15 червня – дуже важливий день не тільки для українського кінематографу, а й усієї України. 80 років тому народився Іван Миколайчук. Українці знають його як талановитого актора: 34 ролі зіграв він за своє життя, серед яких знакова – Іван Палійчук у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». А ще Миколайчук написав 9 сценаріїв та здійснив 2 режисерські роботи.
Щороку родичі Івана Миколайчука, його колеги та люди, які ще за життя захоплювалися його творчістю, традиційно відвідують етно-фестиваль «На гостини до Івана» у Чорториї (Кіцманщина Чернівецької області). Таким чином уже понад два десятка літ на Буковині святкують день народження видатного кінодіяча. Всі кіношедеври Івана Миколайчука: зіграні, відзняті та написані – транслюють просто неба.
У Чорториї відбудували також батьківську хату Миколайчука і зробили з неї садибу-музей. Основними експонатами там є особисті речі Івана та його сім’ї, родинні фотографії, народні костюми, а також література, присвячена кінодіячу. За музеєм доглядала Фрозина Грицюк, старша сестра Івана (померла цього року), та його племінник Василь Грицюк.
У цій хаті Миколайчук проживав із батьками та ще з 10-ма братами-сестрами. Фрозина Грицюк щороку під час фестивалю розповідала про творчу кар’єру життя Івана та згадувала кумедні історії з його дитинства. Зокрема, щасливо посміхаючись, розповідала якось журналістам: «Я була найстаршою – то, звідки б він не приїхав, завжди йшов до мене чи то поділитися, чи то порадитися. Не раз казав жартома, що «хоч вона мене критикує, але все одно я її найбільше люблю».
Молодий і гарний Миколайчук ще студентом розпочав кінокар’єру, вже тоді він ловив на собі захоплені погляди дівчат. Колеги по знімальному майданчику називали його «народним» актором.
Режисер Михайло Іллєнко у дитинстві разом зіграв із Миколайчуком у фільмі «Білий птах з чорною ознакою». Він поділився спогадами про тодішні кінематографічні пригоди:
«Була повінь сильна, позривало мости. І зйомки зупинилися через те, що проїхати нікуди не можна було. Іван мені запропонував маленьку екскурсію Карпатами. Мене вразило, що Івана знали всі, здається, і він знав усіх».
Лариса Кадочникова, яка зіграла доньку священика теж у цій стрічці, розповідала, що з Іваном було грати дуже легко: «Я ніколи не бачила, щоби він замислювався, як йому повернутися, як встати, як сказати. Його акторська гра була дуже природною».
Іван Миколайчук зіграв чимало ліричних героїв. У багатьох фільмах була присутня лінія кохання. Його дружина розповіла, що попри всенародну любов до її чоловіка, а особливо жіночої аудиторії, вона з Іваном прожила щасливо:
«У нас прекрасні стосунки були. У нас була дуже бурхлива молодість. Я не відчуваю, що його немає. Звичайно, фізично його немає, але морально він завжди біля мене. Він так любив родину свою, не знаю, хто ще так може, але правду він любив понад усе”.
Власне, за цю правду в УРСР він носив тавро «неблагонадійного». Дитинство в гуцульському селі, раннє кохання, рання кар’єра, рання смерть. Якби Іван Миколайчук жив не у закритому суспільстві, він був би героєм не лише національного, а й світового кінематографу.
У 70-ті, коли розпочалася гонитва за діячами культури, страшним ударом для Миколайчука став арешт Сергія Параджанова. Пізніше і його кваліфікували як людину ворожої ідеології, заборонили знімати та грати. У 1979-му році Миколайчуку вдалося відзняти фільм “Вавилон XX”, який завойовує приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе.
Подальша Іванова режисерська доля не склалась через «націоналістичний ухил». У 1983-му були написані «Небилиці про Івана», а 1984-го режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та його постановку було дозволено лише восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Помер Іван Миколайчук 3 серпня 1987 року, у віці 46-ти років. Його дружина Марія Миколайчук згадувала, що вже під час праці над стрічкою “Вавилон XX” він часто скаржився на болі в шлунку – від 30-ти років він мав виразку шлунку. Після цієї картини йому і зовсім стало погано. В останній рік життя Іван сильно хворів. Дружина розповідала, що його останній холодний поцілунок пам’ятає досі.
Іван Миколайчук посмертно став лауреатом Шевченківської премії 1988 року.
ЦІКАВІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА:
-
односельчани розповідали, що того року, як помер Іван Миколайчук, до села Чорториї прилітали лебеді, яких прозвали Івановими;
-
Іван мріяв накрити стіл на 5 км і пригостити напоями та стравами всіх із рідного села;
-
перед зйомками фільму «Бур’ян» Миколайчук голодував, щоб його герой мав виснажений вигляд;
-
провидиця напророкувала Івану 25 років життя. Він помер на 4-й день після 25-ї річниці шлюбу;
-
фільм «Тіні забутих предків» здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні, за це він потрапив до Книги рекордів Гіннеса (Миколайчуку під час знімання стрічки було 23 роки);
-
батько Івана помер від раку під час зйомок фільму «Тіні забутих предків»;
-
знімався паралельно у двох фільмах «Тіні забутих предків» та «Сон», де зіграв молодого Тараса Шевченка;
-
на честь Івана Миколайчука назвали астероїд головного поясу – «8244 Миколайчук».
