Перша виконавиця “Червоної рути” тільки нині отримала звання

Людина особливого таланту, неймовірного голосу, світлої душі – Світлана Юрченко-Кобевко. Саме вона – перша виконавиця легендарної «Червоної рути» Володимира Івасюка, естрадна співачка, поетеса.

Жінка, яка вірить…

Світлана Юрченко-Кобевко від 1966 до 1981 року була солісткою ВІА «Карпати», створеному в Чернівцях при Будинку текстильників під керівництвом Валерія Громцева. До першого складу входили колишній директор Центрального палацу культури Віктор Обдуленко, музикант Євген Тарнавський, поет Микола Бучко. У репертуарі ансамблю було багато гарних пісень, чимало з яких Валерій Громцев створив на слова Миколи Бучка. У 1968 році, навчаючись у Чернівецькому медінституті, до «Карпат» часто приходив Володимир Івасюк. Громцев познайомив Світлану з Івасюком і Кобевко-Юрченко першою на одному зі студентських вечорів у медінституті заспівала «Червону руту».

Репетиції, концерти, гастролі… Нині все змінилося. Та, незважаючи на перипетії життя, проблеми зі здоров’ям, стан сучасного мистецтва, пані Світлана вірить у те, що талант не можливо сплутати ні з чим іншим. І обов’язково прийде час, коли саме хист від Бога цінуватиметься понад усе. Пісня всередині людини. І справжнього сенсу вона набуває тоді, коли її в собі переживаєш, переконана артистка.

– Золоті були часи, коли у ВІА «Карпати» ми збиралися, бо це для нас була неймовірна радість, ми отримували, передусім, насолоду від нашої творчої роботи. Це була гармонійна творча команда,  – каже співачка. – Уявіть собі, хлопці навіть гітари робили самотужки.

          «У моєму репертуарі ніколи не було і немає пісень без душі»

Якщо пісня – то з душею, якщо свято – то справжнє, якщо слово – то щире. В цьому переконана Світлана Юрченко-Кобевко, якій нещодавно «за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі професійні здобутки та багаторічну сумлінну працю» Президент України присвоїв почесне звання «Заслужений працівник культури України». Вона зізнається, що вважає це нагородою за весь пройдений творчий шлях, за всі ті чесноти, які вкладала впродовж років у свою творчість.

– Раніше, у 60-70 роках, навіть уявити собі було не можливо, що можна, як роблять тепер, піти на студію, записати фонограму і потім просто відкривати рота, – говорить співачка. – Все тільки наживо, тільки власним голосом, тільки власним хистом. Це тепер співають всі, хто тільки хоче, бо ж все купується і продається. Але хіба купиш за гроші справжнє?

І вона має рацію. Бо справжнього за гроші таки не купиш. А штучне назавжди залишиться штучним – без смаку і кольору.

         Творчість Світлани Юрченко-Кобевко – кольорова

Ці кольори настільки різні, наскільки різниться її настрій, наскільки різниться аудиторія, перед якою вона виступає. Президентська відзнака, – безумовно, ще одна яскрава барва до творчих здобутків артистки. Але в палітрі спогадів жінки є ще одна – надважлива – для неї винагорода, яку вона пронесла через роки у своїй пам’яті.

Гастролюючи з ансамблем «Буковина», солісткою якого була з 1984 по 1996 роки, після катастрофи на Чорнобильській АЕС виступала в Чорнобильській зоні. Понурі обличчя, спустошені від безнадії очі, безвихідь у повітрі – такою була публіка в актовій залі медичного закладу, в якому виступав ансамбль. Світлана – на сцені. Вона виконує пісню. Незважаючи на першіння у горлі, важкість язика, загальну слабкість.

Якоїсь миті молодий чоловік, що сидів у першому ряду зривається з місця і прожогом вибігає з зали. «Що сталося? Чому людина так відреагувала?» – ці питання кружляли в Світланиній голові, але вона мусила продовжувати співати і співала.

Через кілька хвилин чоловік повернувся… з величезним оберемком квітів і подарував їх артистці. Він обірвав усю клумбу у дворі лікарні, щоби навіть у такий скрутний і болісний час зробити приємне жінці, яка співає «кольорові» пісні, в яких за кілька хвилин змінюються емоції, почуття, події, люди, з якими на хвилю, але змінюється й світ…

– Це найдорожчий букет в моєму житті – ні до того, ні після того нічого більш значущого я не мала, – згадує пані Світлана. – Не просто квіти – найбільша нагорода, яку не можливо виміряти нічим матеріальним, земним, буденним.

Мабуть, того чоловіка вже давно немає серед живих, але співачка його пам’ятає і завдяки йому добре знає вартість кольору у сірості.

 Світлана Юрченко-Кобевко – переможець республіканського фестивалю естрадної пісні (1966), де вона отримала Малу золоту медаль. Лауреат першого Міжнародного фестивалю естрадної пісні «Червона рута», який проходив у Чернівцях (1989). Авторка збірок поезій «Одкровення» (2002), «Життя продовжується» (2006), «На крилах надії» (2011).

 Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»