Ціною України врятуємо Ріната Ахметова

Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: Поки наші чубляться…

Газова проблема зачепила всіх. Навіть тих, кому вся ця політика вкупі з економікою, так би мовити, «по барабану». Але ж мерзнути нікому не хочеться – і далеким від політики людям теж.

Та, попри все, навіть найдопитливіші громадяни з аналітичним розумом навряд чи второпали, у чому зміст газового конфлікту між Україною та Росією. Принаймні, з тієї інформації, що її оприлюднюють ЗМІ, скласти якусь зрозумілу картину того, що відбувається, просто неможливо.

З одного боку навіть російські експерти стверджують, що транзит газу Україною вартує 1,5 млрд. доларів на рік і цієї суми вистачає, щоби розрахуватися за газ, який Україна бере в Росії. З іншого – йдеться про якісь загадкові домовленості, які нібито порушила наша сторона.

Виступи російських та українських функціонерів різного рангу перед камерами нагадують монологи сліпих і глухих. Щоправда, росіяни дують в одну дудку, а наші ще й між собою сваряться.

Все це – відволікання уваги суспільства від головного, яке полягає у тому, що тільки 20% газу в Україні споживає населення. Обслуговує ж його приватна фірма Фірташа. Одиниці газових обласних організацій залишилися державними, серед них, до речі, й чернівецька.

Ще 60% блакитного палива припадає на металургійні підприємства Ріната Ахметова. Їх і рятуємо, щоби зберегти для власника його доходи. Чи не для цього поставили наші рідні можновладці державу та її людей, вибачайте, раком?

Навіть гривню кинули під ноги «донецькому», опустивши її нижче плінтуса. Ні з чим не рахуються!

А все тому, що не маємо державників у рідній державі. На жаль. Лише алігаторів, вибачте, олігархів, долями яких і переймаємося. І це тоді, коли Росія робить серйозні кроки, щоби заволодіти українськими транзитними газотранспортними мережами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *