Смерть і війна – поняття нероздільні. Війна – це мистецтво вбивати, і людство постійно вдосконалює зброю, що несе смерть. У руках безвідповідальних політиків вона загрожує всім. Друга світова показала: створено зброю, яка здатна миттєво знищувати десятки мільйонів людей, руйнувати цілі міста й навіть регіони. В останні дні війни американські атомні бомби стерли з лиця Землі японські міста Хіросіму й Нагасакі. Заключний акорд всесвітньої бійні засвідчив: уже існує зброя, здатна покласти край усьому живому на планеті.
… Безрукі-безногі герої вмирати забутими
Мільйони життів – на олтар перемоги: Сталінські маршали солдатів не берегли
Чому люди загнали себе в такий глухий кут? Бо війни ХХ століття перетворилися на тотальні, всеосяжні. В них брали участь уже не тільки професійні армії, а й весь народ. Тотальна мобілізація відправляла на фронт усіх, здатних тримати зброю. Інші в тилу день і ніч виробляли зброю, яка безперестанно перемелювала людські життя. Воюючі сторони завдавали смертельних ударів не лише по лініях оборони противника, але й знищували його міста і села, щоби позбавити ворога ресурсів та підірвати його волю до перемоги. А головною метою тотальної війни стала перемога будь-якою ціною. Не компроміс з противником, а його повна й беззастережна капітуляція перетворилася на єдино бажаний результат кривавої бійні.
Хоча формально існують правила ведення війни, які забороняють знищувати мирне населення, воюючі сторони все менше звертали увагу на гуманність. Мета виправдовує засоби – такий принцип став панівним. Він сформульований у словах популярної радянської пісні: «Нам нужна победа – одна на всех, мы за ценой не постоим!». Таке визначення ціни перемоги є найстрашнішим, що несе тотальна війна. Звідси й бажання завалити противника трупами власних солдатів, коли людських ресурсів одна сторона має значно більше, ніж інша. Але найкращі полководці в історії завжди намагалися берегти своїх солдатів і вигравати битви меншими жертвами, ніж противник. Сталінські ж маршали у більшості своїй сповідували зовсім інший принцип: перемога будь-якою ціною.
Скалічені герої були у кожному селі і міста
Статистика, як завше, приблизна: ніхто й досі не знає точних втрат – ні військових, ні мирного населення
А Друга світова, підкреслимо ще раз, була тотальною війною. Крім військовослужбовців, величезних втрат у ній зазнало мирне населення. Досі невідоме точне число жертв цієї війни. Відомо лише, що воно обчислюється десятками мільйонів і найбільше своїх громадян втратив Радянський Союз. Дослідники називають цифри, що значно відрізняються одна від одної. Так, нерідко йдеться про 55 млн. загиблих і 35 млн. поранених у всіх країнах, охоплених війною. Проте, за іншими підрахунками, число загиблих солдатів визначається у майже 24,5 млн. чол., а мирних громадян – понад 46 млн. – тобто, разом 70,5 млн. Поранених військовослужбовців за цією методикою налічують понад 37 млн., цивільних же – невідомо.
Неможливість точних підрахунків пояснюється багатьма чинниками. Для прикладу візьмемо Червону армію. Під час бойових дій фронтові частини отримували маршові поповнення. Чимало солдатів маршових батальйонів не встигали офіційно зарахувати у списки частини, а ті гинули у жорстоких боях. Не встигали внести у списки і мобілізованих у прифронтових районах, втрати ж серед них були великими. А серед загиблих мирних мешканців далеко не завжди відомим було число жертв каральних акцій, що здійснювали окупанти, і неможливо було підрахувати втрати цивільних людей в районах бойових дій. У 1941-1942 рр., в умовах катастрофічних поразок РСЧА та швидкого просування гітлерівців на Схід точні підрахунки жертв радянською стороною були фізично неможливими.
Ситуація дзеркально повторилася для німецької сторони у 1944-1945 рр. Якщо раніше її статистики ретельно занотовували всі втрати на фронті та в тилу, то після розгрому Вермахту на фронті й зростанні безладу в німецьких містах під час бомбардувань про якусь точність вже не можна було говорити. Гинуло все більше людей – військових та цивільних, й навіть нікому було фіксувати їхню загибель. Невипадково кількість пропалих без вісті за роки війни у світі обчислюється в мільйони людей.
«Вдячна Вітчизна»вивезла безруких і безногих героїв на Соловки, де вони і вмирали забутими.
Недоліком статистики є те, що до числа жертв війни не потрапляли ті, хто згодом помирав від ран. Адже чимало їх відійшло з життя вже після завершення бойових дій, але внаслідок отриманих поранень. Цинічні гітлерівські генерали висловили таку думку: краще не вбити противника, а так його покалічити, щоби він не лише повністю втратив працездатність, але й потребував постійного догляду за собою, відволікаючи трудові ресурси від роботи на потребу фронту. Хоча медицина докладала значних зусиль для повернення поранених у стрій, все ж близько десяти відсотків з них доводилося комісувати. І серед інвалідів чимало було зовсім безпорадних, їхні долі виявилися дуже сумними. У СРСР після війни багатьох безруких-безногих, непотрібних родичам, силою вивезли з великих міст на Соловки та в інші «віддалені місця». Герої вмирали забутими «вдячною Вітчизною».
Кому – війна, кому – мать родна: США отримали головний приз переможців
Тотальна війна потребувала колосального напруження сил. У ній брала участь 61 країна, де проживало 80 відсотків населення тогочасного світу. До діючих армій було мобілізовано 110 млн. людей, які відволікалися від створення матеріальних і духовних цінностей, натомість зайнялися руйнуванням та вбивством собі подібних. Результатом такої діяльності були не лише людські жертви, але й колосальні матеріальні втрати. За підрахунками економістів, людство втратило у 1939-1945 рр. понад 2 трильйони доларів США, і найбільше – СРСР. Майже третину свого національного багатства не дорахував Радянський Союз внаслідок війни. А в окупованих областях знищено дві третини матеріальних цінностей. Для порівняння: за роки війни матеріальне багатство Англії зменшилося на 0,8 відсотка, Франції – на 1,5 відсотка. Сполучені Штати Америки матеріальних втрат фактично уникли: бойові дії на їхній території не велися. А за свою ленд-лізівську зброю й техніку США отримували чималу матеріальну компенсацію від союзників. Відтак і багатіли швидко.
Отже, можна констатувати: по-справжньому виграли від війни саме США. Якщо бойовий внесок Радянського Союзу у спільну перемогу Антигітлерівської коаліції виявився найбільшим, то Сполучені Штати отримали головний приз переможців.
Через воєнні втрати відбувся біологічний занепад народів і стара Європа здала позиції
Страшні людські втрати СРСР та європейських держав у цілому заклали підвалини майбутнього біологічного занепаду більшості європейських народів. Демографічні процеси у сучасній Європі та деяких пострадянських країнах (насамперед Росії) свідчать: на зміну їхньому корінному населенню поступово приходять вихідці з Азії та Африки. Загинули освічені європейці, носії високої технічної і побутової культури. Серед них були люди різного етнічного походження, але особливо великих втрат у відсотковому відношенні зазнало європейське єврейство – близько 6 млн. осіб. У більшості своїй це були мешканці міст, інтегровані в європейське суспільство. Гітлерівці з особливою люттю знищували асимільованих євреїв, вбачаючи у них небезпеку для своєї расової маячні.
Після війни на зміну жертвам нацистського геноциду прийшли вихідці з африканських та азіатських колоній, які селилися компактними громадами і не інтегрувалися в оточення. Великі ісламські громади у Франції, Німеччині та інших європейських державах у наш час все більше визначають лице старовинних міст, у яких зароджувалася і формувалася велика європейська культура. Сумний жарт: «Мечеть Паризької Богоматері».
Європейський континент у результаті Другої світової війни втратив провідні позиції у світі, які утримував упродовж багатьох століть. Ця роль остаточно перейшла до США. А європейські держави внаслідок війни загубили свої колоніальні імперії й вимушені були відмовитися від головної ролі, яку давно грали у світовій історії. Занепад старої Європи супроводжується всесвітнім наступом ісламу, у тому числі й агресивного ісламізму, і це також один із наслідків кривавої бійні 1939-1945 рр.
Злиденне життя переможців влада підсолоджували словесним звеличуванням «солдатів Перемоги» та ювілейними медальками, які щедро роздавалися до знаменних дат.
Але далекого 1945 року світ ще не знав усієї справжньої ціни, заплаченої за найстрашнішу війну в історії людства. Радянські люди раділи перемозі, сподіваючись на значне покращення свого життя. Сталінське керівництво відчувало глибоке задоволення від того, що зуміло реалізувати чимало своїх зовнішньополітичних планів. СРСР не лише долучив до себе нові території, він зміг поставити під власний контроль значну частину Європи та Азії. Колись самотня «Країна Рад» внаслідок війни опинилася в оточенні держав-сателітів, названих спочатку «країнами народної демократії», а потім і «світовою соціалістичною системою». Радянський Союз вийшов на провідні позиції у світі, перетворившись у наддержаву, що поступалася за могутністю лише Сполученим Штатам Америки. Декому здавалося, що невдовзі вдасться реалізувати найфантастичніші плани комуністів і збудувати суспільство соціальної справедливості й загального щастя. Але замість цього з роками все сильніше відчувалися негативні наслідки війни.
Радянське керівництво не зрозуміло нових викликів часу і не знайшло на них адекватної відповіді. У суспільстві зростала майнова нерівність, поглиблювалися ознаки гниття й масового розчарування в комуністичній ідеології. Натомість офіційна пропаганда і далі повторювалаи звичні гасла, сподіваючись за їхньою допомоги згуртовувати суспільство навколо компартії. З часом центральним міфом пропаганди стає культ «Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників». Злиденне життя переможців влада підсолоджувала словесним звеличуванням «солдатів Перемоги» та ювілейними медальками, які щедро роздавалися до знаменних дат. Проте проблеми ветеранів не вирішувалися.
Альтруїсти приречені на загибель, егоїсти ж уміють рятувати свою шкуру. Їхня філософія життя стала панівною у післявоєнному світі.
Людські втрати по-справжньому так і не вдалося компенсувати. Хоча післявоєнна народжуваність виявилася дуже великою (говорили навіть про «бебі-бум», тобто рекордну появу дітей), та кількість не змогла компенсувати якості. Адже війна забирає найкращих. Гинуть найбільш відповідальні й порядні, які не ховаються за чужі спини, а першими піднімаються в атаку або кидаються ціною власного життя рятувати своїх товаришів. Альтруїсти приречені на загибель, егоїсти ж уміють рятувати свою шкуру. Їхня філософія життя стала панівною в післявоєнному світі, і нинішня глибока моральна криза суспільства породжена не в останню чергу тим, що дві світові війни знищили у ХХ столітті цвіт людства. Надто дорогу ціну заплатили народи за перемогу у тотальній війні. Цього не можна забувати, тим більше – ідеалізувати «священну війну», перетворюючи трагедію на культ. Інакше торжествуватиме «побєдобєсіє», як його називають молоді росіяни.
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
