Кілька рефлексій стосовно координаційної наради в Путилі, де відбулася зустріч начальника Чернівецької ОВА Руслана Осипенка з головами територіальних громад Вижницького району.
Зустрічає Путила…
Як і обіцяв новопризначений очільник обласної військової адміністрації Руслан Осипенко, він особисто відвідує всі громади краю. Наступною після Сокирян стала Путила. На координаційній нараді були представлені всі гілки влади разом із обласною податковою, силовиками, лісівниками та цілим народним депутатом Верховної Ради Максимом Заремським, обраним саме в цьому окрузі.
Спілкування затяглося, адже виступив кожний голова тергромади, аналізуючи стан справ у своїй вотчині та вказуючи на причини просідання бюджету, інші проблеми та невирішені питання, які не дають розвиватися, а отже – заважають жити.
На початку зустрічі Руслан Осипенко зауважив: «Я хочу почути потреби громади». І він їх почув.
Усі проблеми, на жаль, не зможемо навіть озвучити, тож зупинимося на кількох, які для цього регіону є головними у забезпеченні його життєдіяльності.
ЛІС: схеми «не гірші» ніж в енергетиці?!
Позаяк найхарактерніша особливість Вижницького району, куди входить і Путильщина, це гори, тож і головна його проблема зводиться до… лісу. Бо саме про нього говорив на нараді чи не кожний голова територіальної громади.
Ліс для гуцулів не є абстрактним ресурсом. Він для них – потенційний драйвер розвитку. Натомість те, що протягом останніх років відбувається в лісовій та лісопереробній галузі, розвитком назвати важко, швидше, – стагнація. І це при тому, що 9 територіальних громад, об’єднаних у Вижницький район, займають 23,2% території Чернівецької області.
Держава vs Гірські громади?
«Ми нібито й багаті, та нічого не маємо» – такий парадокс окреслив голова дотаційної Селятинської громади, чи не найбільшої за територією в районі. 78 відсотків її вкриті лісом. Він поскаржився, що Карпатський лісгосп був їхнім, а став державним. Лісова переробка закрилася. Тож грошей у бюджеті нема, бо нема робочих місць, Відтак немає і ПДФО (податку на доходи фізичних осіб). От й зібрали податку 1 млн 200 тис. гривень, а дров на потреби шкіл, садків, медичних закладів тощо закупили на 1 млн. 800 тис. грн!
За словами голови, горяни мають на продаж молоко і м’ясо, та за них платять копійки або загалом не закуповують. І пайових земель у громади достатньо, та на них, на жаль, нема кому робити…
Зрозуміло, що, попри проблеми, цей регіон залишається дуже привабливим для туристів. Але й тут є своє «але»: дороги, себто практично відсутність їхня, не дають можливості дістатися до цих красот.
Щоправда, Селятинська громада могла б заробляти на двох пунктах пропуску. На переконання голови, робота зроблена чимала, та не закінчена: ПП, на жаль, не відкриті. А кордон з Румунією практично проходить через середину села, отже потрібно вирішувати питання з перепустками для людей.
І тут до розмови приєднався виконувач обов’язків голови Чернівецької обласної ради Микола Гуйтор, пообіцявши допомогти із введенням в експлуатацію двох пунктів пропуску, а представник прикордонної служби – вирішити проблему перепусток.
Усі голови громад, на території яких є ліс, скаржилися на знищену переробку лісодеревини, а кілька сказали буквально про «заборону глибокої переробки» (занотувала як цитату). Наголошували також на тому, що в Європі громади мають свій соціальний ліс, а в українських горян його катма. Підсумував розмову голова Вижницької райради Михайло Андрюк, який відверто сказав: «Реформа лісової галузі негативно вплинула на життєдіяльність району». А підприємець і депутат селищної ради, який попросив слово, навів таку сумну цифру: 300 людей викинуті з лісової галузі через так звану, реформу, яку він назвав антиреформою! «Нехай би ці реформатори приїхали сюди і пожили тут», – закликав він.
Отже, що відбувається? Жодного документу в Україні, який забороняв би переробляти ліс, не існує в природі. Навпаки, був запроваджений мораторій на продаж сировини за кордон задля розвитку деревообробки всередині країни. На папері – усе на підтримку українського виробника. Чому ж тоді підприємства позакривалися?
Як кажуть спеціалісти, річ у тім, що мораторій – це не автоматичний та рівний доступ до сировини. Після реформи 2022–2023 років усі держлісгоспи об’єднали в ДП «Ліси України», а продаж деревини перевели на біржові аукціони. І маленькі гірські пилорами, як правило, програвали торги, бо не мали обігових коштів. У результаті великі компанії сировину купували, дрібні – ні. Іншими словами, ринок централізували, дрібні виробники стали неконкурентними, а війна добила частину підприємств.
Отже, формально мораторій діє. Але суть питання – не в самому законі, а в контролі та класифікації деревини.
Та чому все ж таки громади твердять про монополію? Формально «Ліси України» — не приватна монополія, а державне підприємство. Але фактично воно централізувало управління всіма державними лісами, бо визначає обсяги заготівлі та контролює продаж сировини. Для місцевих громад це означає втрату впливу на ресурс, розташований на їхній території.
Гірські громади вважають, що централізація через ДП «Ліси України» фактично позбавила їх економічного ресурсу. Держава ж це аргументує необхідністю уніфікованого контролю, боротьби з тіньовими схемами та запровадженням прозорих продажів. А на практиці виходить ось що: підприємець з Путильщини, депутат Чернівецької обласної ради Ілля Косован навів такий приклад. Якщо раніше ліс на дрова виділяли біля хати, то тепер спиляну деревину маєш везти на склад, а вже потім до себе. Нонсенс! Ба більше, разом із головами гірських громад він їздив до Києва, щоби подати звернення стосовно лісів АПК, але… У столиці не чують людей із глибинки. Тим паче, що ДП “Ліси Буковини” приносить державі більший дохід, ніж колись усі колгоспні ліси.
До суті питання: Чи можна передати частину лісів громадам? За Лісовим кодексом України ліси можуть бути: державною, комунальною та приватною власністю. Але переважна більшість лісів в Україні – державні. Управління ними здійснює державне підприємство ДП «Ліси України».
Закон, до речі, дозволяє передати ліс у комунальну власність, але теоретично! Бо зробити це практично дуже складно. Передача можлива лише за рішенням держави (Кабінету Міністрів або парламенту) з чітким юридичним оформленням земельної ділянки. І тільки тоді, коли ліс сформований як земельна ділянка, має кадастровий номер і зареєстроване право державної власності. Натомість його передача – це політичне рішення центральної влади.
А якщо ділянка не оформлена, то після земельної реформи 2021 року (закон №1423-ІХ) несформовані державні землі за межами населених пунктів могли перейти в комунальну власність. Саме навколо цього й виникають нинішні судові конфлікти: громади реєструють «безгоспні» або неоформлені ділянки, а держава оскаржує ці дії.
Показово, що в деяких областях України існують комунальні лісогосподарські підприємства. Тобто юридично це можливо. Але для цього потрібне політичне рішення про передачу; повна інвентаризація, врегулювання меж і зміни в управлінській моделі.
Тобто сьогодні без рішення центральної влади масова передача державних лісів громадам неможлива. Та якщо доведено, що ділянка не сформована, не зареєстрована і не має оформленого права користування, громади можуть, спираючись на норми земельної реформи 2021 року, зареєструвати її як комунальну власність. Принаймні, так говорить закон.
Хоч головний вузол конфлікту – не лише питання власності. А ще й питання фінансової децентралізації, балансу повноважень, історичної справедливості, довіри до державних інституцій.
Чи зрушить ця болюча проблема з мертвої точки? Принаймні, її масове озвучення дозволяє сподіватися, що вона буде донесена до високих київських кабінетів. Недарма ж сьогодні експерти обговорюють такі варіанти, як часткова передача лісів у комунальну власність, створення змішаних моделей управління, закріплення за громадами частки доходів, спільні наглядові ради при філіях «Лісів України»…
Та Іван Шевчук, голова постійної комісії з питань бюджету Чернівецької облради висловився радикальніше за експертів. Він наголосив, що ліси АПК, себто колгоспні, насправді є колишніми людськими лісами з усіма наслідками. А наскільки децентралізація лісу вдарила по області, засвідчує, на його думку, те, що 92% обласного бюджету формує ПДФО. «Тому мусимо дбати за створення робочих місць, а вони у нас, навпаки, як виявилося, суттєво скоротилися», – наголосив Шевчук.
Оскільки, як відомо, один в полі не воїн, начальник Чернівецької ОВА закликав присутніх до спільних зусиль. На його глибоке переконання тільки за такої умови – об’єднання усіх зацікавлених сторін, а саме, виконавчої, представницької влад, гірських громад, силових структур та всіх інших інституцій краю – можливий позитивний розвиток регіону. Недарма ж активну зацікавленість і певне розуміння обговорених тем демонстрував і народний депутат від округу 202 у Верховній Раді Максим Заремський.
«Лірична» вставка автора щодо (де)централізації
Візьму на себе сміливість нагадати, що Володимир Зеленський декларував продовження політики децентралізації, спрямованої на передачу повноважень та фінансів громадам. Водночас його ініціативи, зокрема, щодо інституту префектів у 2019–2020 рр., критикували як спробу прихованої централізації та посилення президентського контролю. Тож процес децентралізації в Україні нібито продовжився, але, як відомо, зазнав значних трансформацій у контексті управління територіями. Як на мене, саме це зараз і заважає громадам вільно дихати.
Коментар від губернатора
«Опрацюємо всі поставлені питання та проблеми», – наголосив після наради під час короткого брифінгу начальник ЧОВА Руслан Осипенко.
Зрозуміло, що головною темою для Вижницького району є лісова. Та саме ця «делікатна» проблема має інший – не обласний, а державницький, рівень. Тому Медіа-Версії поцікавилися, чи спроможний очільник області вирішити таку надскладну задачу?
Спочатку Руслан Іванович віджартувався, сказавши, що він не чарівник, а лише вчиться цього ремесла. І вже серйозно додав: «Мені і самому цікаво буде, бо це для мене певний виклик, – і підсумував оптимістично: – Я звик перемагати». Далі розвинув думку, зауваживши, що справу треба робити, а не зупинятися на самих лише балачках: «Бо це найлегше – перекласти проблему на когось іншого, «нарізаючи» йому завдання». Та щоби зробити область справді потужним регіоном, потрібні, крім ресурсів, які він, за його словами, зуміє знайти й мобілізувати, чітка комунікація та зворотній зв’язок. І пояснив, що чекає від кожного віддачу в рамках своєї компетенції.
Людмила Чередарик, Медіа-Версії
До читача: Лонгріди – річ не вдячна, нині ніхто не хоче читати великі тексти. Достатньо, мовляв, і заголовка. Тому про наступні проблеми – в другій частині публікації вже йтиметься короткими меседжами-проблемами. Тож буде… мобільно.
