Організаторам «маланки» – «п’єть із плюсом»… за 12-бальною шкалою

Сьомий фестиваль маланок у Чернівцях спричинив у глядачів і мешканців міста дуже суперечливі враження.

З одного боку, це наче розвиток народних традицій і навернення до Чернівців численних туристів, спраглих видовищ. З іншого – не надто високий художній рівень частини колективів-учасників, транспортні та інші незручності для працюючих у місті, а також дивна підтримка (в тому числі й фінансова) владою суто розважального заходу в розпал війни.

Тож не встигли маланкарі відмаланкувати й отримати призи (1-ше місце і 50 тис. грн здобув колектив маланкарів «Боги Олімпу» з с. Чагор Глибоцького р-ну, 2-ге і 30 тис. грн – «Мультфільм «Козаки» з с. Брусниця Кіцманського р-ну, 3-тє і 20 тис. грн – «Скубі-Ду і його команда» із с. Горбова на Герцаївщині), як чернівчани зареєстрували одразу дві петиції щодо фестивалю маланок-2019. Однією пропонують перенести фестиваль з центру міста на територію Музею просто неба, іншою просять зробити день фестивалю вихідним для чернівчан.

Уже без петицій, але з неменшим завзяттям глядачі «Маланки» звертають увагу організаторів на те, що колективи мають проходити принаймні якийсь попередній відбір – аби не було таких відверто ганебних речей, як цьогоріч (розмальованими зображенням клоунських облич державними прапорами, засилля російської попси чи імітація статевого акту посеред білого дня в центрі міста перед різновіковою глядацькою аудиторією).

Хтось (як-от і читачі нашої газети, що телефонували до редакції) категорично вимагає припинення шабашу під час війни, хтось і далі захоплюється насправді вже далеким від автентики й традицій дійством, хтось справедливо скрушно з приводу фестивалю зауважує, що «ніхто вже не колядує і ніхто вже не маланкує». А на погляд «Версій», найповніше і найфаховіше, гостро і водночас тактовно, з легким гумором порушуючи серйозні проблеми, про це висловився директор одного з закладів культури Чернівців Олександр МАДЕЙ:

 

«Про мої враження від сьогоднішнього Маланка-фесту.

Цьогоріч я уперше став свідком усього цього гуркаючого, співаючого, танцюючого, хрюкаючого, гавкаючого, мукаючого, мекаючого і де дідько один (а може й два) знає якого дійства. І не тому, що раніше не було такої можливості. Десь так наполовину. Швидше за все тому, що не люблю аж до відрази величезних скупчень народу, коли в одному місці сходиться більш ніж сотня людей. Тому й на Калинку не ходжу, бо некомфортно почуваюся. А тут…

Спершу було навіть цікаво, коли суджені-ряджені, вдіті-перевдіті, вмиті і невмиті пішли ходою через Тралку, на яку виходять вікна мого робочого кабінету. Усі штири… Видко було, що, готуючись до свята, маланкарі вкладали душу і чималі кошти.

І от уся ця маса через центр міста пішла ходою, по колу, раз-по-раз з гучномовцями і такими децибелами, що за кілька годин почав себе відчувати трішки імбецилом.

Не кажу, що такі свята не потрібно проводити. Навпаки. Адже це є нашою місцевою традицією, родзинкою, яких немає в інших регіонах. І такі дійства повинні бути розраховані, на мій погляд, перш за все на гостей з інших регіонів. А вже потім на місцевий люд, якому, зрештою, глибоко по барабану це все, оскільки ні на роботу (школу, дитячий садок, лікарню…) нормально не доїхати, ні на саме свято. А якщо і потрапив на роботу – то не попрацюєш. Наприклад будівля в центрі, якій цьогоріч виповнюється 110 років, із міцними й товстими стінами австрійської забудови, дриготіла так, що будь на її місці споруда у стилі сучасного хайтеку – напевно, завалилась би.

Зрештою, розрахований на туристів захід варто проводити у вихідний день. І місцевий обиватель задоволений, бо не відчуватиме інфраструктурних незручностей, і не доведеться відпрошуватися з роботи аби показати дітям роботи місцевих умільців, майстрів народної творчості тощо.

А ще на місці організаторів все ж таки запровадив би незначну, але цензуру. Ну не може так бути, аби синьо-жовті прапори, під якими воюють наші хлопці на сході, «злі клоуни» розмальовували і отак ходили по місту. Я не страждаю на снобізм, та все ж…

А ще такого дня чітко розумієш, що нашому місту, із його надзвичайними архітектурними пам’ятками, катастрофічно не вистачає громадських вбиралень, через що на «МеЖо» перетворюються під’їзди й дворики, сходи й тротуари, дороги і канави, ямки і горбики. Бо ж усі п’ють і запивають, смокчуть і ковтають, а потім організм (така фізіологія!) мусить  цього позбуватися…

І от коли це свято завершується – в голові гуде, радості жодної, а на бруківці на Тралці залишаються жмути соломи і купи гною, конячого гною, який назавтра доведеться прибирати нашим двірникам… Такий-от символ Маланки.

P.S.: Не подумайте, я не проти Маланка-фесту, радше навпаки. Та навіть свята має бути в міру і відбуватися воно повинне так, аби приносило задоволення, а не незручності і проблеми.

Тому організаторам за десятибальною шкалою виставив би п’єть із плюсом. :)»

Згодом у коментарі до свого допису Олександр Мадей узагальнив свої міркування: «От саме тому, що українською землею ходять російські танки ,вважаю, що цьогоріч Маланка-фест перетнув межу пристойності. Ніколи не було в традиціях на Буковині, як і на рідній мені Бесарабії, того, що ми побачили. Чи зможе хтось, побачивши це дійство, оцінити глибинну суть традиційного маланкарства і переберії?»

 

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *