На Днях європейської спадщини у Чернівцях я потрапила на три публічні лекції з циклу «Європейський вимір культурної спадщини Чернівців», який підготував Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.
Три лекції. Три знані лектори. І три імені, які цього дня несподівано склалися в одну розмову: Йозеф Главка, Євген Гакман і Сидір Воробкевич. Воробкевич безпосередньо до програми лекцій не входив. Але саме так часто й працює справжня історія: одна почута думка раптом відкриває іншу, а потім ще одну.
Главка і Чернівці у великій європейській архітектурі
Професор Тамара Марусик говорила про 15 років перебування колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Доктор архітектури Ірина Коротун — про Йозефа Главку та архітекторів Рінгштрассе.
У 1861 році Главка отримав замовлення на проєкт Резиденції митрополитів у Чернівцях. Того ж року виграв тендер на спорудження Віденського оперного театру. Чернівці для нього не були випадковим місцем далеко від Європи — вони були частиною того самого архітектурного процесу, який формував обличчя європейських міст ХІХ століття.
Резиденція будувалася за його проєктом у 1864–1882 роках. Її ансамбль поєднав різні історичні мотиви, а над інтер’єрами працювали митці з Відня, Праги й Буковини. У 1867 році Резиденція отримала другу премію на Всесвітній виставці в Парижі.
Хто ж насправді створив цю Резиденцію?
Отець Микола Щербань, доцент кафедри філософії та культурології, говорив про митрополита Євгена Гакмана.
Ми звикли розповідати історію Чернівців через австрійську модернізацію: університет, театр, залізниця, європейське обличчя міста. І це важлива частина історії. Але Резиденція — особливий випадок. Її будівництво було ініційоване Євгеном Гакманом. Він очолив будівельний комітет, а Йозеф Главка став його заступником. Гакман звертався до австрійської влади щодо нової резиденції та піднесення статусу Буковинської єпархії до митрополії.
Будівництво фінансувалося Буковинським православним релігійним фондом. Перед нами — православна церковна ініціатива, підтримка австрійської держави, участь різних релігійних громад, європейський архітектор і багатонаціональне місто. Гакман був не лише єпископом і митрополитом. Він представляв Буковину в австрійському парламенті, був першим крайовим маршалком Буковини, відіграв важливу роль у заснуванні Чернівецького університету, підтримував освіту й людей.
Він любив музику. У 1847 році Гакман був присутній на музичному вечорі Ференца Ліста в Чернівцях. На прохання єпископа знаменитий піаніст двічі виконав власну обробку «Коломийки». І тут прозвучала думка Миколи Щербаня, яка мені особливо запам’яталася: нам не треба ставати європейцями — нам треба повернути власну європейськість.
Найболючіша історія — могила Гакмана
Євген Гакман помер у Відні 12 квітня 1873 року. Його тіло перевезли до Чернівців і поховали у крипті Святодухівського кафедрального собору. У радянський час собор закрили. 1976 року усипальницю митрополита було розорено, а його домовину вивезли. Куди саме — досі невідомо.
Перші кроки до вшанування Гакмана як святого робили ще наприкінці ХІХ століття. І лише у 2026 році, після більш ніж столітнього очікування, Євген Гакман офіційно став святителем. 11 травня Священний Синод Православної Церкви України ухвалив рішення про його канонізацію, а 5 липня у Чернівцях відбувся урочистий чин прославлення у лику святих.
Радянська влада могла винести гріб із храму. Але не змогла винести Гакмана з історії Чернівців.
І раптом — Воробкевич
18 вересня, коли слухала ці лекції, згадували і Сидора Воробкевича — священника, письменника, композитора, громадського і культурного діяча Буковини. У долі Воробкевича Євген Гакман теж залишив важливий слід. Саме він висвятив молодого Воробкевича на священника, а згодом підтримав його музичний талант: домігся направлення до Віденської консерваторії та призначив йому стипендію для навчання. Згадала і журналіста, письменника, історика Юрія Чорнея. Свого часу він виступав за збереження пам’ятника Воробкевичу, що стояв у сквері біля Резиденції. Від 2023 року Юрій Чорней служить у Збройних силах України. І я подумала: колись він захищав пам’ять про людину, яка належить історії Чернівців. Сьогодні він захищає Україну.
А ще зовсім поруч — церква Святої Параскеви, спорудження якої також пов’язане з діяльністю Гакмана.
14 вересня 2026 року, у день храмового свята костелу Воздвиження Чесного Хреста, представники Чернівецько-Буковинської єпархії ПЦУ — отець Василь Левченко та семінаристи духовної семінарії імені митрополита Євгена Гакмана — передали римо-католицькій громаді вітання від єпископа Феогноста та образ святителя Євгена Гакмана.
Можливо, саме такі прості жести й показують, що означає жити поруч із власною багатоконфесійною історією.
ЮНЕСКО охороняє передусім матеріальну й культурну цінність ансамблю. Але Гакман і Воробкевич думали не лише про стіни. Вони створювали інституції, підтримували освіту, музику, літературу, людей. Тому, коли говоримо про європейськість Чернівців, не варто зводити її лише до красивих фасадів ХІХ століття. Хрест і зірка Давида, Резиденція, університет, імена Главки й Гакмана, пам’ять про Воробкевича — усе це різні сторінки однієї історії.
Нам справді не потрібно заново ставати Європою.
Можливо, нам потрібно повернути собі те, що в нас уже було.
І навчитися берегти.
Більше фото з події за посиланням – Повернути собі власну європейськість…
©Тетяна Спориніна,
фото автора
