Життя починається з… ЛЮБОВІ, – переконана лікар, яка прийняла на світ тисячі немовлят

Телефонний дзвінок серед ночі – звичне явище. «Виїжджаю», – спокійно мовить у слухавку, і вже за кілька хвилин нічну тишу потривожить гул автомобіля… Під ранок на небі засяє нова зірка: її лагідні, турботливі руки прийняли на світ іще одне немовля. А, можливо, й врятували життя його мамі. Такі вони, дні і ночі завідувачки відділенням гінекології Чернівецького пологового будинку №1 Марії КОСЕВИЧ. Нещодавно багаторічна віддана праця її була гідно поцінована: Марії Іванівні присвоєно звання Заслуженого лікаря України.

– Завжди відчувала потребу допомагати людям. Акушерство ж і гінекологія – одна з найвідповідальніших і дуже неспокійних галузей медицини. Зрештою, в мене й характер такий, – зізнається. – А найприємніше – бачити результати своєї праці. Народилася дитина або зробили операцію й жінка одужала – це для мене найбільша радість.

Напевне, любов до людей і привела юну Марію до Чернівецького медичного інституту. Хоча до неї медиків у сім’ї не було. Мама – відмінник народної освіти, все життя вчителювала у Брусницькій школі, а батько був механізатором у колгоспі.

Коли ж із 50 претендентів відбирали лише 8 до групи гінекологів, потрапила до найкращих. І досі пам’ятає свою першу операцію, перші прийняті пологи.

– Тоді через максималізм юності думалося: «Як це легко! Я ж усе знаю!» – пригадує, сміючись. – З роками, чим більше працюю, тим більше з’являється приводів для вагань. А тоді, на 6-му курсі, знала лише підручник, але почувалася впевнено.

«Розумій хворих, вони приходять з бідою…»

По закінченні інституту молода лікарка працювала дільничною у Красилівському районі на Хмельниччині, потім – акушер-гінекологом Старосинявської центральної районної лікарні. Тоді пізнала справжні лікарські будні: нічні виклики, термінові операції, екстремальні ситуації, в яких доводилося швидко й самостійно приймати рішення, щоби врятувати життя.

Якось поскаржилася мамі на втому, а у відповідь почула: «Доню, ти сама собі цю долю вибрала. Не скаржся. І вчися розуміти хворих, бо вони приходять до тебе з бідою».

Довелося Марії Іванівні попрацювати і на краю світу, у Приморському краї. Туди призначили дивізійним лікарем її чоловіка. Там Марія Косевич вступила у Владивостоку до клінічної ординатури, а закінчувала навчання вже у Чернівцях. Працювала в міському відділі охорони здоров’я, проте, тут їй не вистачало практики.

1997 року лікар Косевич очолила пологовий будинок №1. Ті непрості часи були скрутними й для медицини. Тож комісія міськради поставила новопризначеному керівникові єдине запитання: «А чи знаєте ви матеріальну базу пологового будинку?..».

– Не боялася, бо до того просто ніколи не працювала головним лікарем. Тож і не знала, що на мене чекає, – пригадує Марія Іванівна. – А коли зрозуміла, треба було не лякатися, а працювати.
За час її господарювання пологовий будинок отримав вищу кваліфікаційну категорію, створили бактеріологічну лабораторію – вона і нині є найкращою в області. А ще відкрили зал для сімейних пологів, реконструювали відділення реанімації та анестезіології. І, попри всі ці клопоти, Марія Косевич залишалася практикуючим гінекологом. Бо певна: керівник має бути взірцем для підлеглих.

Похресники мами Марії

Уже кілька років Марія Іванівна очолює гінекологічне відділення. Веде хворих, робить складні операції, допомагає жінкам зберегти вагітність і приймає немовлят. Усе життя перебуваючи біля народження, вона точно знає, що життя починається з ЛЮБОВІ. І чим більше любові дитина отримає від перших днів життя, тим добрішою й людянішою вона зростатиме.

Серед «своїх немовлят» має чотирьох синочків-похресників. Найстаршому – сімнадцять, найменшому – трохи більше рочку.

– Ми відповідальні за тих, кого приручили, – стверджує слідом за Екзюпері. – Тому усвідомлюю всю відповідальність за діток, яких тримала до хреста. Я прийняла їх на цей світ, привела до Храму Божого і намагатимусь, скільки зможу, вести по життю.

Перед кожною операцією Марія Косевич звертається до Господа, просить, аби дав уміння рукам, знання голові. А тоді впевнено заходить до операційної. І все вдається.

З першого погляду – і на все життя

– Якщо в пацієнта не вкладеш душу, він не одужає, – каже лікар. Тому кожного разу власна душа потребує відновлення та спокою. І все це Марія Іванівна знаходить у родині.

Із чоловіком Вадимом Миколайовичем живуть душа в душу вже понад 30 років.

– Це було кохання з першого погляду, – пригадує Марія Іванівна. – Я побачила Вадима, коли здавала вступні іспити до медінституту. Біля стенду із запитаннями з фізики стояв високий і дуже гарний хлопець. Він читав перелік уголос і весело казав: «Це я знаю, це теж…». Тоді я подумала: «Який же розумний!».

Коли ж закінчилися вступні випробування і медиків-першокурсників зібрали на посвяту, першим у великому залі відшукала очима того хлопця. І дуже зраділа, що він теж вступив. А після третього курсу вони одружилися.

Якщо на роботі Марія Косевич – керівник, то вдома все інакше. Тут головний – чоловік, без любові, підтримки й доброти якого Марія Іванівна не уявляє свого життя.

Тішить материнське серце і донечка, яка теж стала лікарем.

– Яна виросла в сім’ї лікарів, тож свідомо обрала професію. Вона бачила, як я залишала вдома недороблені справи та їхала на виклик, як піднімалася вночі, як виходила рано вранці, а поверталася пізнього вечора. Та все це не злякало її, – каже Марія Іванівна. – Коли вступала до медичного інституту, сказала просто: «Мамо, хочу, як і ти, допомагати людям». Нині Яна працює офтальмологом у Київському центрі мікрохірургії ока. І разом з чоловіком ростить двох донечок, моїх чарівних онучок.

…У цьому храмі домашнього затишку й любові зникають турботи та тривоги цієї успішної, красивої жінки. Тут вона черпає снагу й сили. Тут її завжди чекають, люблять і розуміють. Невідомо, що переважило би на терезах її успіху – кар’єра чи сім’я. Та, мабуть, справді щасливою жінка почувається лише за цілковитої рівності цих двох однаково значимих величин. Марії Іванівні Косевич пощастило досягти такої рівноваги.

Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК, «Версії»