Є зустрічі, після яких світ неначе фокусується по-новому. Нехай не надовго, але це відчуття є ще і зараз. 3 грудня відчинилися двері в світ театру – прийшла на зустріч циклу «Брама», яка цього разу була присвячена мистецтву сцени, акторській майстерності та режисурі. Гостем вечора був Іван Данілін, актор і режисер, добре знаний кожному чернівецькому поціновувачу театру. Модератором і автором циклу мистецьких зустрічей традиційно був письменник Максим Дупешко.
Питання про Театр. Про Театр, як шлях, як сенс, що одного дня оформився у просте слово «Пішли…». Так само, як у «Божественній комедії» Вергілій звертається до Данте й веде його крізь темряву до світла, так і в професійному шляху Даніліна з’явилася людина, за якою він пішов без вагань. Це був Григорій Володимирович Агєєв — керівник народного театру, перший учитель, який, почувши в приймальній комісії фразу «Цей хлопчик хоче поступати на режисера», просто сказав: «Пішли». З того моменту почався шлях, що визначив усе подальше життя митця.
П’ять років Данілін добивався, щоб театр носив ім’я Григорія Агєєва, — і добився, адже пам’ять про вчителя для нього не формальність, а внутрішній обов’язок і глибока вдячність. Іншою ключовою постаттю став народний артист України Володимир Адольфович Сніжний у Рівному, людина, яка стала другим дороговказом і знову підтвердила: учителі живуть далі у своїх учнях…
На зустрічі Іван Данілін говорив про народження персонажа, про магію сцени, про режисерські рішення, які іноді здатні повністю змінити постановку. Питання були і від гостей зустрічі:
— як пішов у актори;
— як прийшов до режисури;
— роботу в театрі імені Ольги Кобилянської;
— творчі пошуки й «профнепридатність», яка виявляється не вироком, а точкою зростання;
— роботу в театрах Рівного та Чернівців;
— великий вплив театру ляльок, який, за його словами, вчить точності, пластики і театр ляльок, як більш умовний, часто виступає джерелом сценічної свободи та метафоричності.
Іван Данілін закінчив акторську освіту, а також магістратуру з режисури — саме це дозволило йому поєднати дві ролі: актора й постановника. Нині він очолює Народний драматичний театр ім. Г. В. Агеєва при Центральному палаці культури Чернівців і водночас керує дитячою театральною студією «Бу-Бу-Бу». Як актор, Данілін грає Гамлета у постановці Володимира Петріва на сцені Рівненського обласного драматичного театру… Водночас — здатність бачити за межами сцени, виховувати, створювати простір, де живе творчість…
Наприкінці зустрічі Іван Данілін презентував фільм «Будучність України», створений за сценарієм загиблого відеооператора Максима Шварцмана. Це фільм-пам’ять, фільм-вшанування сміливості, болю й віри в майбутнє.
Зустріч із Іваном Даніліним — це завжди досвід: людський, творчий, емоційний. Це щирість, якої часто не вистачає в сучасному світі…
І, виходячи з тієї зустрічі, я подумала: добре, коли людина має своє «пішли». Свою людину, за якою варто йти.
Свій шлях, який відкривається з одного короткого, але вирішального слова. 
А такі митці, як Іван Данілін, нагадують:
Театр — це не професія. Це сенс. Це спосіб бути.
©Тетяна Спориніна,
фото автора
Вже вдома я переглядала світлини з вистав, де грав Іван, де він режисер… шляху, який триває. Дякую Івану Даніліну за позицію, за щирість і за власне кредо: служити Театру, як Богу…
