Вишивані миті Дарії Стасюк

Цікаві експонати, за якими можна простежити історію кіцманського вишивання, надав місцевий краєзнавчий музей Малятинців. Це ж нині сорочка стала майже екзотикою та політичною відзнакою, а були часи, коли кожна дівчина й жінка вишивали сорочки не лише для себе, а й для усієї сім’ї. Вони різні і за оздобленням, і за вжитком: ті, що скромніші – на будень, а з багатим орнаментом – святкові.

Перлиною виставки, безперечно, стала колекція народних майстринь Дарії Стасюк та її доньки Діани. Вони привезли на виставку біля трьох десятків сорочок, кілька горбаток, боярків, тайстр, килимів, скорців, налавників та інших речей побутового вжитку.

Та найбільше пишається майстриня не власноруч вишитими сорочками, а тими, що дісталися їй від мами (витвору понад 50 років) та бабусі (майже 80). До того ж, бабуся Олександра залишила по собі чудові намиста – бурштин, коралі, перли, бірюза, – які чудово доповнюють і завершують ансамбль народного одягу.

А друга її бабуся була відомою на Кіцманщині ткалею. Вона ткала горбатки, килими, налавники. Мати боярок від Домки Стасюк могла дозволити собі тільки гонорова газдиня.

Власне, колекціонувати та вишивати сорочки підштовхнув п. Дарію випадок. Одного разу разом з донькою запросили її на фестиваль «Карпатський вернісаж». Свою дівочу сорочку мама віддала доньці. Думала, що купить таку ж для себе. Проте їй так і не вдалося відшукати сорочку з таким же орнаментом. Зате до Дарії Сильвестрівні потрапило чимало старовинних і нових сорочок, цікавих за формою та орнаментом. На фестивалі вона бачила, скільки приїхало «мисливців» за народним строєм зі Львівщини, Івано-Франківщини, Тернопілля та інших регіонів України.

Тоді Дарія Стасюк збагнула, що кіцманський сорочці теж треба допомогти вижити. Вона не тільки збирає вироби майстринь з Кіцманщини, а й вишиває нові сорочки за їхніми мотивами, не повторюючи орнаменти, а творчо розвиваючи їх.  Викладач музичної школи за освітою, Дарія Сильвестрівна стала народним майстром з вишивки,  членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Разом з донечкою Діаною вони об’їздили фестивалями пів України: побували на «Великодні в Космачі», послухали «Шипинські передзвони», живилися з «Покутських джерел». А ще «Галицька старовина» та «Букова віть»… І звідусюди привозили відзнаки та нагороди – за те, що не дають згаснути вишиваним митям українських строїв.

Марія ШКРІБЛЯК, спеціально для «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *