Збігає особливий рік, який пришвидшив відхід нашої країни від її «неукраїнської» історії, нав’язаної ззовні. У нашій державі не святкували офіційно «100-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції», та й переважна більшість громадян навіть не згадала про цей ювілей. Натомість в Україні тривав «Ленінопад» – демонтаж пам’ятників тоталітарного минулого у процесі декомунізації. Країна жила не минулим, а сучасним життям, яке для більшості її громадян є дуже непростим.
Тривала неоголошена війна путінської Росії проти України, і противник зробив у ній ставку на розхитування ситуації всередині нашої держави. Він здійснив низку терористичних актів, внаслідок яких загинули певні українські контррозвідники та бійці-добровольці. Активізувалася шпигунська мережа противника. Тривали обстріли позицій Збройних сил України на Донбасі, у відповідь ЗСУ не лише відкривали вогонь по ворогу, але і здійснили декілька операцій, що дозволило витіснити російських найманців із захоплених ними зручних позицій на важливих ділянках фронту.
Армія отримувала нову зброю й техніку, що збільшує її можливості стримувати ворога. Наприкінці року США прийняли, нарешті, рішення про продаж Україні дуже необхідної нам оборонної зброї. А Захід продовжив санкції проти путінської Росії, вимагаючи від неї повернути українцям окупований Крим і окремі райони Донецької та Луганської областей. Підтримку нашої держави країни-партнери наочно продемонстрували 24 серпня, коли Хрещатиком на параді пройшли разом з українцями військові підрозділи кількох країн НАТО, а також Грузії та Молдови.
Проте Кремль не відмовився від своєї стратегічної мети: максимально послабити Україну, не дозволити нам розвиватися і піднімати свій життєвий рівень. На жаль, у цьому він використовує зажерливість наших владних бариг, для яких інтереси власного бізнесу є важливішими за національні інтереси України. Їх цілком влаштовує нинішня вкрай корумпована система, що загальмувала розвиток країни. Та мільйони простих українців прагнуть кардинальних змін. Дехто вже вдався до відкритих акцій протесту. Від 17 жовтня. під стінами Верховної Ради протестувальники вимагали прийняти законодавчі акти, які сприятимуть покращенню ситуації в країні. Західні партнери теж вимагають справжньої боротьби з корупцією, прискорення судової реформи, проведення інших нагальних реформ в Україні.
Під таким тиском влада змушена ворушитися. У жовтні вона запустила-таки судову реформу, а в листопаді склали присягу 113 суддів нового Верховного суду України. Наприкінці листопада розпочало роботу Державне бюро розслідувань: створюються нові органи боротьби зі злочинністю, яка роз’їдає державний механізм. Але процес цей дуже складний і неоднозначний. Так, виник гострий конфлікт між Генеральною прокуратурою і Національним антикорупційним бюро через розподіл повноважень, а парламент намагався нові антикорупційні органи поставити під свій контроль. Боротьба точиться запекла, ставки в ній гранично високі.
Верховна Рада 2017-го прийняла декілька важливих законів: про пенсійну і медичну реформи, про реінтеграцію Донбасу, новий Закон про освіту. Правда, останній спричинив різке загострення відносин України з сусідніми держави, які побачили в законі наступ Києва на права національних меншин. Нині сторони протистояння шукають компромісу. А нинішнє польське керівництво ще й вимагає від українців прийняти польську версію історії польсько-українських відносин – і це не може влаштувати наших громадян.
Та в цілому українці цього року отримали в міжнародному плані чимало позитивних зрушень: у червні введений безвізовий режим з країнами ЄС, у вересні набула чинності угода про асоціацію України з ЄС. Київ спромігся обмежити дію російських інструментів інформаційної війни: у травні в нашій країні заблоковані соціальні мережі «ВКонтакті» й «Однокласники», а також інші інтернет-ресурси, за допомоги яких Кремль помітно впливав на громадську думку українців. Натомість 21 червня проти державних і великих комерційних установ України було здійснено масштабну вірусну атаку, сліди якої ведуть до Росії…
Дуже непростим виявився 2017 рік для України, але були у ньому і справжні прориви: наприклад, 31 березня уперше піднявся у повітря новий вітчизняний транспортний літак Ан-132, який спричинив чималу зацікавленість за рубежем. Були і провали: зокрема, у ситуації зі свободою слова. А було й казна-що: фарс із позбавленням Міхеїла Саакашвілі українського громадянства, його прорив через державний кордон, арешт і звільнення цього політика. Все більше людей розуміє, що тут йдеться про відволікання уваги суспільства від справжніх проблем, а також про випускання накопиченої протестної пари в повітря, доки вона не розірвала перегрітий казан. Наростання хаосу показує, що влада в Україні послабшала. А спроби Президента значно розширити свої повноваження наштовхуються на активний спротив політичної верхівки, яка пристосувалася до реалій парламентсько-президентської республіки. До того ж створення об’єднаних територіальних громад показує, що частина справжньої влади від центру починає переходити на місця.
Найважливішим для громадян України є те, що, незважаючи на суперечливу ситуацію і особливо – бойові дії та падіння курсу гривні – наша держава не збирається капітулювати перед Кремлем, а бореться за краще майбутнє. Хоча й з величезним трудом, але позитивні зміни пробивають собі шлях, тож українці не втрачають віри у свою остаточну перемогу.
Ігор БУРКУТ
