Наталія ЛУПУ, володарка європейського золота: «З дитинства мріяла потрапити на Олімпіаду і стати чернівчанкою. Тепер ось маю чернівецьку прописку, але… жити ніде»

Четверту золоту медаль європейського ґатунку новоселицька чернівчанка Наталія Лупу виборола у Гетеборзі (Швеція). Зовні все виглядало легко і невимушено. Пробігши останньою у фінальному забігу на 800 м більшу частину дистанції, на передостанній прямій Наталка «увімкнула» таку швидкість, що обганяла суперниць, немовби вони просто стояли… А вже на початку фінішної прямої сумнівів не було: «золото» Чемпіонату Європи 2013-го дістанеться Україні!

Тренер як у воду дивився

Взагалі інтерв’ю з буковинською чемпіонкою, яке розпочалося вночі, одразу після тріумфу на Євро-2013, і було продовжене вже в Чернівцях, мало свою передісторію.

Як відомо, Наталія Лупу (народилася 4 листопада 1987 р., СК «Гешко», ШВСМ, «Динамо», «Колос», тренери  Анатолій Якимчук, Володимир Степанов, офіційний партнер – готель «Буковина») на Чемпіонаті світу в приміщенні в Туреччині неймовірним фінішним спуртом «вирвала» срібну нагороду, пропустивши вперед лише чинну олімпійську чемпіонку Джелімо.

На той час, нагадаємо, сусідка Софії Ротару з Маршинців на Новоселиччині мала в активі три найвищі нагороди: «золото» Європейського Олімпійського фестивалю 2003 р. (1500 м), юніорського Чемпіонату Європи 2005 р. (800 м) і дорослого Командного Чемпіонату Європи (колишній Кубок Європи) 2010 р. (800 м). До того ж, буковинка була срібною призеркою на 800-метрівці молодіжного Чемпіонату Європи 2009 року. Чудовий «букет» досягнень, чи не так?

Статистики підраховували медалі, спортивні функціонери – очки,  а перший тренер Наталки Володимир Степанов і нинішній наставник Анатолій Якимчук цікавилися одним: чи допоможе місцева влада їхній вихованці вирішити житлову проблему. Тоді, у березні 2012 р., після приїзду з Туреччини авторку «срібної» сенсації «уважив» в.о. Чернівецького міського голови Віталій Михайлішин. Слово за слово – дійшло до «квартирного питання». Віталій Михайлович пообіцяв допомогти, але в разі потрапляння на Олімпіаду (не відходячи від традицій чернівецької влади від середини ХХ століття – забезпечувати житлом учасників головних змагань чотириріччя).

В умовах жорсткої конкуренції Наталка виграла Чемпіонат України і здобула омріяну олімпійську путівку, а в Лондоні пробилася до півфіналу. А далі… Після Олімпіади місцевих керманичів немов підмінили. Буковинських олімпійців-2012 просто «не помічали», разом з їхніми проблемами… У жовтні 2012 р., після того, як в дні іменин Чернівців дивним чином знову «зірвалась» очікувана розмова Лупу і Михайлішина на «квартирну тему», Анатолій Якимчук у телефонній бесіді запитав: «А якщо взимку Наталка виграє Чемпіонат Європи, їй дадуть квартиру?» І це було швидше не запитання, а впевнений прогноз фахівця, який поставив собі за мету взяти чергову висоту! Хоча тоді, аби не наврочити, цю тему більше не розвивали.                     

Звання Заслуженого наставнику… загальмували

Паралельно розвивалася (точніше – не розвивалася) ситуація із присвоєнням Анатолію Якимчуку звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Документи від Державної школи вищої спортивної майстерності мали бути підкріплені відповідним клопотанням від обласної влади. ДШВСМ знаходиться у Києві, але ця школа не прив’язана до певної території. Зате Якимчук через своїх вихованок пов’язаний саме з Буковиною, тому наша область і мала клопотати про присвоєння йому звання. Перший віце-губернатор Георгій Галиць запропонував зачекати до Олімпіади – мовляв, раптом з’являться додаткові «приводи». А після Лондону-2012 клопотати про відзначення Якимчука буковинська влада передумала. Хоча це звання мають чимало фахівців із набагато скромнішими досягненнями. «Знаючі люди» стверджують, що в столиці це питання «вирішується» за кругленьку суму. Але до столиці справа поки що не дійшла… Цікаво, як воно буковинським керманичам усвідомлювати, що вони відмовили у такій простій «послузі» фахівцю, який нині привів нашу бігунку до чергового успіху – однієї з двох на всю країну золотих медалей Чемпіонату Європи…                             

«На останній стометрівці сили додав Бог»

А тепер повернімося до легкоатлетичного форуму і до розмови з Наталкою.

Те, як вона виграла європейське «золото», ми всі мали могли бачити в телетрансляції. А вже десь о півночі чемпіонка «засвітилася» в соціальній мережі:

Я вже на зв’язку!

– А хіба герої Євро не мають бути ще на підсумковому бенкеті?..

– Так воно і є – всі на бенкеті. У тому числі чоловік Сергій (Копанайко, виступав на дистанції 60 м з/б – авт.). А я втомилась і «втекла» звідти швидше. Хоча вже встигла сповна натанцюватися й «ікроножки» відвалюються (сміється – авт.).

– Не дивно, що втомилася – фініш був просто фантастичним! Буковина вітає і пишається! Неймовірно! Як можна так фінішувати?!

Сама точно не знаю (сміється – авт.). Але у фіналі для мене був найлегший біг. Я ще з вечора собі і тренеру сказала, що буду бігти позаду, і мені однаково, що буде попереду. А на фініші сили в мене частіше знаходяться (сміється – авт.). Та по ногах «дало» добряче. Щоправда, після фінішу. На останні 100 м сили мені дав Господь Бог.            

Переможна посмішка з’явилася не відразу…

Спершу усвідомила, що сталося. І лиш потім посміхнулася. А тренеру треба було показати, що я виклалася до останнього і повністю знесилена. Бо ж інакше потім ще важчі тренування буде влаштовувати (сміється – авт.). У Гетеборзі я хоч посміхалася після фінішу, а на Чемпіонаті світу зовсім серйозна була.

– Встигла побачити свій фініш збоку?

Ні. Сподіваюся побачити на своїй сторінці на SportBuk, як після Чемпіонату світу. Хочу подивитися, як я таке «учудила»… (сміється – авт.) Ой, піду поставлю ноги в льодяну воду, бо трохи болять. «Перебігала» трохи. Не змагалася так від 2006 року. Давай продовжимо спілкування у Чернівцях, добре? Я після Чемпіонату Європи одразу ж додому!

Чемпіонку з Донецька зустрічали перші особи, нашу буковинку – лише голова федерації

– Які враження від зустрічі на рідній землі? – спілкуємося вже у Чернівцях.

– Директор ШВСМ Сергій Задорожняк сказав, що бачив десь у новинах, як Олю Саладуху (чемпіонка Європи з потрійного стрибка – авт.) в Донецьку зустрічали перші особи. Але мені приємно, що нас з Тарасом (Бибик – фіналіст Чемпіонату Європи на 800 м – авт.) зустріли просто на вокзалі з квітами голова обласної федерації легкої атлетики Олексій Коломієць і близькі люди.

«Не розумію «жлобства» преси, яка не називає партнерів спортсменів»

– Наставники щоразу цікавляться «квартирним питанням»…

– Я теж цікавлюся (сміється – авт.). Ще в дитинстві, коли робила перші кроки в спорті,

знала, що в Чернівцях дають квартири учасникам

Олімпіади. Для мене це тоді був «космос». Але страшенно мріяла потрапити на Олімпіаду і стати чернівчанкою. Тепер ось маю чернівецьку прописку. А з квартирою якось не складається. Важко сказати, що сталося, чому торік нас, олімпійців, якось обійшли увагою взагалі. Але сподіваюся, що це випадково й надалі все буде добре. А загалом мене засмучують і журналісти…

– Тобто?..

– От коли є успіх, преса тут як тут – повідомляє про приємні новини. Але коли спортсмени важко йдуть до успіху, коли десь і оступаються, то сподіватися на медіа-підтримку складно. Мало хто й рідко коли хочуть розповісти про «трудові будні», про тих людей, які разом зі спортсменами «кують» медалі. Це і тренери, і спортивні працівники, і меценати. Та що там говорити про будні, коли навіть після успішних виступів мало де в пресі поруч з прізвищем спортсмена можна зустріти хоча б тренера, не кажучи вже про спонсорів. Не можу зрозуміти – це таке «жлобство»? Чи журналісти просто не розуміють що, коли вони сьогодні не назвуть поруч зі спортсменом тренера, партнера, помічників, то  завтра цих успіхів просто не буде! І не буде про що писати і що показувати… Зазвичай журналісти пояснюють, що керівництво не дозволяє нікого рекламувати. Я розумію, що все залежить від керівництва. Та невже все впирається в оту пару сантиметрів чи пару слів так званої реклами?! Нехай тоді беруть зі спортсменів по 10-15 гривень – чи скільки там коштує 2 квадратних сантиметри або пара секунд реклами, але не рубають сук, на якому ми всі разом сидимо! Чи спортсменам теж час переводити все на комерційну основу і просити гроші за інтерв’ю?.. Чесно, це дуже неприємно, коли нас використовують лише як «інформаційні приводи», але не хочуть елементарно допомогти навіть на тих 10-15 гривень «інформаційної підтримки» для наших спонсорів… Це стосується, звісно, не всіх…

Насправді медаль не індивідуальна, а… «колективна»

– То зараз саме той момент, коли варто ще раз згадати бодай головних «співавторів» чемпіонства…

– Усе почалося з того, що Володимир Васильович Степанов знайшов мене в Маршинцях і запропонував займатися легкою атлетикою. Це тренер від Бога! Як і Анатолій Олексійович Якимчук, до якого я потрапила вже в столичному спортінтернаті. Вони для мене не просто наставники, а, без перебільшення, батьки.

2005 року я познайомилася з Іваном Васильовичем Семенюком, якого тодішній віце-губернатор пан Баглей попросив допомагати нам з Ольгою Михайличенко (рекордсменка України серед дівчат на 400 м – авт.). І він рік надавав нам фінансову підтримку, просто витягуючи гроші з власної кишені. А від 2006 року я постійно відчуваю підтримку від спортклубу «Гешко», особисто Івана Тарасовича Гешка та Валерія Миколайовича Чинуша. От деякі починають розповідати: Семенюк з такої-то партії, Чинуш – з такої-то. Мене це не цікавить. Я ж не агітатор на виборах. А просто кажу, що, приміром, Валерій Миколайович за час нашої співпраці дуже багато допоміг. Іноді я сама не розумію, для чого він дає гроші на спорт, адже жодних пільг за це у бізнесі держава йому не дає. Тільки б він не прочитав, а то ще передумає допомагати (сміється – авт.). Або візьміть ті ж державні організації. Якби з 2005 року я не відчувала практично «батьківську» увагу до себе в тому ж обласному спортуправлінні, можливо, давно покінчила би зі спортом. Буває, зайдеш в те управління, а Богдан Іванович Вітовський, заступник начальника, сидить «весь у паперах», але все відкладає і пропонує допомогти, чим може. Або візьміть нашого новоселицького «колосівського» керівника Георгія Васильовича Кіріла. Золота людина! Допомагає вирішувати практично всі проблеми в рідних Маршинцях. І мед смачний постійно постачає мені (сміється – авт.). А торік за свої гроші поїхав в Ялту на Чемпіонат України дивитися відбір на Олімпіаду. Я ж бачила, що він ковтав заспокійливі і сердечні пігулки. Але вболівав, підтримував! Я про вас теж хотіла сказати б, але знаю, що ви скромна людина і викинете це з інтерв’ю (сміється – авт.). Наш відомий лікар-кардіолог Віктор Корнійович Тащук зі своїм помічником Мохамедом теж мені допомагають. Усе це разом, помножене на важкі тренування, дає результат. А може й не дати, бо в спорті ніхто не може гарантувати успіху. Якщо я когось забула, вибачте, але я все одно вдячна всім-всім, хто так чи інакше допомагав, підтримував. І ця золота європейська медаль – одна на нас усіх! Але зберігати її буду я, все-таки там моє прізвище викарбоване (сміється – авт.).                                  

З росіянкою ми «квити»

– Бачу, медаль дуже сподобалася?

– Всі медалі подобаються! Але ця, вважаю, поки що найгарніша серед тих, що виборювала. І важка, і форма цікава. І приємно, що там моє ім’я, прізвище, дистанція і результат. Тобто не треба згадувати – все одразу видно.

– Взагалі-то за цим «золотом» до Гетеборга їхала росіянка Єлєна Котульськая! Вона ж про це чітко заявляла!

– Це, напевно, була моральна атака на суперниць (сміється – авт.). Перед фіналом ми з Лєною і білорускою Мариною Арзамасовою згадували, на яких змаганнях перетиналися раніше. З Мариною – на матчевих зустрічах. А ось Лєна (тоді вона була Кафанова) 2009 року виграла в мене на молодіжному Чемпіонаті Європи в Каунасі. Я їй казала: «Знаєш, я проґавила твій ривок, тому так багато програла. Звичайно, я не готова була бігти так швидко, як ти, але ближче могла бути». Тож після фінішу, вже перед нагородженням, Лєна підійшла і каже: «Наташа, ти попустила мій ривок 2009-го, а я пропустила твій ривок сьогодні»… Тобто ми тепер, як кажуть, «квити» (сміється – авт.).

– Попереду – літній сезон. З часом на відпочинок можуть бути проблеми…

– Так завжди. (Сміється – авт.). Чемпіонат Європи вже відійшов в історію, а нам треба готуватися до літніх стартів. Психологічно нібито легше трохи: бігти 800 м не 4, а 2 кола. Та «пахати» все одно треба на повну. Наразі вирушаємо на збори до Ялти, де працюватиму, працюватиму і ще раз працюватиму. Доки ж мене не буде вдома, я дуже сподіваюсь, що рідна область спрямує-таки до столиці клопотання на Анатолія Олексійовича, щоби йому, нарешті, присвоїли заслужене звання…

Георгій МАЗУРАШУ, член НСЖУ, керівник обласного спорту 2005-08 рр.

Фото Олександра Ткача