Мессі по-буковинськи, або Унікальний боєць-чемпіон з Чернівців

 

 

Спочатку запитання «на засипку»: що спільного між аргентинським суперфутболістом Ліонелем Мессі та чернівецьким бійцем Дмитром Побережником? Не знаєте? Тоді читайте.

Найперше, обидва виграють усі змагання, в яких беруть участь. По-друге, обидва у дитинстві мали проблеми зі здоров’ям, які унеможливлювали їхню спортивну кар’єру. Ліонелю, приміром, лікарі забороняли бігати й, більше того, говорили, що той невдовзі взагалі не зможе ходити.

А Дмитро до того, як почав займатися єдиноборствами, мав понад 2 десятки переломів. Уявіть собі, понад 20! Він ламав собі усе, що тільки можна було зламати. А зараз 21-річний Побережник – один із найперспективніших бійців світу.  Серед його досягнень лише протягом останніх кількох місяців – три золота Чемпіонату Європи з Кемпо ММА у Бухаресті та золото Чемпіонату України з панкратіону. Цей  хлопець нещадно відправляє суперників у положення «лежачи» буквально одного за одним, а іноді по кілька на день – у різних видах єдиноборств. Він виграє чемпіонати з Кемпо MMA, рукопашного бою, панкратіону. Це унікальний випадок, і ми маємо пишатися, що цей спортивний вундеркінд представляє  Буковину. Щоби скласти перелік всіх його досягнень, не вистачить газетної шпальти. Натомість пропонуємо розмову з Дмитром і одним із його тренерів, Василем Лисютенком. Інший тренер, який першим серйозно взявся за Дмитра Побережника й зробив з нього супербійця, – Ігор Сич – наразі працює  в Румунії, тож не зміг, на жаль,  приєднатися до нашої бесіди.

 

Кор. : – Дмитре, ти один з найкрутіших бійців України. А програвав колись?

Дмитро: – Звісно! Не буває спортсменів, які не програють. Більше того, саме поразки роблять нас сильнішими. Так було й зі мною. У 14 років я пережив дуже важку поразку. Я був занадто самовпевнений, погано підготувався до змагань – і програв, у Чернівцях, на очах у близьких. Проте мій тренер Ігор Сич зміг відшукати потрібні слова, і я чітко збагнув, що більше ніколи не хочу відчувати те, що відчув після цієї поразки. І, замість того, щоби впасти у депресію, я почав тренуватися удвічі більше. Вранці, перед навчанням, бігав, а по обіді – годинами в залі тренувався.

– І це одразу ж дало результати? Чув, що у 18 ти у фіналі одного зі змагань переміг знаного бійця, який був удвічі старшим за тебе…

Так, було таке. Тяжка праця завжди дає результати. У 16 років я виграв три золота на Чемпіонаті світу по Кемпо в усіх трьох дисциплінах і зрозумів: «ХОЧУ ЩЕ!». Хочу перемагати й перемагати! У 18 почав виступати серед дорослих. Поїхав на чемпіонат України з рукопашного бою. У фіналі зустрівся з 36-річним майстром спорту міжнародного класу і… переміг його!  Того ж року отримав ще два золота й срібло на Чемпіонаті світу з Кемпо.

 

Чемпіон-заробітчанин

– І не зазнався? Адже ти був ще занадто молодим для слави й грошей. Допомогли тренери?

– Василь Лисютенко: Які гроші?! Ми ж в Україні. Після чергової перемоги на Чемпіонаті світу Дмитро змушений був… покинути спорт і поїхати до Португалії працювати у парниках. Адже треба було за щось жити та допомагати батькам. Після двох місяців роботи у парниках Дмитро не отримав заробленого – наших заробітчан частенько обманюють – і перебрався до Парижа, працювати на будівництві.

– Неймовірно! Невже до чемпіона світу (!) усім було байдуже?.. А чому все ж таки повернувся до Чернівців?

– Дмитро: Тренування та участь у змаганнях потребували грошей, а їх не було зовсім.  Попрацювавши у Парижі, я віддав усі борги й повернувся додому: мені дуже не вистачало спорту. Я працював на будівництві, але вночі мені снилися бої та чемпіонські титули. Проте, повернувшись додому, я не одразу повернувся до спорту. Перш за все, потрібно було на щось жити…І я вдячний долі, що у мене є такі люди, як мої тренери – Василь Лисютенко та Ігор Сич. Вони та їхні друзі – небайдужі до спорту люди, які не хочуть бути публічними, тож прізвищ не називаю, – підійшли до мене та сказали: «Досить! У тебе є талант, і ти повинен його реалізувати!». Вони допомогли мені вирішити нагальні проблеми й цілковито зануритися у спорт.

 

Великий спорт по-українськи, або 3000 грн за можливість назавжди залишитись інвалідом

– Як відомо, бої ММА – це неймовірне видовище. Тож  учасники цих боїв у світі отримують шалені гонорари…

– В. Лисютенко: – У світі – так. Але, знову ж таки, ми живемо в Україні. Наші промоутери пропонують хлопцям за бій, у якому вони ризикують власним здоров’ям… три тисячі гривень. Тобто 100 доларів за роки тренувань і шалений ризик. Соромно і сумно. У майбутньому плануємо провести з Дмитром кілька боїв під егідою європейських промоутерських компаній, але при цьому він і надалі представлятиме виключно нашу країну. В цьому допоможе Ігор Сич, який багато років займався з Побережником, а зараз працює тренером у Румунії.  Впевнений, що там Дмитра відразу помітять. Адже такі таланти – рідкість.

– Василю, а як удається залишатися авторитетом для такого бійця, як Дмитро? Адже, ймовірно, він давно вже переріс своїх учителів…

Д. Побережник: – Повірте, у Василя та Ігоря мені ще вчитися й вчитися! Причому, справа тут не лише у спорті. Вони вчать мене жити достойно, не зважаючи на жодні обставини. Вони вчать мене вибачатися, коли я не правий, вставати, коли я падаю, та щодня ставати кращим і ніколи не забувати про свою мету.

В. Лисютенко: – Насправді у спорті Дмитро вже самостійна одиниця. Однак, і в мене ще є порох у порохівницях. І щоби довести це самому собі та іншим, у кінці листопада   я теж узяв участь у Чемпіонаті Європи з карате й теж виграв золото в одній з дисциплін.

 

Після розмови з хлопцями у мене залишилося якесь дивне відчуття, в якому гордість за них перемішалася з образою – за них же. Подумалося, що проголошені політиками європейські орієнтири на особистісні людські цінності для України є просто порожніми й нічого не вартими гаслами… 

Олексій КАФАНОВ, «Версії»

 

Довідково

Кемпо – вид стародавнього бойового мистецтва, що зародилося в Китаї та є поєднанням безлічі технік єдиноборств. Вважається, що Кемпо як система духовного і фізичного виховання з’явилася приблизно 1500 років тому. Цей період пов’язаний з ім’ям легендарного індійського ченця Бодгідгарми. За переказами, він прийшов з Індії до Китаю на початку шостого століття й оселився в монастирі «Шаолінь». У стінах цього монастиря була розроблена система психо-фізичного тренінгу, яка надалі стала базою для низки напрямків єдиноборств, відомих під загальною назвою – Кемпо
Сучасне Кемпо ММА – це повноконтактний змагальний вид змішаних бойових єдиноборств, який включає в себе удари руками і ногами, кидки, больові та задушливі прийоми, утримання та інші технічні дії в поєдинку стоячи (клінч) і лежачи на підлозі (партер). Часто Кемпо ММА помилково називають «боями без правил», хоча воно не є таким. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *