Українці – парадоксальні. У цьому переконуємося на кожному кроці (див. №2 «Версії»). Але через це маємо ще й державу повну парадоксів, які часто переходять в абсурд .
Один європейський політик зауважив: « У нас люди йдуть у владу, щоби зробити для своєї країни щось добре, а у вас (себто в Україні – авт.) – задля свого бізнесу».
Зрештою, це давно всім відомо, оскільки наші партії насправді є бізнес-проектами. Їх просувають бізнес-клани, чиї апетити абсурдно вражаючі. Скажімо, тільки на утримання вищого ешелону держуправління (ВР, КМУ, Президента, АП) закладено в бюджеті країни на 2012 рік 2,55 млрд. грн., що на 100 млн. грн більше, ніж торік.
«Надбавка» піде на підтримку санаторіїв ДУСі (Держуправсправами). Адже люди, які доволі натрудилися, повинні добре відпочити. Чи, може, у вас є сумніви щодо їхньої працездатності? Дарма! Бо зарплати у них шалені. Втім, який «напряг» усе це «бабло» витратити. Доводиться бідакам по закордонних курортах постійно їздити.
І хоч не вельми це гарна справа – рахувати чужі гроші, та виходитимемо з того, що йдеться не про чужі, а про наші гроші, себто платника податків. А той, хто заробляє, завжди хоче знати, куди йдуть його кровні.
Отже, наші нардепи, крім зарплати в 15 тис.грн/міс. отримують ( і теж щомісяця!) матеріальну компенсацію службових витрат, а це майже 50 тис.грн. За рік один ріднесенький український нардепчик обходиться країні та платникам податків, тобто нам з вами, у 780 тис.грн (близько мільйона!). І це без врахування того, що на пенсії він матиме 80% від рівня зарплати чинних депутатів і плюс безкоштовне лікування у медзакладах органів держвлади до кінця життя. А депутатські квартири вартістю в 1 млн. грн кожна?! Тож додаємо ще 450 млн.грн.
З точки зору навіть домогосподарки, не кажу вже такого-сякого менеджера, подібна оплата праці, – коли людина має все, що тільки їй заманеться, – вважається неефективною. У працівника зникає мотивація. Бо він сам, його діти та онуки з правнуками забезпечені до кінця життя. Чи потрібно йому про щось турбуватися? Аж ніяк! А роботу люблять лише олігофрени – стверджує моя родичка за фахом лікар-психіатр.
Якщо у тебе, шановний читачу, все добре з математикою, то ти, порахувавши, дізнаєшся, що пенсії всіх депутатів однієї п’ятирічки обходяться державному бюджету в 1 млрд. 620 млн. грн, а на утримання чинних депутатів за 5 років витрачається 1 млрд. 755 млн. грн. та ще 450 млн. грн. на вартість квартир. Ну скажіть, хіба це не парадокс, який переходить в абсурд? Що вони зробили для народу? Хіба що захистили і розвинули власний бізнес – але власний! – та разом з попередниками знищили економіку держави.
А тепер точать зуба та готують ненаситні шлунки на останнє – землю та надра! Мовляв, по 100-200 га в одні руки – мало, треба по 2000 гектарів!
Натомість наобіцяти можуть сповна. Принаймні Кабмін хоче оголосити 2012-ий роком соціальної справедливості. Тобто підтягнуть бідних до багатих? Чи багаті поділяться? Одне слово, черговий абсурдний парадокс. Як відомо, у бюджеті недостатньо закладено грошей на лікування онкохворих дітей. Про яку ж рівність та справедливість може йтися? Або ж ситуація з ретровірусними препаратами, які потрібні для підтримки життя ВІЛ-інфікованих і яких катастрофічно не вистачає. Цими днями стало відомо, що Україна закуповує їх за ціною у тричі дорожчою, ніж інші країни. У чиїх кишенях осідають ці гроші, пояснювати, думаю, не треба.
Що не кажіть, а живемо у державі гостро парадоксальній, бо й самі – абсурдні…
