«Садгорі пощастило на суддів»

Погляд «Панама для дітей війни» у ч. 25 викликав шквал дзвінків до редакції «Версій». Почути довелося все: від погроз судового переслідування до поцілунків і запрошень у гості… Оскільки тема складна й неоднозначна, подаємо різні точки зору

Будинок 15 по вул. Демократичній у Садгорі відомий багатьом. Сюди йдуть за порадою та розрадою, з бідою та клопотом. Тут живе Ганна Луківна ЄВДОЩУК (ТАРАН) – дивовижна жінка, якій не сидиться мирно на пенсії. Колишній співробітник дитячої інспекції, майор міліції у відставці, прихильниця «лівої ідеї», як сама себе називає, вона гостро відчуває людські потреби і допомагає, як може й розуміє. На подвір’ї, серед квітів, у затінку під деревами розмова точиться зовсім не безтурботна…

– Ганно Луківно, розкажіть перш за все про себе: звідки Ви така узялися?

– Я за народженням зовсім не буковинка. Народилася на Новий 1941-й рік. Після війни навчалася у медичному училищі в Києві на фельдшера-лаборанта. Вищу освіту отримала набагато пізніше, 1977 року, дещо несподівану, як на медичну середню: дошкільний відділ Рівненського педагогічного інституту. В Чернівцях – з 1978-го.

– У дитячих закладах працювали?

– Ні, поворот досить крутий: працювала в дитячій інспекції управління внутрішніх справ, спершу в Першотравневому районі Чернівців, згодом тут, у Садгорі. А від 1991 року стала у міліцейській школі викладати етику та психологію…

– Тож на пенсію вийшли…

– … Майором. У 90-ті як стала членом Соціалістичної партії, так і нікуди не переходила, бо я за переконаннями – прихильник лівої ідеї. Тобто те, чого прагла ще замолоду, побачила в соціалістів.

– А звідки виникла ідея допомагати з позовами «дітям війни»? Чи це партійне доручення?

– Перш за все, ми з чоловіком обидва відносимося до дітей війни. Тож коли почалася уся катавасія із законом «Про соціальний захист дітей війни», відчула несправедливість перш за все на собі. Документи оформила в Садгорі першою, ще в лютому. Перша ухвала завжди стосується того, чи взяв суд твою справу до провадження, бо деякі районні суди відмовляють уже на цій стадії. Моя справа потрапила до судді Асташева. Дуже порядна людина, афганець.

– А хто складав вам позови? Це ж юрист потрібен…

– Сама. Зразок типового позову і перелік решти документів для справи були поміщені в нашій партійній газеті «Товарищ». Там треба тільки підставити власні дані…

– Але ж суди відмовляють у провадженні, зазначаючи юридичні недоліки позовних заяв…

– Заяви правильні, це суди їх так тлумачать. Знаєте про дишло й закон?… Хоча Пенсійний фонд відмовив нам у такій довідці, згодом ми додали ще розрахунок позовної суми за три роки.

– А вже потім стали допомагати іншим? Як люди дізналися про вас?

– Майже одразу. Тут реклами жодної не треба, люди переповідають одне одному, де можна знайти допомогу… До речі, тільки у Садгорі понад 2000 дітей війни.

– У Чернівцях навіть з’явилася майже легенда про те, що добре судитися у Садгорі: обов’язково виграєш…

– Можна сказати, що Садгорі із суддями пощастило. Суддя Проскурняк ухвалює рішення на повну суму. Суддя Плаван виніс кілька позитивних рішень на 2615 гривень. Найобережніший – суддя Галузинський, мабуть, через те, що перед виходом на пенсію: він ухвалює суму лише за останні 8 місяців. Не всі ухвалюють повне відшкодування заявленої у позові суми (3891 грн 90 коп – авт.), але безсумнівно на користь позивача. Але є вихід і для інших. Торік в Україні створено Всеукраїнську громадську організацію «Захист дітей війни». Адреса Чернівецької обласної організації – вулиця Котляревського, 20, кв. 1. Голова – Галина Духно.

– Чи були серед дітей війни такі, що зверталися по допомогу до адвоката?

– Я особисто знаю один такий випадок, але тільки на першій стадії, у подальшому ця жінка звернулася до мене, щоби я представляла її в суді…

– Тобто Ви відвідуєте й судові засідання?

– Практично усі. Ті, хто довіряють мені представляти їх у суді, додають до позовної ще й спеціальну заяву про це. А я складаю текст виступу в суді. З огляду на те, що справи, так би мовити, однотипні, суди можуть об’єднувати їх в одне провадження і виносити рішення, скажімо, одразу по 70-80 справах.

– Чи знаєте Ви випадки, що люди вже отримали гроші за своїм позовом?

– В Чернівцях ще ніхто не пройшов повну судову процедуру. Є відомості про Херсон, Харків…

– Ви практично конфліктуєте з владою… Скажіть відверто, чи були Вам загрози або застереження?

– Ні, такого не було. Та й за що тут загрожувати, ми ж не чуже майно відсуджуємо.

– Але ж до Пенсійного Фонду не надходять гроші на такі виплати…

– А мені байдуже, мені належить – віддайте.  До речі, керівництво Пенсійного Фонду України нібито не знає, що рішення повинно приймати правління Фонду, а не Голова одноосібно.

Зверніть увагу, в ст.3 Закону «Про соціальний захист дітей війни» чітко зазначено: «Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами». Мало того, що два з половиною року взагалі не виплачували встановленого законом підвищення, то й тепер замість 30% за законом виплачують 10%. Тож ми не дрімаємо і по закінченні року подаватимемо нові позови – за недодані 20%.

– Які ще пільги існують для дітей війни?

– 25% знижки на тарифи за комунальні послуги.

– Якою загальною цифрою вимірюється ваша робота з дітьми війни?

– На сьогоднішній день у Садгорі подано 254 позови.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *