Юра ГАЛІН – особистість дуже різностороння. За радянських часів про таких казали: «Камсамолєц, ударнік і просто файний хлопець». Він займається програмуванням, веб-дизайном, робототехнікою, грає у джаз-банді… Але цього разу ми зупинимося на його захопленні графіті. Молодий художник розповів про власний стиль, про те, як малювати на стінах, щоби не впіймала міліція та чому в Чернівцях не надто розвинена графіті-культура.
Графіті займаюся більше 10 років. Мій брат теж цим захоплюється. Я дивився як він малює й вирішив і собі спробувати, хоча доти ніколи не малював. Спробував – і мене затягнуло. Останніми роками малюю рідше: замало часу, але хоча б кілька малюнків у рік роблю.
Я пишу слово «Render». Це мій тег. На англійському сленгу він означає штукатурити або візуалізувати. Я займаюся ще 3D-графікою і там є такий термін «рендерити», тобто перетворювати тривимірне зображення на картинку. Звідси й такий псевдонім.
Зазвичай малюю WildStyle(«дикий» стиль графіті, який вирізняється вкрай заплутаними написами), але інколи – і якихось персонажів. Останній мій малюнок – портрет козака Мамая. Це не просто малюнок, а старт більш масштабного проекту зі створення графіті-репродукцій картин українських художників. Ідея належить Ганні Якимчук – одній з активісток «Пласту». Спершу мені дали на вибір роздруківки кількох картин українських художників, в основному роботи Примаченко, і помилково представили «Козака Мамая» як одну з її картин. Коли ж я все намалював, з’ясувалося, що оригінал належить сучасній молодій харківській художниці Мар’яні Копиловій.
Оскільки в мене був дозвіл на малювання графіті (вперше в житті, чесне слово!) я абсолютно не напружувався з приводу міліції. Їм саме в ті дні виділили кілька машин Toyota Prius, тож вони повільно, зі спущеними вікнами і під російський реп (мій друг присягає, що бачив і таке) їздили з ранку до вечора містом. Звичайно, мені кілька разів довелося пояснювати їм суть проекту, на що вони відповідали щось на кшталт «ну-ну, мистецтво» …
Так, бували проблеми з міліцією. Коли я часто малював, рідні дуже за мене хвилювалися. Доводилося малювати вночі, лазити дахами й через паркани. Але я намагався завжди зробити так, щоби малюнок радував око, а не псував будівлю. Зазвичай обираю якісь убиті стіни й прикрашаю їх. Отримую від цього класне відчуття адреналіну і водночас розумію, що роблю хорошу справу.
Зараз малюю легально, але все одно виникають якісь «трабли». Пам’ятаю такий випадок: ми з друзями малювали на стіні багатоповерхівки на Ентузіастів без відповідних документів. Приїхали кілька машин міліції, намагалися нас заарештувати, але тут збіглися мешканці будинку і стали на наш захист. І нас відпустили. Здається, був суд, точно не пам’ятаю, я ще тоді навчався в школі, але все закінчилося добре. Мешканці були дуже задоволені нашою роботою.
До речі, помітив дивну річ: якщо малювати посеред білого дня на Головній, то ніхто не підходить. А, якщо десь ховаєшся у дворику, обов’язково приїде кілька «бобіків» і будуть напрягати. Тобто малюй собі внаглу – і жодних проблем не буде.
Ще люблю робити графіті, присвячене певній даті. Це як дудл – святковий логотип у Google. Наприклад, чому б не намалювати щось до 200-річчя Тараса Шевченка чи до річниці висадки першої людини на Місяці. Потім це залишиться у пам’яті. Намагаюся в графіті донести якусь ідею. А просто малювати можна й удома на папері.
Часто подорожую за кордоном. У мене є власна традиція: кожен Новий рік відсвяткувати в іншому місті, а краще – в іншій країні. За кордоном у мене багато друзів-райтерів. Але чесно кажучи, так і не залишив там жодного графіті. Хоча одного разу в Чернівцях малював із одним ірландцем. Ми просто з друзями малювали і раптом бачимо натовп туристів. Один з них зупиняється і дістає з рюкзака кілька балончиків із фарбою. Виявилося, що він – райтер з Ірландії. Поки туристи гуляли містом, ми з ним малювали близько трьох годин. Це було дуже круто.
Загалом у місті близько сотні моїх малюнків. Малюю і в незвичних місцях. Скажімо, на автомобілях, тролейбусах. Але все це – цілком легально. Було, вилазив на дахи будинків. Це називається руфтоп – малюнки на дахах. Але руфтоп в основному нелегальний. А зараз таким займаюся рідше. Мені подобається працювати довго, десь два-три дні. Приходити, малювати кілька годин на день і спокійно доводити все до кінця.
На жаль, графіті-культура в Чернівцях не надто розвинена. Багато «старих» райтерів припинили займатися графіті: сім’я, робота… Залишилася лише молодь, яка тільки вчиться. Раніше в мене було багато друзів-райтерів, але вони роз’їхалися хто куди. Як, приміром, мій найкращий друг Ohaka –він зараз живе у Києві. Ми частенько з ним малювали разом, він дуже класний художник.
Мені подобається фрістайл. Коли приходжу до стіни непідготовленим і вигадую малюнок на ходу. Раніше робив якісь ескізи, а зараз імпровізую… Як у джазі. До речі, дуже люблю джаз і сам граю в джаз-фанк банді.
Якщо подивитися на будь-яку творчу людину, яка займається, приміром, музикою, можна прослідкувати, як розвивається її особистість. Цими вихідними переслухав всього Гербі Генкока. Це відомий джазовий піаніст. Мені цікаво прослідкувати, як він грав, коли починав і виробив свій власний стиль. Сподіваюся, що з часом і в мене буде своя оригінальна стилістика графіті – за рахунок плавності літер і яскравості кольорів їх можна відрізнити від робіт інших райтерів.
Як навчитися малювати графіті? Знайди собі маленьку будку чи сарайчик і тренуйся, щоби спершу не псувати стіни. Все просто, як і в будь-якій справі. Бери і малюй. Justdoit!
Руслан КОЗЛОВ, «Версії»
