Легенди, як продукт і жанр літературної творчості, в історичному контексті містять у собі чимало цінних фактів про минуле. Показово, що оскільки всі історичні події відбуваються у конкретному ландшафтному середовищі, яке постійно змінюється у процесі еволюції довкілля, то аналіз суті легенд дозволяє отримати доволі великий пласт історико-географічної інформації.
На Буковині, багатій і різноманітній у ракурсі культурної народної творчості, є легенди, які не можуть не привернути до себе уваги. Проаналізуємо для прикладу легенди, пов’язані з карстовими явищами, характерними для нашого регіону.несподіваний ракур
Легенда «Завалиня». Джерело: хотинський письменник і краєзнавець Юрій Кушнір. Місце прив’язки легенди – с.Данківці.
Коли римська імперія наблизилась до слов’янських земель, то на їхній захист стали всі тиверські племена. Розвідники-вивідувачі доповіли, що сили римлян непереборні, їхня зброя і тактика ведення бою неперевершені, перед ними ніхто і ніщо не встоїть, не кажучи вже про малочисельну армію і примітивну зброю землеробів-тиверців. Вислухавши їх повідомлення, старійшина племені Данків розказав про те, яку хитрість, як останній засіб захисту тиверських земель придумали далекі пращури.
Тисячу років тому, коли на тиверців почали нападати чужинці, які приходили через єдиний, не захищений лісом і непрохідними болотами, прохід на їхні землі, з південної сторони, на рівній місцевості була зведена захисна лінія оборони. Земляний вал і гостроверха огорожа із вікових дубів лякала чужинців і затримувала перед ровом. Коли нападники підходили до захисного валу, земля під ними коливалась, гуділа і вони в паніці втікали, за переказами, при спробі проникнення за цю лінію якась страшна сила мала знищити ворогів. Але що це мало бути ніхто не знав, бо це було суворою таємницею яку знали лише старійшини.
Кілька тисяч селян з навколишніх сіл озброївшись вилами, косами і серпами зайняли оборону вздовж валу, перед яким простягалось рівне чисте поле, оточене з двох боків непрохідними лісами і болотами. Та побачивши переважаючі сили нападників, їхні золоті доспіхи, кольчуги, панцері і металеві мечі та списи, тиверці перелякались. Незворушні були лише старійшини, які сказали, що ворог буде знищений як тільки підійде впритул до валу.
Літописець записав: «Десять тисяч легіонерів при підступі до примітивного валу варварів загинули в одну мить. Під ними раптово розверзлась земля, поглинувши водночас в страшному громі людей, коней і все те, що з ними було. Рівне поле мов би перевернулось, вкрилося ямами наповненими водою, в якій ще кілька хвилин борсались покалічені люди і коні. Коли пилюка розвіялась від війська не залишилось і сліду. Лише кілька легіонерів-розвідників, захоплених в полон тиверцями перед боєм, спостерігали за цим побоїщем разом з варварами. Пізніше полонених відпустили для того, щоби вони попередили нас про те, що подібне чекає всіх, хто прийде на цю землю завойовником.»
Така легенда про поле Завалиня. Розміщене на південному сході від с.Данківці в долині річки Пацак. Назва прозоро натякає на раптові провали земної поверхні, характерні для районів поширення карстових явищ. У наші дні навколо села, то в одному, то в іншому місці утворюються провали; останній з величезних стався у січні 1998 року і був глибиною понад 20 метрів.
За нашою думкою, ця місцина знаходиться у північній частині велетенської спелеокарстової системи печери «Попелюшка», а регулярне провалоутворення свідчить про надзвичайну активність процесу. Час виникнення легенди і топоніму невідомий, але Данківці згадуються у документах 1656 року, хоча де-факто мають більш давню історію. Географічна цінність легенди полягає у констатації факту неодноразових провалів (завалів), що при додатковому обстеженні околиць села дозволило виявити нову повноцінну спелеокарстову ділянку. Історичні невідповідності типові для такого роду легенд, зокрема гетерохронізм (пізнім стадіям існування давньоримської імперії синхронно відповідають племінні утворення черняхівської культури II-V ст. Тіверці ж з’явились значно пізніше (VIII-IX ст.). Самий опис місця битви не відповідає реальній топографії та ландшафтній ситуації.
Данковецький провал січня 1998 року. Завалиня.
Легенда про гору Баба. Джерело: переказано П.Г.Хабазою, 1922 року народження, жителя Ленківців, з передачі республіканського радіо 12.06.1984 р. Місце прив’язки легенди – с.Ленківці (Нагоряни) Дністровського району.
Горб «Баба» на мису між Дністром, Суршею, на якому існує городище XI-XIII cт. За переказами, підземний хід з долини Сурші веде під городищем до Дністра. Раніш там ховав свої коштовності місцевий феодал. Потім народ збурився і захопив ці дорогоцінності. Але повстанці були розбиті і знищені. Однак скарб так і не був знайдений, Вірогідно він був захований у підземному ході, про який ніхто не знав. Ходи копали чотири брати, яких потім задля збереження таємниці вбили.
При обстеженні нами городища і мису на схилах виявлені лише скельні тріщинувати останці у вапняках, що може вказувати на теоретичну наявність підземних порожнин галерейного типу. Але явні ознаки активного карсту відсутні, як і сенс штучного походження міфічної галереї. Саме городище невелике за площею і навряд могло вміщувати велику кількість повстанського гарнізону. Легенда типова для локацій розміщення стародавніх укріплень, хоча її цінність принадна для розвитку місцевого екотуризму. Час виникнення легенди встановити важко.
Юрієва яма. Джерело: http://bukportret.info/index.php/khotinskij-rajon/rukhotin/foto/115-khotinskij-rajon/rukhotin. Місце прив’язки легенди – с. Рухотин.
Був собі чоловік Юрій, мав пару коней. Вийшов орати ними в урочище над Скалами. Орав, орав, як раптом земля провалилась. Юрій з волами і плугом зник під землею. Зараз на тому місця справді яма і називається вона Юрієва. Радять не ходити коло неї, бо можна піти під землю. Коли там тупнути, то чути, як щось під ногами гуде. Кажуть, що колись іноді вчували з-під землі крик Юріїв і ревіння волів.
Легенда топографічно чітко фіксує карстовий провал на мису у західній частині села. Час виникнення провалу ймовірно припадає на час існування цього давнього села. Цінність інформації полягає у можливості знаходження великих штучних підземних порожнин у гіпсах (вапняках), створюваних століттями внаслідок видобування будівельного каменю. Легенда цікава й тим, що історико-археологічні розвідки в цьому селі можна продовжувати з огляду на існування тут в перших століттях після Р.Х. давньоримського укріпленого сторожового міста Гієукати, на будівництво якого необхідно було багато кам’яних блоків і вапна.
Легенда про дівчину Анну. Джерело: https://zernyatko.te.ua/legenda-pro-svjatu-annynu-goru-ta-jiji-istorija/. Місце прив’язки легенди – горб на східній околиці м. Вашківці.
Легенда розповідає, що у часи, коли Буковина знаходилася під турецьким ярмом, у Вашківцях жила дівчина на ім’я Анна, яка славилась своєю красою та добрими вчинками. Вона мала косу до колін та великі чорні очі. Під час одного з набігів турки дізналися про цю дівчину й вирішили впіймати красуню та поглумитися над нею. Для цього оточили село.
Рано-вранці дівчина, рятуючись від загарбників, побігла на гору. Оглянувшись, з вершини гори Анна побачила, що турки оточили її. Діватися було нікуди, й дівчина почала молитися Богу, щоб той врятував її тіло і душу. І коли вороги були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і поглинула Анну. На поверхні залишилася лише її коса. Турки довго шукали дівчину, але знайшли лише її мокре волосся. Вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по всій горі.
Ця легенда чудово сприймалась би в районах поширення карстових явищ. Однак на правобережжі Черемошу відклади, що карстуються, відсутні. Тектонічні чинники (швидке розкриття і схлопування тріщин) також не здатні проявлятись в умовах Передкарпатського прогину. Отже, легенда є чистим продуктом фантазійної творчості її засновників, хоча вдало використана для створення тут монастиря Святої Анни.
Ось так. Як кажуть, легенда – то казка, та у ній натяк.
Віталій КОРЖИК, краєзнавець
