Ваша жертва ніколи не буде марною

Володимир Парасюк

Ситуація з Сєвєродонецьком і Лисичанськом у військовому плані повністю себе вичерпала. Як би важко не було, а було надзвичайно важко, всі поставлені завдання вищого керівництва були виконані. Далі не було ніякого сенсу утримувати цей «апендицит», який кожного дня міг завершитись оточенням.

Те, що відбувалось на цьому напрямку, важко назвати бойовим зіткненням, більше підходять слова хаос і пекло. Але українські підрозділи навіть у незручному для себе становищі змогли нанести ворогу величезних втрат. росія за кожен сантиметр просування платила ріками крові своїх солдат. Командир однієї з наших груп разом з ще двома хлопцями, за два дні, знищили 10 одиниць ворожої техніки. Уявіть собі: троє людей на позиціях, на які безперервно повзуть танки і бмп. Згодом про це напишу.

Тут не було простих доріг чи позицій. Все масовано обстрілювалось і штурмувалось кожного дня. Авіація, артилерія всіх типів, фосфорні заряди, ракетні удари, тут було все і дуже багато. В книжках і фільмах такого не пишуть і не показують. Кожен, хто брав участь в цій кампанії, заслуговує на повагу і визнання. Прості хлопці і дівчата показали, що битись можна навіть тоді, коли логіка це заперечує.

Ви знаєте, тут я для себе зрозумів дві глобальних речі. Перше: ця війна не за звільнення того чи іншого міста. Це війна на повне знищення московської орди, яка зупиниться лише тоді, коли всі її виродки лежатимуть в землі. Друге: деяким місцевим жителям ти можеш зробити найкращі дороги, збудувати нові школи і лікарні, але вони всерівно будуть тягнутись за брудом і бідністю, яку несе росія. Так їм чомусь простіше жити. Ну незмінні деякі речі і все. Єдине шкода дітей і тих, хто дійсно вірить у щось добре.

Ми повернемось в Лисичанськ з Сєвєродонецьком і в Гірське з Золотим. Ми звільнимо всі наші території. Але інколи доводиться робити крок назад, щоб згодом зробити два вперед. І в цьому випадку – це єдиноправильне рішення. Нема ніяких поразок. Війна триває! Рівно місяць тому, коли ми сюди потрапили, я написав, що наше основне завдання – вижити. Український воїн є набагато важливішим, аніж зрівняна з землею територія якоїсь промки чи НПЗ.

Далі нас чекає чітка лінія фронту. Це буде пряме протистояння на відстані десятків сотень кілометрів і тут головне показати нашу витривалість. У таких ідеологічних війнах найважливіше тримати удар і не розслаблятись.

Всім Героям, що незважаючи нінащо, виконували до кінця завдання і загинули в боях на Луганщині – вічна слава і честь. Ваша жертва ніколи не буде марною.

3 липня, 16:12

 

Довідково: Володимир Парасюк

Народився 1987 року. Був членом Конгресу українських націоналістів. У період навчання в Львівському універститеті був гравцем команди КВН «Еталон».

На Майдані перебував від першого дня, серед членів його сотні був також і його батько. В ході протистояння 18-20 лютого сотнику Парасюку з самооборонцями вдалося зайти у приміщення консерваторії й не допустити захоплення приміщення силовиками.

Народний депутат VIII  скликання.

Під час війни на сході України — командир 4-ї роти батальйону «Дніпро-1» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Брав участь у боях за Маріуполь. Був в Іловайську і під час виходу з міста отримав поранення. Потрапив в полон до російської армії. За допомогою побратимів і власних хитрощів його не впізнали, а згодом разом з іншими бійцям був переданий «Червоному хресту».

Нині воює на Луганському напрямку.

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.