Звідтіля вже не перший рік ідуть актори, артисти балету, технічні працівники – по-одному, сім’ями…
- З репетиції вистави «Тисяча снопів вітру». Людмила Скрипка демонструє, як треба правильно виносити зі сцени актора.
Мирослав та Світлана Маковійчуки, Антон та Ольга Сисюки, Денис Жупник, у якого нещодавно народила дружина (до речі, теж актриса театру), Наталія Щербакова, Максим Сідоров, Василь Михайлишин, Юрій Кухаренко… Перерахунок талановитих артистів, які тихо, без зайвого розголосу залишили сцену чернівецького театру, можна продовжувати довго. Хтось із них пропрацював тут десятки років, а комусь вистачило й одного театрального сезону, щоби розчаруватися у внутрішній ієрархії та у власних примарних перспективах. Коротше кажучи, у театрі триває вже звичний (для внутрішнього спостерігача) робочий процес вибудови чіткої вертикалі «своєї команди». І все би нічого, бо досі, якщо під склепіннями драмтеатру собаки тихесенько і підвивали, караван собі йшов далі… Аж раптом один із чергових акторів театру, страшно навіть писати про таке! – відмовився… звільнятися.
Мова, звісно, про Івана Даніліна, який за 11 років роботи в театрі, як виявилось, остаточно і безповоротно втратив акторську кваліфікацію. Мабуть, те, що він був задіяний чи не у кожній виставі, їздив за кордон підвищувати свою акторську кваліфікацію – навпаки, зіграло з Іваном, як і з давньогрецьким філософом, злий жарт: «чим більше ти знаєш – тим більше «твоя голова» розуміє, що ти не знаєш нічого…» І якщо дружині Івана, Інні Даніліній, дали ще рік, щоби зробити для себе відповідні висновки, то щодо її чоловіка керівництву театру довелося вжити крайніх заходів.
А до нього ж спочатку зверталися по-хорошому: «Іване, напиши заяву за власним бажанням – і живи приспівуючи: хочеш, дозволимо тобі декорації тягати, хочеш – прилаштуємо білетером?» Але той чомусь вперся, і домовлятися не захтів. Обурення керівництва театру зрозуміти можна: ну і справді, поміркуймо, чого такого актора тримати?!
Скажіть, чи помічав хтось в нього якоїсь пристрасті до «біленької», чи виходив Іван п’яним на вистави, чи бив пляшки у себе в гримерці? Та ні, до алкоголю він аж занадто стриманий, зайвого собі не дозволяє, тим паче на робочому місці, у стінах театру. Тоді, може, Іван прогульником є злісним, ігнорує репетиції, зриває вистави?! Теж ніби ні: колеги відгукуються про нього як про дисципліновану, відповідальну, працьовиту людину. То, може, у нього просто характер кепський, конфліктний, буває, що зривається, в істерики впадає, бризкаючи несамовито в усі боки слиною? Та ж знову ні! Характер в Івана спокійний, стриманий та на диво врівноважений. І, що найгірше, – у вільний від роботи час він з дітьми усілякими возиться в Театрі юних чернівчан при Чернівецькому міському палаці дітей та юнацтва, навчаючи їх акторської справи. Та ще й у якихось авангардних виставах грає, коротше, як для актора муздрамтеатру – виявляє занадто багато ентузіазму, ініціативи та самостійності.
Звісно, що таким акторам зараз у нашому театрі – не місце. А те, що Іван Данілін надумав з театром судитися – зайвий раз доводить його невдячність. Та й загалом, кожному з нас, шановний глядаче, варто було б замислитись, а що, перефразовуючи відомий вислів Д.Кеннеді, ми зробили для свого театру. Звісно, чи не кожен перший школяр чи студент може обурюватися, що їх примусово, як худобу, заганяють на вистави. Якийсь «перечитаний» інтелектуал виглядатиме ледь не в кожній виставі чужі шаровари. Рафіновані бабусі не втомлюються дорікати місцевим білетерам їхніми львівськими колегами, а випадкові туристи щиро дивуються, чого парадні двері до театру відкривають тільки у вихідні, та й то лише ввечері. Навіть актори тихенько стогнуть, нишком обурюючись через постійні репетиції і «вводи»… Звісно, можна не стриматись і написати у відповідь усім неукам, профанам, і просто черствим, упередженим недоброзичливцям: усе у нашому театрі добре, театр працював, працює, і буде працювати на благо нашої вітчизни! Проте, поза цією навколишньою метушнею та балаганом, чи справді ми робимо щось конкретне, щоб наш театр став кращим, цікавішим, сучаснішим?
Іван ДАНІЛІН, звільнений актор чернівецького драмтеатру:
Я працюю в театрі з 2001 року, проте за весь цей час подібних атестацій, коли перевіряли б усіх артистів драми, балету та оркестру, не було. Члени атестаційної комісії мали би протягом місяця ходити на вистави, оцінюючи артистів, проте насправді вони зібралися лише на дві останні вистави перед закриттям сезону. Вони переглянули «Солодку Дарусю» і «Тисячу снопів вітру», в яких мене лише епізодичні ролі.
Потім нас по черзі викликали в окремий кабінет. Директор театру, Юрій Марчак, зачитав мою характеристику – просто перелік вистав, де я був зайнятий, і то не всіх. Він не ознайомив мене з нею попередньо, за два тижні, під розпис, як того вимагає закон. Запитань до мене стосовно творчості та професійної кваліфікацій не було. Говорилося лише про те, що я не ставлюся до театру як до постійного місця роботи. Наголошували, що коли я приїхав з Москви, де підвищував кваліфікацію, то дуже змінився, мені дорікали якоюсь іншою роботою – поза театром. Хоча за кількістю зіграних вистав за театральний сезон – я на другому місці, і весь репертуар майже на мені… До того ж моя діяльність поза театром відбувається у вільний від роботи час.
Зрештою, мені повідомили, що 8 з 12 членів атестаційної комісії вирішили, що я не відповідаю свої посаді, тобто – профнепридатний. Отже, актором працювати не можу. Директор театру, він же і голова цієї атестаційної комісії, Юрій Марчак, запропонував мені дві інші посади – машиніста сцени або контролера-білетера. Я відмовився. Тоді мене звільнили за статтю.
Звісно, що з таким рішенням атестаційної комісії я не погоджуюсь, вважаю, що з цим треба боротися, тому і підготував подання до суду, бо лише так можу поновитися на роботі.
Юрій МАРЧАК, директор Чернівецького драмтеатру:
Ми отримали наказ про проведення атестації від міністерства культури на обласну державну адміністрацію. Безпосередньо курує нас обласне управління культури. Тому ми змушені були провести атестацію. Дирекція театру разом із управлінням культури створили атестаційну комісію, до якої ввійшли вокалісти, викладачі училища мистецтв, тобто люди-спеціалісти, які передивлялися вистави, «тренажі».
8 членів атестаційної комісії вирішили що він не відповідає посаді, четверо – утрималися. Івана ознайомили з протоколом рішення атестаційної комісії, голосування проводилося таємно. Рішення ж атестаційної комісії є обов’язковим для виконання керівнику та працівнику театру…
Іван Данилін здобув вищу освіту, вже працюючи в театрі. Проте, знаючи, коли у нас відпускний термін, Іван «створював» його собі так, як вважав за потрібне. Я нічого не маю проти того, що він закінчив ще й Московську школу. Проте і для мене, і для нашої на сьогоднішній день законодавчої бази – той документ нічого не дає абсолютно, він виграв просто грант, через інтернет, й отримав право навчатися один місяць в Москві, підвищувати кваліфікацію. Акторську школу не проходять не за один місяць, а за 4 роки…
Іван ПЕТРУСЯК, начальник управління культури ОДА:
У кожному конкретному випадку звільнення актора є свої причини, озвучувати які публічно не завжди потрібно і коректно. У звільнених акторів (а серед них – і заслужені артисти), були дисциплінарного плану порушення, зловживання деякими речами, одним словом, вони вели себе неадекватно… Тому сказати, що в театрі почали чіплятися до когось, не можна. Навпаки… Процес рухається вперед. І хтось, можливо, творчо відстає…
Наприклад, у найбільш непередбачуваний час з театру зникають актори. І це подається так, що вони були на лікарняному, тоді як їх ніде не можна було знайти. Ми навіть робили запит, чи ці актори не перетинали кордон, де займалися приватними справами… Я б не хотів, щоби це було публічним фактом, проте бувало і таке…
Тому, коли я чую, що прибігає актор і каже: «Перенесіть виставу, бо в мене халтура»… А таких моментів в театрі чимало… У мистецтві ж, на жаль, компромісів не може бути. Там або працюють, або…
Зокрема, до Івана Даніліна є серйозні претензії щодо дисципліни, є претензії щодо фаховості. І це не є рішення однієї особи. В атестаційній комісії була ціла низка фахівців, які прийняли таке рішення…
Для Санкт-Петербургу – переможець, для Чернівців – профнепридатний?!
Барабаси Карабаси, – вибачайте, що так називаю «відповідальних осіб від театру», – дорікають акторам, які потрапили до них у немилість, безвідповідальністю, фаховою невідповідністю, творчою відсталістю… Зрештою, я б ще міг повірити в якусь випадкову «неадекватність», проте коли таким стає кожен другий артист театру?! Будьмо відверті, в Чернівецькому театрі яскраві костюми та громіздкі декорації все частіше затуляють собою акторську гру, колективну творчість, власну імпровізацію… А якщо хтось з акторів намагається вирватись з цього прокрустового ложа, його за першої ж нагоди викидають з театру як якийсь непотріб. Не секрет, що звичайному актору, щоби вижити і хоч трохи справляти враження «достойності», крім основної роботи доводиться ще десь підпрацьовувати та «халтурити». Зокрема, не гребують такими підпрацьовками (зокрема, тамадами на весіллях) і керівники театру! Ясна річ, що високим мистецтвом на таких «халтурах» і не пахне. Проте коли актор починає займатися поза театром якоюсь творчістю, справді мистецтвом – у Барабасів Карабасів це викликає справжній переляк та нестерпні ревнощі. Вистава Олега Мельничука «Пісок з урн» про життя видатного чернівецького поета Пауля Целана, яку чернівецький глядач вперше мав змогу побачити на торішніх «Меридіанах» нещодавно виборола на одному з Санкт-Петербурських театральних фестивалів перше місце. Відомі російські театральні критики та народні артисти Росії (Александр Галибін, Георгий Тараторкін, Юлія Мельнікова, ………..) із захватом зустріли її на пітерській сцені. А головну роль у цій виставі грав Іван Данилін! То хто ж у чернівецькому театрі насправді «профнепридатний»?!
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
9 коментарів “У Чернівецькому театрі лютує Барабас Карабас?”
Життя — театр, а ми актори в нім…
Але професія актора – не тільки цікава, але і достатньо складна.
В ній, як і в житті, є багато удаваного.
На спектаклі глядач вже бачить готовий твір, спектакль, виставу, а як все це робиться – лишається поза нас. Але звичайно зрозуміло, що у акторів представлення про образ п’єси, героїв або героїнь, як грати, досить часто протилежне до бачення режисера.
А поняття «атестація актора» є принизливим для талановитої людини.
Це те саме, як є літературний твір і є критик до нього, є картина художника і …є критик.
Талановита людина завжди є унікальною, несподіваною для інших, і, що прикро, незрозумілою для багатьох. Особливо критиків…
Виставу Олега Мельничука «Пісок з урн» я бачила на фестивалі у вересні.
Зараз такий успіх у Санкт-Петербурзі. Президент Фестивалю – Олександр Галибін, Голова журі – Георгій Тараторкін. З сайту фестивалю: «Лавры победителя жюри присудило спектаклю “Песок из урн» по мотивам поэзии Пауля Целана («Независимая театральная лаборатория”, город Черновцы, Украина). Омская трактовка истории о музыканте заняла второе место в номинации “Лучший спектакль”. Третье место получила постановка студии “Elk Dance Theatre” из Польши за спектакль “Утопленница”.»
…Дійсно, дивна ситуація із звільненнями, як профнепридатний.
Так,це жахливо що робиться в чернівецкому театрі. Надзвичайно багато талановитої молоді за останні роки пішло, (або їх попросили піти), з театру. Що стосуеться підробітку акторів – ця практика існує в усьому світі. Іван Данілін не зірвав жодної вистави, і навпоки вводився на всі ролі де по різних причинах небуло актора. Для тебе Іван відповідь, чому в характеристиці не виписані всі твої ролі, просто тому що на них немає відповідного наказу. Питання: а чи може актор грати роль без наказу назначення на роль? І не просто зіграти один раз пятого парубка за тином, а вводитись на головні ролі і грати їх не один театральний сезон? Добре, що пан директор не забуває назначити себе на роль,(він же тут граючий директор), і підписати відповідний наказ, і не один. Цікаво скільки таких наказів де пан Марчак назначений на роль, в основному на другий склад, тому що він людина зайнята, (треба ж встигнути і конячку випити, і до молодих жінок позагравати), він не грав і навіть не репетирував, але які потім відправляв в Київ, за що, напевно, і получив звання заслуженого працівника культури. Більше того в виставі “Маска” де Юрій Михайлович все таки грав епізодну роль, він просто одного разу забув вийти на сцену. А “остограмеца” доречі не забув. Що стосуеться пані Скрипки Людмили Іванівни, нашого хуйдожнього керівника, це взагалі окрема тема. Є в памяті у мене історія коли вона взагалі не зявилася на виставу “Квітка Кактуса”, аргоментуючи це хворобою, і виставу зіграли без її персонажа, і роль була не маленька, але в той самий час пані Скрипка працювала ТАМАДОЮ в ресторані Черемош, на весіллі мого товарища. (це не важко перевірити, взяти відіо запис з весілля, і репертуар театру за те саме число). Доречи витягнув тоді виставу заслуженний артист України Мирослав Маковийчук, якого наша ТАМАДА і викинула з театру коли стала художньою ТАМАДОЮ, за рік до пенсії.
Куди тільки дивиться влада! Пане Петрусяк, в шию треба гнати це керевництво театру! А, вибачте, я забув, ви ж їм на баяне підігруете(((((((((((((
“У мистецтві ж, на жаль, компромісів не може бути” – Важко не погодитися з посадовцем.Проте, на жаль, то лише красиві слова,аби ж вони були наповнені сенсом. О, тоді б петрусяків зі скрипками, марчуками etc. не підпустили б до сцени й на гарматний постріл.Хоча, як на мене,ця гоп-компашка скоро матиме не надто сприятливий фініш.Ви, шановний авторе, забули про Дениса Левченка.Молодий, талановитий актор, на нього ходили… Але він також став занадто професійним для бездарного керівництва театру, котре давно уже штампує ерзац-мистецтво.Хороша стаття і начасі. Мій пошанівок пані Людмилі, котра друкує такі актуальні матеріали. P.S. Можливо варто подумати над муніципальним театром?
Шановна, Олена. Незнаю хто Ви, але дуже дякую що згадали про мене.
Все це сумно, що робітся зараз в театрі. Я в цому театрі практично народився. З самого дитинства дивився всі вистави за кулісами. Їздив на гастролі, а тоді гастролі були по місяцю, два. Колектив був інший, добріший, один одного підтримували. Тому що керевництво було інше, і насам перед думало про театр. Шкода що зараз люди котрі керують нашим театром, так нічому і не навчились у своїх попередників. А риба гниє з голови. В нашому театрі є проблема яку треба вирішувати, але нажаль поки немає кому це робити. І що головне, трупа мовчить, в театрі мовчить, на зборах мовчить, а поза театром жаліються як все погано. Художній керівник добилась свого. Одним пообіцяла звання та ролі і вони вселяко потокають їй, іншим пригрозила звільненям і вони бояться. Щкода їх всіх, дуже шкода.
В таких умовах про мистецтво, про храм, неможе бути і мови. Нажаль з Чернівецкого театру роблять клуб. А ті кому подобаються постановки Скрипки, я підкреслюю саме постановки, а не матеріал який вона вибирає, гадаю їм немае з чим порівняти. В інституті студенти роблять краше.
абсолютно с тобою погоджуюся, колего!!!!!!!!
Квитки на “Солодку Дарусю” коштували дорожче ніж на концерт Елтона Джона
Із двотижневих гастролей Сполученими Штатами Америки повернувся Івано-Франківський обласний академічний музично-драматичний театр імені Івана Франка.
Українські актори показали виставу “Солодка Даруся” за однойменним твором відомої української письменниці, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Марії Матіос.
Спектаклі відбулися у Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Нью-Джерсі, Нью-Йорку.
Це вже третя велика поїздка акторів за межі України. Вистава викликала зацікавлення в американської громадськості, пише Gazeta.ua.
На думку глядачів, молодим акторам театру вдалося відтворити на сцені всю глибину й трагізм твору.
Разом з акторами в поїздці була і сама авторка. Серед численних глядачів було багато діаспорців, які колись самі пережили події, описані в “Солодкій Дарусі”. В знак подяки актори отримали схвальні відгуки про виставу.
У США їх визнали європейським театром, який репрезентує сучасну Україну, такою яка вона є насправді.
“Найважливішим є те, що Івано-Франківський академічний український музично-драматичний театр ім. І. Франка вже здобув світову славу. Марія Матіос разом режисером-постановником Ростиславом Держипільським міцно тримають її у долонях. Їхні два серця б’ються в унісон. Від українців Америки щодня надходять чудові відгуки, і всі єдині у своїй думці: “Це треба побачити і пережити”. Марія Матіос та режисер Ростислав Держипільський – два серця у одній виставі”, – так написала україномовна газета Чикаго “Час і події”.
Квитки на “Солодку Дарусю” коштували у США по 45 доларів: дорожче, ніж концерти Елтона Джона.
Марія Матіос пообіцяла українцям Америки, що незабаром привезе з прикарпатським театром ще одну свою виставу “Нація”.
http://www.unian.net/ukr/news/news-465378.html
Івано-Франківск респект!!! чому ж М.Матіос не вибрала виставу чернівецкого театра, театра свого рідного міста, якщо Скрипка такий гарний режисер? вот вам відповідь, дорогі фанати пані скрипки!!!
Жаль мені Вас!!!Шановна “свита” пані Скрипки. Запам’ятайте…..керівники приходять і відходять..А стосунки між вам – акторами залишаться назавжди в історії цього нещасного театру,де панує крахоборство і приниженість людської гідности! Як же ви,ті хто ВИЖИВАВ СВОЇХ ЖЕ КОЛЕГ, БУДЕТЕ ДИВИТИСЯ ЇМ В ОЧІ? ЦЕ ВАМ МІСЦЕ НА ВУЛИЦІ..А ВТІМ СКОРО ТАМ І БУДЕТЕ!!!!
Спостерігаючи збоку за ситуацією, що склалась в нашому театрі, хочеться висловитись. Може деякі думки допоможуть Івану в суді. Отже…
Переатестація в театрі відбулась вперше за багато років. І у мене складається враження, що саме за для звільнення Даниліна. Оскільки Данилін не мав порушень дисциплінарного характеру, то вибрали саме таку тактику боротьби з неугодним. Оскільки досвіду атестування в адміністрації не було, то і зробили, як змогли – з багатьма порушеннями. Який був розрахунок? Актори емоційні люди, в своїй більшості юридично малообізнані і нездатні себе захистити.
Далі виникає справедливе запитання класика: « А судді хто?».
1.Хто члени комісії?
2.Як створювалась комісія?
3.За якими критеріями оцінювалась професійність акторів?
4.Як проходило обговорення?
5.Як голосувалось рішення?
6.А саме головне: чи однакова процедура була застосована до Івана та інших членів колективу?
Я вже не кажу про те, чи хотіли би ви, щоб і до вас застосовувалась подібна процедура атестації?
Спробую відповісти на ці запитання по черзі.
1. В комісію увійшли. Із сторонніх членів комісії: чотири представники обласного відділу культури, три хореографа, диригент оркестру . … З представників професії як такої один. До того ж в комісію увійшли безпосередні організатори акції: директор театру – голова комісії з двома голосами, кишенькова голова профкому театру, худрук та адміністратор. В таку поважну комісію чомусь не увійшли незалежні представники з інших міст, а також незалежні від театру особи з нашого міста, які дійсно мають пряме відношення до акторської професії. А саме Агеєв, Колісник, Циганок, Андрусяк. Чому?
Навіть при такій невідповідності, якби в комісії були принципові люди, то така комісія мала б саморозпуститись, коли стало питання про долю людини.
2.Подейкують, що склад комісії був затверджений в Києві. Велике питання, як можна було затвердити таку комісію для оцінки акторської майстерності?! За таку халатність ці люди з Києва мали б понести відповідальність. Можливо, вони не зрозуміли, з якою метою організовується атестація. Але це вже їхня профнепридатність.
3. При атестації Даниліна не йшла мова про його творчу професійність, а винятково про дисципліну. Організатори дійства зкористувлись необізнаністю комісії і здійснили підміну понять. Говорилося, що Данилін, буцім-то, зриває вистави і т.ін.
Комісія чомусь дозволила собою маніпулювати, і, замість творчих питань, увійшла в сферу, яка регулюється виключно кодексом законів про працю, перевищуючи свої повноваження. Якби Данилін дійсно зривав вистави, його вже давно б звільнили за статтею, а не організовували таку громіздку процедуру.
4. На членів комісії здійснювався психологічний тиск – місто у нас мале і так чи інакше всі залежать одне від одного. Саме по цій причині всьому загалу і стало відомо, як все відбувалося. Окремі члени комісії піддавали сумніву компетентність рішення, але їхні аргументи грубо приcікалися адміністрацією театру.
5. В загальному голосування не здійснювалось бюлетенями і таємно. Тобто, для членів колективу воно було відкрите, а для Даниліна начебто таємне.
6. Атестація для всіх була поверхнева і формальна. Вона не давала в принципі можливості визначити професійність актора. Директор зачитував коротку характеристику (ну зіграв такі-то ролі, ну можеш іти). А от справжнє дійство розгорнулось з Даниліним. Говорити про вибірковість навіть не смішно. Вирішуючи долю актора, комісія себе навіть не обтяжила переглядом репертуару з його участю. А навіщо, все і так вирішено. О це так міра формальності!
Останнє питання риторичне і кожен його може задати собі: він хоче працювати в таких умовах? він хоче жити в такій країні, де таке можливо? Питання далеко виходить за межі якогось там театру… І якийсь там Іван – це просто ім’я «нарицательноє».
http://www.bukinfo.com.ua/show/news?lid=20220