Нинішній рік – один із найщасливіших у житті Лілі ШВАЙЦЕР. Здійснилася її заповітна мрія: вона не просто побувала у Парижі, а протягом двох тижнів опановувала в Ecole Lesage (Еколь Лесаж, школі Лесажа) люневільську вишивку. До слова, обрала викладання англійською мовою, хоча потім пошкодувала, бо добре все розуміла й французькою. А ще в її активі німецька, бо закінчила факультет іноземних мов. Напередодні 8 Березня Ліля Швайцер завітала в гості до редакції. Їй слово:
Спочатку про Люневіль. Це – невеличке французьке містечко в Лотарингії. Назва означає «Місячне місто», та на гербі міста зображені три напівмісяці. У XVII cтолітті тут була резиденція зятя французького короля – короля польского і великого князя литовського Станіслава Лещинського. Серед ремесел, які уславили Люневіль,– виробництво фаянсу та люневільська вишивка.
Шиють і вишивають усі народи світу. Та настільки різноманітно й з отакою вправністю це роблять, мабуть, тільки французи. Ви, скажімо, здогадалися б вишивати гачком? У Франції ж подібна техніка існує від XVIII століття. Це і є люневільська вишивка.
Техніка вишивки люневільським гачком використовується в двох випадках: коли потрібно розшити великі площі або виворіт має бути таким же акуратним, як і лицьова сторона. Саме тому, як правило, цей вид вишивки використовується для прикрашання одягу та аксесуарів.
Слов’яни дуже вправні до вишивки. У цьому переконалася в Еколь Лесаж, де вчилося багато японців, американців тощо. З України я була одна, і була ще дівчина з Росії. Французи ж навчалися тільки за направленням відповідних модних домів – Діор, Гуччі, Шанель тощо. Хоча зазначу, що, приміром, у японців руки взагалі не до вишивки…
Заняття у школі були від ранку до обіду. Отримували й домашні завдання, які мали виконати до наступного дня. 12 учнів класу ділилися під час занять на 2 групи по 6 осіб. Атмосфера панувала напрочуд дружня, а саме навчання було дуже добре організоване. Кожного дня займалися з різними вчителями.
Я вишиваю з дитинства, оволоділа багатьма техніками, та мріяла із головою пірнути у світ кутюрної вишивки, творити так, як це робиться у модних домах світу. Правила моделей високої моди, французькою ( читається «от кутюр»), прописані Паризьким Синдикатом Високої Моди, створеним ще 1868 року. За цими правилами одяг «haute couture» має бути не менш ніж на 70% виготовленим вручну. Моя мрія здійснилася: створюю красу і радіє від цього душа. А це й аксесуари й прикраси, нашивки для одягу і навіть для предметів интер’єру.
Дуже хочеться мені зробити наших жінок іще кращими. Бо краса збуджує добрі, високі почуття. І коли краса й добро підуть поруч, вони врятують світ.
Наш «маленький Париж» – Чернівці – значно чистіший за Париж французький. І наше місто справді дуже нагадує столицю Франції, де чистими та безпечними є тільки 2 округи. Біля Лувру, на жаль, і брудно, і небезпечно, можуть зрізати сумочку тощо. Та, попри все, Париж має якийсь непереборний магнетизм.
Щодо Лувру. Там я хотіла зробити собі сюрприз і сфотографуватися на тлі картини Яна Вермеера Дельфтського «Мереживниця» зі своєю сумочкою, на якій вишита ця картина того ж розміру, що й оригінал: 24,5 см х 21 см. Та з’ясувалося, що картина голландця була саме «на гастролях» в іншій країні.
Люневільска вишивка виконується спеціальним гачком на прозорій тканині, натягнутій на п’яльця. Люневільський гачок тільки на перший погляд подібний до в’язального. Насправді ж це зовсім інший інструмент, і принцип його роботи більше нагадує принцип дії швейної машини, що протягує нитку крізь тканину. З’явився цей гачок у ХІХ столітті і спочатку його використовували для імітації мережива. Він складається з двох частин: ручка з гвинтом фіксує голку-гачок, друга частина – це, власне, сама голка. Її головка дуже гостра, вона легко і майже без сліду проходить крізь тканину як в один, так і в другий бік. Залежно від цупкості тканини й товщини ниток треба змінювати голку-гачок. Тому доводиться купувати цілий набір люневільських гачків.
Стиль вишивки, який виконується люневільским крючком, називаєтся тамбурним. Тамбурна вишивка подібна на косичку. І процес, і вигляд готової вишивки, зрозуміло, різняться від більш розповсюджених у нас гладі чи хрестика.
Упорядкувала Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
