Цегла, що рухається лише у майбутнє

Що спільного в новобудов на Руській, Червоноармійській і проспекті Незалежності з новими мікрорайонами в Києві, Одесі та Ужгороді? – Усі вони побудовані з цегли і керамічного блоку, виготовлених на Чернівецькому цегельному заводі №3.
Як виробляють сучасні будівельні матеріали, ми дізнавалися безпосередньо в цехах заводу, який на сьогодні не має конкурентів.
Наше – найкраще!
– Наш керамблок – пустотілий (спрощено –  цегла з великими дірками –Л.Я.), і це його основна перевага. Бо він має зручніші, ніж звичайна цегла, розміри для укладання стін, – розповідає наш гід, виконавчий директор Віктор ВОЛКОВСЬКИЙ, який уже 23 роки працює на заводі. – Крім того, завдяки отворам у цеглині, керамблок має кращу теплостійкість і вентиляційні характеристики. Тому всі нинішні новобудови зроблені саме з керамблоку. За цю продукцію ми отримали безліч відзнак, зокрема, вже кілька разів вона визнавалася Кращим товаром року.
Виробництво керамічного блоку і звичайної цегли починається з глиняного кар’єру на території заводу. Основна сировина – звичайна сіра глина – видобувається екскаваторами і привозиться до конвеєра-підйомника. Тут до неї додають  піщані домішки за рецептурою і доправляють до формувального цеху.
Перше враження від формувального цеху – суцільні рейки під ногами і шум. Рейками соваються вагонетки з повними та порожніми формами для заготовок, бо підняти з десяток заповнених форм людині не під силу. В цеху  працюють дві автоматичні та одна ручна (на випадок поломки автомату) технологічні формувальні лінії. Конвеєр доставляє вже підготовану глину до приймача, там вона формується в суцільну  сіру смугу заданої висоти і товщини. Ззовні це виглядає як охайно залитий у прямокутну форму свіжий бетон на межі застигання – сірий та мокрий. Глина потрапляє до автомату, який ріже  цю «ковбасу» на окремі частини і вкладає «сирі» цеглини в порожні форми. Головне – вчасно і вправно замінювати форми. Під час нашої «екскурсії» цим займалися жінки. Порожня форма важить ніби й небагато – 2 кг, але скільки ж таких треба перекласти за зміну! Не надто легка робота та ще й у шумі, звичайно, не додає здоров’я, але ж працювати й годувати сім’ю треба, – підсумовує п. Віктор.

«Солярій» для цеглин
Тим часом ми продовжуємо рухатися шляхом, який проходять напівфабрикати цегли. Рейки приводять нас до величезних печей, де сірі й сирі шматки глини й перетворюються на рожевощокі цеглини, які ми звикли бачити. За допомогою спеціального електротранспортера – він чимось нагадує вокзальний візок для вантажів – вагонетки із заготовками «заїжджають» до печі. Там вони безперервно «підсмажуються» майже 2 доби за температури +960 градусів за Цельсієм. Ззовні ворота печі нагадують звичайний гараж, а бічні стіни – газопровід: самі труби та крани. Керують процесом оператори печі, вони сидять в окремому приміщенні поруч. Зрозуміло, що всередину печі зазирнути не можна: згориш, адже й поруч із нею почуваєшся,  як у Африці.
Після такого собі «солярію» цеглини остигають і потрапляють до рук сортувальників і пакувальників. Ті вручну відбирають брак, складають цеглини у блоки і навантажують на машини. Відтак готова цегла «їде» до замовника.

Головне – дбати про працівників і клієнтів
– Загальна виробнича потужність заводу – 47 млн. умовних штук цегли на рік, проте, ми випускаємо всі 55. Дуже багато замовлень, а втрачати клієнтів не хочеться, – говорить Віктор Волковський. – Саме тому, що ми зберегли своїх споживачів, завод спромігся утриматися «на плаву», коли решта таких підприємств ледь животіють або  взагалі закрилися. Ми ж працюємо у три зміни, людям виплачується пристойна офіційна зарплата без усяких там «конвертів», видається спецодяг і харчування. Усі 360 працівників отримують талони на обід в їдальні.
Нещодавно ми відкрили у себе на території столярне виробництво: маємо лісопереробний цех, пилораму, сушарку, виготовляємо вікна й двері.
Збудували ми й найбільший та найпристойніший на Буковині спортивний зал, де відбуваються престижні змагання. У спорті намагаємося не «пасти задніх». Наша волейбольна команда «Будівельник» вийшла до фіналу волейбольної суперліги Буковини. І взагалі діємо за принципом: створювати гарні умови для роботи та відпочинку, бо найцінніше, що у нас є – люди.
Та чи не найбільше працівники та відвідувачі заводу люблять повноправних «пернатих» членів колективу: у вольєрі біля входу на територію гордо походжають п’ятеро павичів. От лише фотографуються вони неохоче. Щоправда, для нас вони зробили виняток і гордо позували перед об’єктивом, повертаючись на всі боки і розпустивши хвости. А в кабінеті директора заводу Василя Ватаманюка голосним співом зустрічає канарок Шурик. Окрім вокалу, він спостерігає за рибками в акваріумі, а ще, за розповідями працівників, «допомагає» проводити наради, «розмовляючи» водночас з Василем Ананійовичем.

Не без проблем
– Жодної допомоги нізвідки не отримуємо, тож доводиться сподіватися лише на власні сили, – каже Віктор Волковський. – Наше виробництво дуже залежне від газу, енергії й бензину, на які постійно зростають ціни. Тож і ми змушені піднімати ціну на продукцію. Як і всюди, не вистачає кваліфікованих робітників і «технарів» – слюсарів, електрозварювальників, водіїв. Але найбільша наша проблема – відкриття нового кар’єру, де видобуватимуться глиняні домішки, необхідні для виробництва. Разом з цегельним заводом №1 ми оформили всі необхідні документи на розробку Горбівського родовища, але, коли недавно  хотіли поставити там будиночок для охорони, місцеві жителі «передумали» нас туди пускати: мовляв,  це їхні землі, які ми хочемо нібито забрати. Хоча за цю землю ми платимо орендну плату до бюджету села, їхні люди могли б там працювати, та й дорогу туди ми  зробили б  кращу. Поки що це питання «зависло» у повітрі. Але сподіваємось на краще, бо рухаємося лише вперед!
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *