Десять держав Європи, підписавши 4 листопада 1950 року Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, не тільки закріпили в ній європейські стандарти з прав людини, а й утворили міжнародні інституції з контролю за їхнім дотриманням.
Європейський суд з прав людини – найвпливовіший в Європі міжнародний судовий орган.
Для нашої держави Конвенція набрала чинності 11 вересня 1997 року. Це тягне за собою два важливі наслідки: кожний громадянин України може звернутися до Європейського суду з прав людини, а держава, визнавши чинність Конвенції на своїй території, повинна на національному рівні забезпечити гарантії дотримання прав людини.
Коли Європейський суд визнає випадок порушення прав людини, держава – сторона Конвенції зобов’язана не тільки виплатити особі визначену в рішенні суму як справедливу сатисфакцію за порушення права, а й вжити низку заходів не лише на відновлення порушеного права, але й внести певні зміни в національне законодавство чи привести правозастосовну практику у відповідність до напрацьованих Європейським судом вимог та стандартів.
Рішення Європейського суду мають бути перекладені на національну мову для забезпечення їхнього використання, в разі необхідності, у практиці тих органів, діяльності яких вони стосуються.
Одним із успіхів Конвенції стало закріплення права на індивідуальне звернення: усі держави – сторони Конвенції зобов’язуються визнавати юрисдикцію Суду на розгляд індивідуальних скарг.
Тетяна НІКОЛАЄВИЧ, представник Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Чернівецькій області
