або Рефлексії щодо Указу Президента України «Про проведення параду в м. Москва»
Найвеличніша держава земної кулі з другою за потугою армією, космічними амбіціями, «аналогівнетними» технологіями та найулюбленішим президентом світу нарешті досягла апогею своєї еволюції і вписалася в аннали всесвітньої історії. Майбутнім історикам не доведеться сушити собі голови визначенням цієї епохальної події, бо йдеться про збіг звучання термінів «аннали» та «анальний» (себто отвір). Адже історія має, як усім добре відомо, вхідний та вихідний отвори. Із першим терміном в історію вписуються, а з другим – вляпуються.
Надокучливе скиглення й туга російських офіційних осіб перед цілим світом за безпекою проведення військового параду на Красній площі з подачі їхнього Сонцеликого досягли нарешті вух Президента України, який зволив зійти з високих емпіреїв на грішну землю, почувши беззвучний лемент миршавого дідуганчика. Тож своїм указом милостиво дозволив цьому акту безлячно відбутися. Зеленський не Путін, в нього немає суворої ФСБ-шної школи, відтак, відклавши велич і етикет своєї посади, видав документ у притаманному йому стилі 95-го кварталу.
Сподіваємося, цивілізований світ оцінить цю писемну перлину, що намертво зафіксує нинішній «статус-ква-ква-ква» великої держави.
Віталій Коржик, літописець епохи
