Євген ЖИТАРЮК: «Збережемо здобуту на Майдані пасіонарність – вибудуємо могутню державу»

Пасіонарність (від лат. пристрасть) – здатність людини до активних, енергійних дій.

Як відроджувалася в нас пасіонарність, себто здатність людини до активних енергійних дій, та як зберегти її, щоби знову не впасти в апатію та відчай? Про це розмова з чернівчанином Євгеном  ЖИТАРЮКОМ, який практично всі 93 дні перебував на Майдані.

CAM00186 

ДОВІДКА: Біографія – це не дати, а внутрішні зміни і пошуки сенсу життя

Юрист за освітою, Євген за свої 35 років кардинально міняв фахові уподобання, спробувавши до 20 різних професій: від міліцейської служби до журналіста, від викладача до таксиста. Зупинився ж на інвестиційному консультуванні. Вже півтора роки вибудовує в Києві консалтингову практику, допомагаючи малому і середньому бізнесу. Багатьом налагоджував справу з нуля. І завжди вдало 

Кор.: – Вашого однофамільця художника Анатолія Житарюка щодня бачили на місцевому Євромайдані. Мабуть, прізвище  революційне?

– Справа не у прізвищі, просто я – Анатолійович. Художник Житарюк – мій тато. Зателефонував йому з Майдану і сказав, що вік – не причина відлежуватися вдома на дивані, споглядаючи дійсність через тєлік, коли хочемо серйозних змін. Батько мене зрозумів і підтримав.

А загалом це психологічна інерційність не дозволяє людям, і в першу чергу підприємцям, повірити в те, що вони можуть швидко зробити добру справу. (Саме так Євген трактує завдання бізнесу – авт.). І питання зовсім не у грошах і стартовому капіталі. Просто люди були позбавлені того, чого ми вже достатньо отримали після Майдану. Маю на увазі стале коло однодумців. Майдан цю тенденцію підштовхнув. Бо, якщо люди творчих, публічних професій – журналісти, художники тощо мають таке соціально-професійне коло спілкування, (зауважу, це не сім’я і не сусіди), то інші професії – значно меншою мірою. Людина, як правило, залишається сама. Інтернет-інструменти поки що не всі освоїли. Відтак Майдан став у цьому сенсі дуже сильним каталізатором. Пригадайте, якою була стандартна подорож людини до Києва? Ж/д вокзал, Макдональдс, Хрещатик – і додому. Нині все було по-іншому, тож люди відчували певний культурний шок. Вивантажуються, скажімо, 50 осіб з автобуса. Понад третину з них у столиці вперше. Очі круглі: масштаби ж інші. А тут ще й завдання одразу дивні отримують: взяти 2 матраци у Полтави, за ковдрою до рівнян збігати, вони обіцяли, вода – біля Харкова, там котел. Одне слово, у тих, хто був на Майдані, не виникало дурнуватих питань про бандерівців. Вони бачили, що ми такі ж, як і всі інші. І всі ми разом за одне: за зміни у нашому житті.

Події на Євромайдані я поділив би на 3 етапи. 1 грудня люди зібралися на мітинг. Після його закінчення ми – я та мій новий товариш, депутат Чернівецької облради Руслан Мельник – залишилися на Майдані. Все відбувалося стихійно, організацією тоді ще ніхто не переймався. Щоправда, почали з’являтися бутафорні барикади з ялинок,  4-5 наметів нардепів, де вони облаштували свої приймальні. Щоби люди, які залишилися, не позамерзали, Руслан всю ніч займався їхнім обігрівом. Водив з одного кафе до іншого, поїв гарячим чаєм. Удень знову почали підходити люди. З’явилися партійні агітаційні напівнамети.

У грудні ми з Русланом тиждень прожили під відкритим небом, ночуючи на піддонах. Вкривалися двома ковдрами і п’ятьма шубами. Потім уже з дому привезли теплий одяг. Зате в лютому, вже навчені тривалим перебуванням на Майдані, облаштували теплі місця. Хлопці, що приїхали, зробили прибудови до намету, поставили комини і буржуйки. Майстрові толкові хлопці! Тоді вже обігрівали 15-20 чоловік за ніч. Якось заглянув до намету молодий чоловік. Назвався Олегом з Чернівців, сказав, що підприємець, приїхав комерційним  автобусом. Залишився. А оце зараз зустрів його біля військкомату.

У кінці грудня вже були намети, але ще без електрики. Профспілка (будинок профслілок – авт.) була партійною, ударівською і там ще не годували.

Моє перебування на Майдані двічі переривала хвороба. Приїжджав додому і відлежувався. По суті, всі свята пішли на відновлення

Після новорічних свят розпочався ІІ етап історії Майдану. Там уже ночувало від 2-х до 5-ти тисяч людей. У Профспілці допомогу організували Кубів і його помічники. Машина ця запускалася стихійно. Організовувалися самотужки. Палац Жовтневий  перетворився на господарський центр. КНДА теж була окремим господарством. Але слідкувати за усім у такому хаотичному мурашниковому русі просто неможливо. Коли отримали інформацію про те, що у КНДА крадуть, Штаб Майдану відрядив нас із Русланом відстежити цю ситуацію. Під виглядом охоронців ми попрацювали там добу і дещо таки помітили. Звичайно, були такі, що крали їжу та копирсалися в одязі, вибираючи собі по кілька пар і забуваючи про тих, хто потрапив під брандспойти з водою…

Зате кияни – фантастичні люди. Постійно хтось щось приносив і привозив: щодня по  200-300 банкок меду, центнери буряків, моркви, картоплі, десятки і сотні кілограмів м’яса.   

Мене, було,  вразила старша жіночка-киянка. Було видно, що їй важко далася дорога. І що вона з останніх пенсійних копійок накупила харчів і принесла їх на Майдан.

Кияни ходили між наметами і роздавали майданівцям їжу та теплий одяг.

Посада моя – координатор. Це не сотник, не бойова одиниця. Просто є палатка, а в ній – мешканці та координатор, який дбає та відповідає за все. У  кожному зі 120 майданівських наметів був свій координатор. Своєрідне самоврядування. А намет ми отримали через вашу журналістку Галю Єреміцу. Це, до слова, був останній, так би мовити, неполітичний намет від громади. Її придбали київські друзі молодого екс-мера Новодністровська Руслана  (Панчишина – авт.). Потім вже були намети і від «Батьківщини», і від «Удару».

Приїжджали люди по-різному, та частіше за свої кошти. Скажімо, з 5-ти приїздів я лише двічі скористався партійним автобусом.

«Женя, дали команду взяти зброю і повністю зачистити Майдан… Тікай звідти!». Такі дзвінки та есемески почав отримувати десь о пів на четврту 18 лютого від друзів з кола міліціонерів. Отож одразу розпочав підготовку своїх 12-ти людей, які у мене залишалися, «до прийому» непроханих гостей. Ми були в 30 метрах від лінії вогню.  Знаючи міліцейські реалії, о 6-ій ранку змусив усіх спалити все, крім того, що було на нас одягнуто. Біля намету протягом ночі оранізували фабрику з виготовлення коктейлів Молотова. Стихійно. Приходили кияни й приносили все, що для цього потрібно. Боротьба йшла вже біля стели. Я спитав, хто вміє це робити? Підійшов молодий киянин теж з «горючкою» і сказав, що займається вогяними шоу, тож у принципі знає, як це робиться. І ми почали методом тика виготовляти коктейлі.

На Грушевського захищалися три дні – 18, 19 і 20 лютого. Захист був жахливим, не пропорційним за озброєнням та силовими моментами. Фактично, це був напад, наступальна операція. Зброї у нас практично не було. З нардепів вночі лише Ляшко прийшов. На лінії вогню був дуже великий хаос. По суті, актор Євген Ніщук, який зараз є міністром культури, керував нашим захистом…

Майдан дав сотні надзвичайних уроків, а головний – там відбулася зміна парадигми та уяви про світ. Зрозуміло, в тих, хто готовий був до цього. Люди переконалися, що можуть самоорганізовуватися і що вони не гвинтики, їхнє майбутнє залежить саме від них. Згадайте, до Нового року в усіх – від держслужбовців до підприємців – була апатія й безнадія. Невіра в те, що можна щось змінити. Нині ж пасіонарність нації дає нам надію на майбутнє. Хоча зі зневірою ще прийдеться зіткнутися. Головне – її побороти. Ми ж помітили, що старі обличчя знову тут як тут. Тому треба кожному дати оцінку: де ти був і чим займався.  Урок 2004 року затягнувся. Люстрацію тоді не зробили – і все втратили. Тож ця робота у нас ще попереду.

Майданівська самоврядість дала поштовх до виникнення величнезної кількості громадських організацій, але не таких  як 800 буковинських «трупів», що сидять на грантах. А справжніх і дієвих, як, скажімо, «Подаруй дитині життя», що допомагає рятувати діток, хворих на рак та лейкемію. Тільки за дієвості громадянського суспільства, активності громадян можемо контролювати владу. А це головна умова!  Ми вийшли на Майдані, бо нас не влаштовувало, як з нами поводилися протягом останніх 4-х років. Обман і корупція, а тут щей побиття дітей і жінок…

Внутрішня енерція нас тоді не зупинила. Тож зараз ми зобов’язані змінити систему контролю. Рада Майдану, Віча повинні переконати й змусити представницькі, самоврядні та виконавчі органи влади звітували перед народом за кожний свій крок. І таке ріішення має бути закріплене законодавчо. Звіти мають бути на сайтаїх і в ЗМІ. Бо за кожну копійку, витрачену з бюджету,чиновники мусять відзвітувати. Провели тендер – повідомили. Сьогодні, мовляв, шановно громадо, ми витратили кошти на те і те. Ось тут буде лежати 20 метрів асфальту. А до нового бюджетного року маємо у своєму розпорядженні, приміром, 5 гектарів землі. Про все нам повині повідомляти. Прозорість і публічність – основи такого контролю. Якщо хтось так працювати не захоче, наше завдання – змусити. Тиск має бути не на людей, а на чиновників. Хочете працювати – працюйте, але в рамках прозорості.

Сподіваюсь, що активно діятимуть громадські оргаізації, що виникли на Майдані.  Вірю, що в таких політиків, як Яценюк, навіть за великої кількості питань до нього, розум візьме гору. Кажуть, що Яценюк, мовляв, страшенно полюбляє гроші? Але я теж їх дуже люблю, бо це ресурс, який дозволяє зробити багато добрих справ. А будучи залежним від побуту, вільного часу на добрі справи просто не матимеш. Приміром, насправді я хочу бути не бізнесменом. Моя мрія – відкрити  школу майбутнього. Вона на часі. Бо сучасне суспільство вимагає не громадян-виконавців, а громадян-творців. Постіндустріальна держава потребує спеціалістів, які вміють самі продукувати рішення, а не користуватися готовими. До речі, сьогоднішня корупційна система створена для тупих людей. Для тих, хто не звик думати й аналізувати. Ми всі можемо і повині заробляти, але не обманом, а через цінності. Щоби добре жити, треба творити добро для себе, своїх дітей, країни, усього світу… Бо людина не повинна просто топтати земну кульку ніжками, вона мусить стати Землі у пригоді.

Не варто сумніватися в тому, що люди навчаться контролювати владу. Нині для цього є всі можливості. Бо, переглянувши інфографіку, на якій зображений перехід того чи іншого політика з партії до партії, будь-яка не вельми грамотна бабуся зробить з цього правильні висновки.

На жаль, знову чимало людей опускають руки: мовляв, колишній керівник митниці очолює в області Антикорупційний комітет, Автомайдан перебуває під орудою одного з найбільших місцевих власників. До важелів міського управління рветься вчорашня команда.Чи варто за цих умов сподіватися на справедливість? Варто, якщо люструвати всіх – і тих, хто записався у революціонери, теж. Цими днями, до слова, мені телефонував колишній працівник митниці із пропопзицією показати документи щодо корупційної діяльності нинішніх борців з корупцією. Думаю, якщо ми не проведемо люстрації, матимемо третій Майдан. Можливо, це наша карма? Втім, без боротьби нічого не дається…

Чому з дубинками і масками Правий сектор прибув до Черніців? Відповіді немає, бо буковинці до цього приводу не давали.

Я відстояв на барикадах. Бачив, від Правого сектору було десь 5%. Це було як бренд – як і загони самооборони. Бо нецікаво ж казати – це люди з Хмельницька, а це з Буковини. Їх не було багато. Правий сектор став важелем немирного протистояння й однією з 30 сотень, що були на барикадах. Але інше питання – діяльність Правого сектору нині в області. Сумно від того, як вони публічно розмовляють і яку уяву мають про структуру владних органів. Ніхто не повинен перебирати на себе повноваження органів, які непогано діють в області. Головне, щоби всі працювали і діяли в законодавчому руслі та з користю для громади. А для цього має бути прозорість і ще раз прозорість. Люди повинні контролювати грошові потоки в державі, щоби знати, на які потреби спрямовуються їхні податки.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *