Новий рік. Нові вибори. Нова країна

Яким би не був результат виборів, є кілька обставин, які зрівнюють кандидатів перед лицем сили, вищої за всі інтереси нової влади.

Новорічні та Різдвяні свята в Україні просякнуті енергією президентських виборів. Майбутньому Президентові, хто б він чи вона не були, уже зараз табір супротивників закидає повний набір злих задумів – від зради національних інтересів до особистої аморальності.

Навіть у разі, якщо прагнення новообраного Президента повністю суперечитимуть цій силі та робитимуть їй відкритий виклик, – навіть і тоді ця сила зробить приреченою саму владу.

Українське суспільство протягом останнього десятиріччя уже не раз проявляло деякі властивості, з якими майбутньому Президентові доведеться рахуватися.

Більше, ніж нескореність

Свого часу, однозначну й одностайну заявку Україна як нація продемонструвала під час конфлікту навколо острова Тузла. Як це не дивно, навіть постійно ворогуючі між собою владний і опозиційний табори чи не єдиним голосом висловили протест Росії і суспільство об’єдналося.

Цей рідкісний прояв був потужною заявкою, яка потім у 2004 році під час попередніх президентських виборів вилилася чи не у всенародний фронт за оновлення суспільства.

Майбутній Президент уже зараз не може не усвідомлювати, що в народі живе це потенційне вогнище. Воно може спалахнути як реакція на дорогі суспільству святині. Президент, що буде обраний незабаром, уже зараз знає вибухонебезпечні для українського суспільства речі.

Владні еліти, скажімо, добре знають, до чого можуть призвести спроби розхитати статус української мови як єдиної державної. Саме тому вже не раз у недалекому минулому деякі лідери, які обстоюють ідею «прищеплення» української мови до російської, відступали від неї, побоюючись неконтрольованих протестів у суспільстві.

Ще один новий аспект придбаної спадщини перейде до новообраного Президента як новорічний подарунок: Україна втратила страх перед можливим загостренням відносин із Росією. Конфлікту з Москвою уже не бояться ані ліві, ані праві.

Політичний Київ уже звик не приховувати від російського керівництва свою незгоду в стратегічних питаннях. Саме тому будь-які можливі загравання з Росією за рахунок інтересів України вже не сприйматимуться українським суспільством як «єдиний шлях виживання».

Саме в цьому контексті виглядатиме одне із найскладніших випробувань українського керівництва, пов’язане з виведенням російського Чорноморського флоту з Криму. Спроби переглянути цей план під тиском Москви не викликають підтримки у суспільства уже нині. Нема жодних підстав вважати, що майбутній Президент ризикне міняти це рішення, виписане в Конституції України.

Кінець старій владі

Можливо, вперше в історії України майбутній Президент розпочне свої функції, не маючи в руках репресивного апарату на зразок радянського КДБ.

Служба безпеки України повністю втратила ознаки радянськості в сенсі тотального контролю над суспільством. Уже одна втрата такого караючого меча повністю змінює характер самої влади. Долати суспільство силою відтепер уже абсолютно марна справа і майбутньому Президентові доведеться шукати інші механізми впливу.

Найгірше, що можна очікувати від нової влади – це гальмування змін. Однак суспільство сьогодні вже не буде довго терпіти. Ця нетерплячість стала новою ознакою часу, і Президент ризикує наразитися на відчутний голос протесту вже незабаром після обрання. Обіцянкам уже мало вірять. Затикання дірок і авральні методи мало чого дають рухові вперед. Гризня політичних еліт руйнує останні надії на поліпшення.

Куди більш ефективними можуть бути талановиті задуми, нестандартні рішення і при цьому абсолютно відкриті перед народом карти влади. Тож, у принципі, майбутній Президент має лише один-єдиний шанс на виграш: не зрадити своєму шансові.

Олександр НАРОДЕЦЬКИЙ, радіо «Свобода», Лондон

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.