Ціни на проїзд у Чернівцях намагаються підняти. Така «транспортна реформа» – не для людей, а для лінивих

фото маршрутки

У Чернівцях, з огляду на реформування транспортної системи, випадає на друге. Хоча просто підняти тариф на проїзд – це спосіб для лінивих.

Маршрутні перевізники вдалися до чергового шантажу міської влади щодо надання послуг з перевезень пасажирів. Підняття тарифу на проїзд намагаються пояснити високими цінами на нафтопродукти, здорожчанням запчастин, зниженням пасажиропотоку. Вартість пропонують встановити на рівні 3,50 грн. Для прикладу, в Києві та Львові вартість проїзду становить від 2,50 грн. до 4 грн., у залежності від відстані. У Чернівцях відстані не порівняєш з київськими, вони коротші і навіть всередині міста суттєво різняться. Маршрут №33 «Гравітон – Калинівський ринок» значно коротший від маршруту №30«Спецкомбінат – Калинівський ринок» чи маршрут 1-А «Училище №15- Метро». Тож має бути певна диференціація щодо оплати.

Коли маршрутні засоби тільки починали курсувати містом, вони перевозили виключно сидячих пасажирів. Можна припустити, що погоджуючись на такі умови, рентабельність таких перевезень була визначена як прибуткова. Ніхто не їздив собі в збиток. Із часом наповнення салонів змінилося. Та готівки, зрозуміло, багато не буває.

Можливість отримати швидку готівку спричиняє певні корупційні ризики і в тендерних конкурсах, і серед самих перевізників. Та споживачі досі не знають, на яких умовах перевізники стають переможцями конкурсу й який рівень комфорту пропонують пасажирам.

Сьогодні, коли проїзд оплачують готівкою із рук в руки, неможливо здійснити контроль за використанням готівкових коштів. При цьому, водій маршрутки паралельно збирає кошти, дає здачу, видає квитки, курить і розмовляє по мобільному телефону і слухає музику. А щоб кошти за проїзд дійшли до водія, то кожен пасажир через гроші має поширити свої мікроби серед оточуючих.

Ніхто не знає, скільки перевізники реально збирають грошей щодня, тому неможливо й визначити на скільки потрібно підвищувати тариф на проїзд. Тому тільки незалежна аудиторська експертиза може визначити справедливу вартість проїзду та її економічне підґрунтя.

А щоби здійснити контролю за кількістю перевезень, треба виключити людський фактор. А саме, встановити в маршрутках біля водія термінали, які приймають 2- гривневі і 1-гривневі купюри, а натомість видають квиток чи компактні реєстратори розрахункових операцій (РРО). Звісно, на перших порах, допоки пасажири звикнуть до таких розрахунків, проблем не уникнути. Та й водіїв РРО також не викличуть захвату. Але із застосуванням РРО здійснюватиметься облік готівкових коштів. І може статися так, що ціна проїзду 2,50 грн. вже буде прибутковою.

Однак до початку транспортних реформ, треба здійснити ще й аналітичне дослідження пасажиропотоку. Хто в дійсності є споживачем послуги? З якого гаманця будуть витягнуті ці кошти? Хто найбільше постраждає від підвищення тарифу на проїзд? Жінки, чоловіки, пенсіонери, діти, службовці чи підприємці? Діти – загалом та категорія пасажирів, яка залежить виключно від примх дорослих. Вони не отримують доходів, відтак не всі батьки зможуть оплачувати їх проїзд по 3,50 грн. Можливо, постраждають пільгові соціальні групи, а також ті, хто отримує невелику зарплатню? Їм доведеться відмовитися від послуг маршруток. А хіба можна покращувати умови однієї соціальної групи людей за рахунок погіршення умов іншої?

Крім того, високий тариф передбачає певний рівень комфортного проїзду. Сидячий пасажир відчуває незручності перед тим пасажиром, який «їде у нього на голові» чи як риба-прилипала. Про який особистий простір може бути мова? Коли б жінки зверталися до суду про сексуальні домагання в транспорті, то суди були би завалені справами. Тож виходить, що ціну підвищуємо, а умови проїзду не покращуємо.

Організаторам транспортних перевезень варто також звернути увагу на зарубіжний досвід. Квитки для проїзду, приміром, можуть продаватися в спеціально відведених місцях (касах) із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО). Причому в РРО можна закласти диференційовану ціну квитка (в залежності від кількості придбаних квитків). Міські мешканці, безпосередні споживачі послуг і наповнювачі міського бюджету, при застосуванні диференційованої ціни, матимуть можливість зекономити певну суму коштів. Гості ж міста сплачуватимуть послуги перевезення з розрахунку реальної вартості квитка.

Для тих, хто постійно користується послугами маршруток, можна передбачити пластикові проїзні абонементи, які зчитуватимуться через термінал, встановлений в салоні біля водія. Тоді пасажири будуть заходити виключно через двері, що розташовані поряд із терміналом і водій буде здійснювати візуальний контроль. Для зручності пасажирів можна зробити також річні і квартальні проїзні абонементи. Відповідно вони мають бути дешевшими, тому що пасажири будуть авансувати послуги перевезення. Для пільгових категорій розмір пільги закласти в пластиковий проїзний абонемент. Кошти від продажу квитків і абонементів будуть акумулюватися на розрахунковому рахунку транспортного підприємства, що надає послуги перевезення. Коштів менше не стане! Та вони не будуть осідати в кишенях тих, хто здійснює готівковий розрахунок. Просто підняти тариф на проїзд – це спосіб для лінивих.

Потрібно змінювати методи реформування транспортної сфери, а не створювати умови окремим працівникам чи соціальним групам. Транспорт має бути для людей, а не люди – для транспорту.

Ігор КУХАРЧУК, голова правління Центру захисту приватних підприємців і підприємств малого бізнесу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *