутнє безумовно піддаються вивченню». Так писав у День Фенікса, себто 21 березня 1883 року, чернівецький поет і екзот, відставний офіцер австрійського війська, ветеран північноіталійської експедиції 1859-го року, землемір, аптекар, улюбленець патріотичної критики, «буковинський соловейко» і «карпатський Шевченко» в єдиній особі, гуцул з успадкованою від батька доброю половиною польської крові, романтик, народник і планетник Осип Юрій кавалер фон Федькович де Гординський, якому позавчора виповнилося 165 років з дня народження…

Знаємо Федьковича іншого, а від цього, космічного, — лише відгомін, дзвін порожнечі…», – Юрій Андрухович, газета “День”, №:№145, (1999).

Нічліг

Звізди по небеснім граді —
І по одній, і в громаді —
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.

Но як збліднуть тихі зорі,
Світле сонце зійде д горі,
Хто тогді нам, бідни, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?

Де хто ляже — божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приконити…
А зірниці ймуть світити.

Юрій Федькович

Далі буде…

p.s. Астрономією цікавляться не тільки астрономи. Астрономію люблять, в першу чергу, романтики. Обсяг і широта уявлень про світ  значною мірою визначаються як астрономічними знаннями,  якими володієш, так і  астрономічною інформацією, яку здатна людина зрозуміти. Існування людини і Всесвіту взаємопов’язані і у цьому полягає суть  антропного принципу. Я не впевнена, чи  знав Юрій Федькович теорему Птолемея, теорему елементарної геометрії,  яка стверджує, що добуток довжин діагоналей вписаного в коло чотирикутника дорівнює сумі добутків довжин його протилежних сторін, але  Клавдія Птолемея  цінив, знав, як астронома.

«Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича. [Вступне слово]. Наслідком багаторічних студій Ю. Федьковича над астрологією наприкінці 1870-х – першій половині 1880-х років стали кілька підготовлених ним німецькомовних книжок. О. Маковей у „Житєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича” (1911) називає їх шість, даючи зрозуміти, що нотаріальний інвентар, на який він покликається, може бути неповний. Зокрема, це підготовлена в 1883 р. і супроводжувана різними таблицями та обчисленнями „Die Horoskopie oder aegyptische Astrologie von J. Fedkowicz” („Гороскопія, або Єгипетська астрольоґія Й. Федьковича”),» –  Б.І. Мельничук, Л.М.Ковалець, Л. М.Черняк “Юрій Федькович”.

Тепер в  електронній бібліотеці “УКРАЇНІКА” можна прочитати у книзі: Писання Осипа Юрія Федьковича : Твори. Т. 4 : Матеріали до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича /з першодруків і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – 1910. – XII, 653 c.  Лишаю оригінальний текст:

«З астрольогічних праць Федьковича.

Федькович займався астрологією головно в роках  1874-1894.

Велика на 900 аркушевих сторін астрольогічна праця Федьковича (оправлена кріпко у шкуру, з закладками) п.з. «Apotelesmata oder das  Buch der Decrete» так і лишиться певно ніколи не оголошеною, бо вона є тільки доказом Федьковичевого хоробливого наклону до містики.

Was wersteht man unter Horoskopie?

Unter Horoskopie – richtiger Chronoskopie  oder Chronomantie – ehedem  Astrologie genannt – versteht  man die Kunst aus der Stellung  der Gestirne zur Zeit der Geburt eines  Menschen die Zukunft desselben  vorherzusagen.

Kann denn die Zukunft iiberhaupt  vorausbestimmt  und  verhergesakt  warden?…»

Думаю, Осип Маковей не був романтиком і теореми Клавдія Птолемея точно не знав. І «Просвіта» відмовилася друкувати книжку Юрія Федьковича «Планіта чи Ворожка». А ми зараз дивуємося, чому у Чернівцях немає навіть планетарію,  за обсерваторію взагалі мовчу…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Як знаємо Федьковича?»: мистецький проєкт «Букове Зерня» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Юрій Михайлович Мисько –  чернівецький колекціонер, співавтор разом  із Сергієм Володимировичем Пивоваровим   історико-краєзнавчих нарисів «Медальєрика і фалеристика Буковини».

22 травня кожного року на державному рівні відзначають чергову річницю перепоховання праху українського поета, письменника, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Саме 22 травня 1861 року домовину з тілом Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева, як і заповідав великий український поет.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» прах Кобзаря прибув до Канева. Перепохованням Тараса Шевченка опікувався художник Григорій Честаховський. 8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева. 19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві. Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.  На Чернечій горі, де був старий козацький монастир, поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка. Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благость своїх родів. 22 травня після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 р., Переяслав

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Кавказ. Уривок. 18 листопада 1845 р., Переяслав.

Дякуємо організаторам заходу і  пану Юрію Миську за представлену колекцію для виставки «В своїй хаті своя і правда, і сила, і воля…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля…» з приватної колекції Юрія Миська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949 — 24–27.04.1979) — видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою. Трагічно загинув, проживши всього 30 років… Музей було відкрито в Чернівцях в 1995 році до 25-річчя пісні «Червона рута» у будинку батьків композитора, де він жив у 1971-1972 роках. Збережено інтер’єри кабінету Володимира Івасюка та його батька – письменника Михайла Івасюка, кімнати батьків.В експозиції представлено рояль композитора, багато його особистих речей, фотографій, документів. Експонати музею розміщені в чотирьох кімнатах і коридорі.Окремо, в цокольному приміщенні, знаходиться виставкова зала музею.

У доробку художника портрети, краєвиди, натюрморти, картини чернівецьких храмів, вулиць, серія робіт «12 величних жінок України». На виставці експонується 65 робіт художника.

На відкриття виставки Йосипа Захандревича завітали шанувальники творчості художника, друзі, земляки, колеги, митці, небайдужі до філософії живопису художника. Любов до мистецтва, любов до життя, патріотизм, оригінальна творча індивідуальність притаманні Йосипу Захандревичу. Прихильники творчості художника говорили про різнобічні таланти майстра, про неповторну філософську манеру, про поетичність його малярства.

Заслужена артистка України Олена Урсуляк та лауреат міжнародних конкурсів, гітарист Стас Нагорний.

Йосип Захандревич у своєму виступі висловив подяку долі, що його персональна виставка вперше відбувається саме у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка: « …Ліс важкої пам’яті… Для Володимира Івасюка 24 лютого 2022 року настало 44 роки назад. В кожній його тривозі, що ми чуємо, там вже дзвін і по наші душі…Кожний знає, як вмонтовувати себе в Україну... Якщо пригадати німецького філософа Романо Гуардіні /Romano Guardinі/, у нього була така думка: якби взяти все Святе Письмо і відхилити другорядне, потім знову другорядне і так дальше, аж до дна, то там би лишилася молитва «Отче Наш». І я взяв цю формулу, аксіому представити до української писемності, то напевно залишилась би «Червона рута»… ».

Слова подяки і захоплення висловлювали глядачі, однокурсники, колеги, митці…

Після урочистої частини всі поринули у світ творів Йосипа Захандревича, спілкування, захоплення, фото із художником…

Дякуємо організаторам за чудову виставку. Дякуємо художнику Йосипу Захандревичу за талант, щирість, натхнення і прекрасну виставку, яку він подарував чернівчанам і гостям міста. Наступна персональна виставка має бути в художньому музеї! Бажаємо нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ЙОСИПА ЗАХАНДРЕВИЧА «НЕ СУМУЙ ЗА ВЕСНОТРАВНЕМ»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Антологію музики і пісні без «Червоної рути» уявити неможливо», – художник Йосип Захандревич спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставку прийшли шанувальники творчості митців, друзі, земляки, колеги, дійові особи портретів фотохудожника Альберта Комарі. А прикраси з бісеру Ольги Денисової  в техніці бісерного ткацтва викликають захоплення і визнання. Давні традиції бісероплетіння у сучасному виконанні вражають оригінальністю. Учасники виставки і ті, хто був автором портретів, також прагнули сфотографуватися з фотохудожником Альбертом Комарі.

З відкриттям виставки привітали Інна Кіцул, директор музею; Микола Гуйтор, перший заступник голови обласної ради; Микола Шкрібляк, заслужений діяч мистецтв України, директор Буковинського центру культури і мистецтва; Одарка Кучерява, голова громадської організації «Вишиваний дивотвір».

Після завершення урочистої частини глядачі продовжували фотосесії та вітали митців.

Дякуємо пані Ользі і пану Альберту за щирість вашого таланту, прекрасні миттєвості, які ви подарували чернівчанам, глядачам, учасникам виставки. Бажаємо нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – МИСТЕЦЬКИЙ ПРОЄКТ АЛЬБЕРТА КОМАРІ І ОЛЬГИ ДЕНИСОВОЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Мистецький проект «Збережемо код нації!» від Альберта Комарі і Ольги Денисової спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наталія Володимирівна Мельничук розповідає:  

Незабаром, 31.01.23 року виповнюється п’ята річниця з дня раптового відходу у вічність Першого космонавта незалежної України, Героя України, нашого земляка Леоніда Костянтиновича Каденюка.
Здається, що час летить швидше космічної ракети, разом з ним відходять у вічність герої і прості люди, відомі і не дуже, ті, які присвятили своє життя служінню державі, досягненню мрії і ті, хто жили простими життєвими потребами…
Вважаю важливим зберегти якомога довше пам’ять про нашого відомого земляка- астронавта, який єдиний з нас завдяки своїй цілеспрямованості, самодисципліні і наполегливості бачив нашу чудову планету з космосу, золотими літерами вписав своє ім’я в історію звитяг нашої незалежної держави.
До цієї сумної дати зібрала матеріали спогадів тридцяти осіб, яким випала щаслива нагода жити, рости, навчатися, працювати, дружити з Леонідом Каденюком.
Про це можна стверджувати прочитавши книгу «Йому усміхалися зорі», яка вийшла друком 27 січня цього року.
Кожна розповідь-спомин по своєму цікава, всі разом сповна розкривають особистісні риси нашого знаменитого земляка, підтверджують правильність вибору Першого космонавта української держави.
Книга містить багато світлин з особистого архіву нашої сім’ї , а також люб’язно надані авторами спогадів.

31.01.23.відбудеться презентація книги в Чернівецькій обласній універсальній бібліотеці імені Михайла Івасюка.

©Тетяна Спориніна,
член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я»

Запис «Йому усміхалися зорі» – нова книга спогадів про льотчика-космонавта Леоніда Каденюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Крістіан Лупашку є кореспондентом Національного агентства преси Agerpres по повіту Ботошанах та військовим кореспондентом цієї установи в Афганістані та Україні. Ілля Пінтя є кореспондентом громадської станції Radio Romania Actualității в повіті Хунедоара та військовим кореспондентом цієї установи в Афганістані та Україні. Його воєнні фотографії, об’єднані у виставку, присвячену загиблому в Афганістані старшому лейтенанту Mădălin Stoica, були виставлені в Лос-Анджелесі, Брюсселі та Бухаресті.

24 фотографії, виконані журналістами Крістіаном Лупашку (Agerpres) та Іллєю Пінтя (Radio Romania Actualități), відображають окремі фрагменти того, що їм вдалося задокументувати в різних куточках України під час шести минулорічних візитів. Загалом фотокореспонденти провели в Україні більш ніж три місяці. Відображаючи в своїх знімках наслідки атак російської армії або сцени повсякденного життя у воєнний час, двоє журналістів підсумовують у 24 кадрах сувору реальність даного періоду. Вона постає саме такою, якою вони її побачили і презентували румунському суспільству. За цими фотографіями стоять сотні годин документації і більше 5000 кілометрів поїздок всією Україною, від Львова до Києва, Житомира, Чорнобиля, Бородянки, Харкова і Чернігова.

Дякуємо пану Крістіану Лупашку та пану Іллі Пінтя за правду про війну, за закарбовані на світлинах унікальні кадри українського спротиву, драматичних днів війни, нашої біди. Такі виставки, документальні фото відкривають правду, трагедію, жах цієї війни всьому світу. Боротися проти ворога з фотоапаратом не менш важливо, ніж зі зброєю. Від початку повномасштабного вторгнення РФ уряд Румунії допомагає Україні. Дякуємо!

Виставка працюватиме до 24-го лютого, коли виповниться рівно рік з моменту, як Російська Федерація вторглася в Україну.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВІЙСЬКОВІ КОРЕСПОНДЕНТИ З РУМУНІЇ ПРЕДСТАВИЛИ ВИСТАВКУ «RĂZBOIUL ÎN 24 DE CLIPE» У ЧЕРНІВЦЯХ …

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Фотовиставка «24 кадри війни» військових кореспондентів з Румунії Крістіана Лупашку та Іллі Пінтя у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Історія мера Чернівців у 1941-1942 роках Траяна Поповича, якого в Ізраїлі проголосили Праведником світу. Фільм презентує вражаючі історії порятунку чернівчан у часи Другої світової війни. Це спільний проект В’ячеслава Хабайла, Сергія Воронцова та Благодійного фонду «Суспільні ресурси та ініціативи» за фінансової підтримки європейського фонду Roaid.

Керівник проекту: Сергій Гакман.
Оператори: В’ячеслав Хабайло, Віталій Яскевич.
Монтаж: Андрій Дубінецький.
Актори: Іван Данілін, Олексій Григорчук.

Літературний редактор: Олеся Андрійчук.
У фільмі беруть участь: архівіст, дослідник, співавтор книги про Траяна Поповича Драгош Олару; директор музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір; доктор філологічних наук, перекладач Петро Рихло; директор Чернівецького обласного краєзнавчого музею Ірина Яворська; дослідник біографії та організатор першого музею Траяна Поповича у Румунії Флорентін Лєхач.

Траян Попович став мером Чернівців у найбільш трагічний період історії міста (1941-1942). Він  урятував життя тисячам чернівчан єврейського походження. В Ізраїлі 1969 року йому надали звання Праведника народів світу з формулюванням «на знак особливої вдячності за порятунок двадцяти тисяч чернівецьких євреїв від депортації у табори смерті в Трансністрії».

Під час війни дуже важливим є  слово «любов», взагалі любов,  як і залишатися людиною у драматичних, складних обставинах. Війна не здатна зруйнувати любов, що є основою життя людини…

…
ніщо
ми були, є і будем,
квітучи:
троянда-Ніщо, троянда-
Нікому.

Пауль Целан
Переклад: Петро Рихло

…Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose…

Дякую всім, хто працював над створенням фільму…

Більше фото з заходу за посиланням – ЛЮБИТИ ТЕ, ЩО Є…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перегляд документального фільму «Виживуть тільки закохані. Траян Попович та інші» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перша шкільна обсерваторія  на Буковині планується у Клішківцях, на батьківщині першого астронавта незалежної України Леоніда Костянтиновича Каденюка.

Зовсім скоро, адже мріяти можна всім, уроки астрономії та фізики школярі Клішковецької школи імені Леоніда Каденюка зможуть проводити на даху просто неба, на відкритій терасі, де знаходяться телескопи, а юні дослідники космосу зможуть спостерігати за зоряним небом, за рухом Місяця і навіть робити астрономічні відкриття під час перерв між уроками.

7 жовтня 2022-го у Клішківецький школі ім. Леоніда Каденюка зібрався оргкомітет, щоб мрію про купол обсерваторії над Клішківцями перетворити на реальність. Із громадськістю Клішківців, адміністрацією школи зустрілися викладачі, студенти, аспіранти фізичного факультету і георграфічного факультетів ЧНУ ім. Юрія Федьковича, члени правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я», представники земляцтва Буковини міста Києва, освіти Чернівців і Клішківців, керівник гуртка «Авіакосмічне моделювання» Чернівецького центру юних техніків ім. Леоніда Костянтиновича Каденюка, представники Чернівецького музею авіації і космонавтики, представник Громадської Ради Державного Космічного Агентства України.

Наталія Володимирівна Мельничук, директор шкільного музею “Буковина – край космічний” провела екскурсію музеєм.

Розпочався круглий стіл, де обговорювали і перспективи шкільної обсерваторії. Адже можна займатися і зйомкою об’єктів глибокого космосу. Така зйомка відбувається протягом декількох годин при відповідних атмосферних умовах, які би підходили для проведення фотографування. Та навколо майбутньої обсерваторії будуть збиратися ентузіасти астрономії, які будуть також популяризувати галузь.

Про конструкцію обсерваторії і телескопів на круглому столі розповів В.П.Носов, член Громадської Ради Державного Космічного Агентства України, науково-технічний експерт.

4 жовтня 2022 року у Мармуровій залі ЧНУ ім. Юрія Федьковича відбулося урочисте нагородження і вітання з присвоєнням звання «Почесний доктор Honoris causa Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича» першому віце-президенту Аерокосмічного товариства України Едуарду Івановичу Кузнєцову.

Від Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я» передали для Клішківецької школи імені Леоніда Каденюка унікальні фото Леоніда Костянтиновича Каденюка і Едуарда Івановича Кузнєцова.

Найпростіші обсерваторії виникли у стародавні часи для спостереження за небом у зв’язку з потребами передбачати зміни погодних умов для ведення сільського господарства, розвитком релігійних культів. Огляд різних обсерваторій, конструкцій телескопів зробив Віктор Петрович Носов.

Кожен за бажання може вивчати небесні тіла, спостерігати за зірками. Зіркове небо містить дуже багато загадок та таємниць. І шкільна обсерваторія дасть можливість розширити розуміння сучасних тенденцій світу, популяризувати науку серед молодого покоління та заохотити здобувачів освіти до занять науково-дослідницькими проєктами. І подвір’я Клішковецької школи імені Леоніда Каденюка – якраз зручне місце для обсерваторії. 

Більше фото з Клішківців за посиланням – БЛИЖЧЕ ДО ЗІРОК. ПЕРША ШКІЛЬНА ОБСЕРВАТОРІЯ НА БУКОВИНІ ПЛАНУЄТЬСЯ У КЛІШКІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора, з архівів Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я», Клішковецької школи.

Запис Бути куполу обсерваторії над Клішківцями! спершу з'явиться на Медіа-Версії.