Україна для Європи розвиває АЕС, а сама Європа переходить до відновлюваних джерел енергії

У Чернівцях нинішнього понеділка відбулися громадські слухання на тему: «Оцінка впливу на довкілля будівництва енергоблоків №№ 3 і 4 Хмельницької атомної електростанції».

 

Розвиваємо атомні енергогенерувальні монстри біля Карпат

У  майже порожньому залі була приблизно однакова кількість як представників Національної атомної енергогенерувальної компанії (НАЕК) «Енергоатом», так і громадськості. Це може свідчити двояко: або людям усе байдуже, або ж вони не вірять, що можуть на щось вплинути, принаймні, не на енергетичну стратегію держави. 

Присутні зосередилися на тому, які енергоблоки працюють на Хмельницькій атомній електричній станції (ХАЕС), чи є потреба будувати нові, який тип реакторів планується на 3 та 4 енергоблоках ХАЕС, їхня безпека, за які кошти планують добудовувати енергоблоки № 3 та 4, чи вистачить води для охолодження обладнання тощо.

Природно, що працівники НАЕК все подавали у рожевих фарбах, переконували, що без добудови ХАЕС на країну чекає енергетична криза.

Ми багаторазово чули твердження: «Атомні електричні станції менш небезпечні для довкілля ніж теплові вугільні та гідроелектростанції». Але цей вислів слід закінчити: «… до того часу, поки не станеться аварія». А про страшні наслідки аварій не знають мабуть тільки немовлята. Не будемо на цьому зосереджуватися, про це вже писано-переписано. Та одна із загроз функціонування АЕС, серед яких і Хмельницької – теплове забруднення довкілля. Обов’язковий структурний елемент атомних станцій – ставок-охолоджувач. Так ніжно його називають проектувальники й експлуатаційники. Проектні параметри водосховища Хмельницької АЕС – площа водяного дзеркала 20 км2, а об’єм води 120 млн.м3. Після охолодження обладнання теплі технологічні води скидають у водойму, температура якої, залежно від пори року, може зростати до 30 0С. Навіть для купання людей це занадто. Тож, крім різних хімічних реакцій, нагрівання води призводить до зростання вологості повітря, формування нових, нехарактерних для цієї місцевості, повітряних потоків. Такі чинники призведуть до антропогенної зміни клімату в малому регіоні. Але пам’ятаймо: всі глобальні планетарні зміни складаються з малого.  

 

Серед проблем є й такі, що вирішуватимуться… колись

Тут наявна ще одна проблема. Намагаючись переконати громадськість, що АЕС – екологічно безпечні системи, атомники зосереджують увагу на власне АЕС. Але ж АЕС – тільки частина атомно-енергетичного комплексу, який охоплює добування уранової руди, її переробку, збагачення, виготовлення тепловиділяючих елементів (ТВЕЛ). Після відпрацювання ТВЕЛи треба утилізувати, закладати на тривале зберігання, захоронювати тощо. Великий ступінь ризику забруднення довкілля радіоактивними матеріалами існує в районі уранових шахт. Щебінь, який утворюється під час будівництва шахт і добування уранової руди, використовують для створення та ремонту доріг. Але, як науковець, зазначу, що всі, хто користується цим щебенем, зазнають радіоактивного ураження. А ще в Україні не відпрацьована технологія переробки ТВЕЛів: їх зберігають, як то кажуть, до кращих часів, коли освоять потрібні процеси. Тож усе це ляже на плечі майбутніх поколінь українців.

 

Будуватимуть за кошти українців, а дохід – в інші кишені

Жвавим було обговорення джерел коштів для завершення спорудження блоків № 3 і 4 Хмельницької АЕС. Працівники НАЕК відверті: оскільки електроенергія в Європі дорожча, ніж в Україні, то на цьому можна заробити і це – головне джерело інвестицій. Виходить так: Європі – екологічно чисту енергію, а нам, українцям, –  забруднені радіацією території. І це називається «Енергетичний міст «Україна – ЄС». Та найцікавіше, що атомники збираються закласти добудову блоків у тариф. «Підвищимо ціну електрики населенню на 1 копійку й отримаємо мільярд гривень на будівництво 3 і 4 блоків», – відверто розповідає заступник генерального директора ХАЕС Олег Раклінський.      

Але тут виникає логічне запитання: якщо Україна має надлишок електроенергії, то для чого будувати нові блоки АЕС? Відповідь проста: якщо можна заробити багато й просто зараз, то навіщо від цього відмовлятися. На тих, хто приймають рішення про будівництво нових АЕС, не лягає необхідність займатися рекультивацією територій, переробкою радіоактивних відходів…. Цих людей тоді вже не буде. Виправлятимуть помилки сучасників їхні діти й онуки. Це такої долі ми для них хочемо?

 

конфлікт

Олег ДЕМЧЕНКО: «Що отримають від нових енергоблоків український народ загалом і чорнобильці, зокрема?»

Голова громадської організації «Чорнобильці Буковини» Олег Демченко кілька разів цікавився в делегації атомників, чим вони допоможуть чорнобильцям, яких нині позбавили практично всіх пільг. «Я не можу знайти 30 тисяч гривень для дівчинки з сім’ї чорнобильців, яка помирає від раку! У мене сотнями люди йдуть на той світ! А ви могли б виділити бодай півкопійки на чорнобильський фонд. Вибачайте, але я підніму проти будівництва всіх чорнобильців!.. Наболіло! Вибачайте», – сказав Олег і вийшов.

Забігаючи наперед, скажемо, що, підбиваючи підсумки обговорення, громадськість виставила умову, щоби пропозицію ГО «Чорнобильці Буковини» про перерахування певної частки  коштів з виробленої енергії 3 і 4 блоками ХАЕС на потреби чорнобильців закріпили законодавчо. На жаль, у присутніх активістів були великі сумніви, чи так станеться…      

 

Данський Посилений Зелений Сценарій захоплює 

Чи існують альтернативи енергетичного забезпечення України, уникаючи будівництва нових блоків АЕС?  Враховуючи світовий досвід, впевнено можна відповісти: без АЕС можна обійтися. Помандруємо подумки до Данії – держави у північній Європі. Це високорозвинута аграрно-індустріальна країна; хоча має власні родовища нафти і газу,  експортує нафту, вугілля і природний газ. Атомну енергетику не розвиває. В цій країні великі зусилля спрямовані на використання відновлюваних джерел енергії і припинення імпорту енергоносіїв. Згідно Посиленого Зеленого Сценарію до 2030 р. Данія планує припинити імпорт нафти, вугілля і природного газу; енергетичні потреби будуть забезпечені за рахунок біомаси, біогазу, рідких видів біопалива, сонячного обігрівання, фотоелектрики та енергії вітру. Віриться, що так і буде.

Можливості використання в Україні відновлюваних джерел енергії великі, але зусиль докладається дуже мало. Нічого нового вигадувати не потрібно – треба скористатися відомим досвідом і працювати…..

Ярема ТЕВТУЛЬ, доктор хімічних наук, голова громадської екологічної організації «АкваБук»,

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *