«Згадаймо тих, кого з нами вже ніколи не буде, щоби пам’ятати про живих» – ці слова передували хвилині мовчання. Ряди зелених за останні 20 років втратили 29 буковинців. Серед них – міський голова Павло Каспрук, отруєний через пошукову діяльність Віктор Фреліх, Анатолій Добрянський, Віктор Горбунов, Ростислав Тимчук…
Пам’ятаймо: це потрібно не мертвим, це потрібно живим!
20 років потому
У сім’ї Домніки Головач, яка й восени 1988 року належала до найбільш соціально незахищених верств населення, всі четверо дітей перехворіли на алопецію. Так тоді називали невідому недугу, яка вражала переважно дошкільнят і учнів молодших класів. Це вже пізніше захворюванню дали назву ХЕІ – хімічна екзогенна інтоксикація.
Нагадаємо, хвороба проявляла себе не тільки втратою волосся та галюцинаціями, а й ураженням центральної нервової системи та всіх внутрішніх органів, особливо печінки і дихальних шляхів. Тож малі Головачі були у списку 185 дітей, яким офіційно виставили цей діагноз. Їх лікували, за ними спостерігали. Для них навіть відкрили новий лікарняний заклад, названий екологічно-радіаційним диспансером і пізніше перейменований на обласну дитячу лікарню №2. Та після досягнення ними 18 років їх викреслили зі списків екологічно потерпілих. Для декого це стало автоматичним викресленням із життя. До таких бідак потрапила і Валентина Саркісова (Головач).
Під час урочистостей, присвячених 20 роковинам створення екологічної громадської організації «Зелений рух Буковини», яка 1995 року трансформувалася у «Зелений світ Буковини», про її долю розповіла Галина Хоменко, голова батьківського комітету дітей, які постраждали від невідомої чернівецької хвороби. А Домніка Головач, мати 28-річної молодої талановитої жінки-колясочниці, сиділа в залі. Вона сподівалася на допомогу.
– І таких дітей, як Валентина, стає все більше, – наголосила пані Хоменко. – Та за них ніхто вже не несе відповідальності. Бо в багатьох серйозні проблеми зі здоров’ям почалися саме після повноліття, – І тільки тоді ми сповна відчули, наскільки незахищеними залишилися наші діти.
Ніхто не може пояснити, що саме сталося з Валею Головач. Уздовж усього спинного мозку у неї утворилися папули.
– На словах лікарі кажуть, що причиною І групи інвалідності доньки є отруєння 88-го року, але такий запис в історії хвороби зробити відмовляються, – скаржилася Домніка Головач. – Натомість зазначають «загальне захворювання». Яке саме загальне захворювання – теж невідомо, Донька потребує постійної сторонньої допомоги та догляду. Так, зрештою, записано у довідці МСЕК. А у неї ж у самої на руках двоє маленьких дітей. Та навіть у Київ на обстеження, де у доньки виключили онко, ми возили її за свій рахунок. Нам не дали направлення до столичних медичних наукових установ , ми отримали лише так звані рекомендації. А без грошей вони нічого не варті! Я зверталася до міського відділу соціального захисту населення, щоби мені допомогли організувати виставку-продаж доньчиних вишивок. Та дарма, ніхто не відгукнувся.
Де ти, інстинкт самозбереження?
Майже сотня учасників, симпатиків та засновників «Зеленого руху Буковини», серед яких були і колишні народні депутати Леонтій Сандуляк і Тарас Кияк, які приїхали з Києва на святкову імпрезу, зібралися в Академічному театрі Чернівців минулої неділі. Тобто, саме тоді і там, де рівно 20 років тому відбулася установча конференція екологічної громадської організації, що передувала Рухові.
Ніхто людей не зганяв, ніхто їх не примушував. Вони просто виявили волю й бажання захистити життя. Бо за вікном був грудень 1988 року – порожнє місто без дітей: 40 тисяч малюків покинули тоді Чернівці. Їх, рятуючи, вивезли батьки за межі міста, в якому відбулася друга після Чорнобиля екологічна трагедія.
…Усі, хто виходили на трибуну, згадували, як це було, хто кого переслідував, що кому загрожувало. Хоча саме юні екологи гімназії №2, вихованці новообраного голови «Зеленого світу Буковини» Алли Божієвської, показали на початку імпрези своїми театралізованими мініатюрками, якими ми є сьогодні і як по-варварськи поводимося з природою, таким чином зорієнтувавши присутніх на серйозну розмову. Втім, більшість говорила про минуле. Погоджуюсь: без минулого немає майбутнього. Та щоби врятувати це майбутнє, потрібні рішучі дії вже зараз.
…У залі знайшлися люди, які одразу ж допомогли Домніці Головач і грошима, і порадою. Бо з’ясувалося, щоби потрапити на обстеження та лікування до Києва, треба добре знати, які бюрократичні процедури необхідно виконати, щоби отримати направлення. Але, гадаю, щоби список тих, кого вшанували «зелені» хвилиною мовчання під час свого зібрання не зростав шаленими темпами, треба повернутися обличчям до потреб тих дітей, які у кінці 80-х минулого століття стали останньою жертвою тоталітарного режиму. Як відомо, чернівчани тоді потребували евакуації, а місто – миття. Це не було зроблене. Тому тепер потрібно знову повернутися бодай до обласної, якщо не до державної програми допомоги, а точніше – порятунку потерпілих. Слово за депутатами міської та обласної рад. Чи бодай хтось відгукнеться?!.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
