РУХ ТВЕРЕЗОСТІ НА БУКОВИНІ

…Священики закликали селян давати у церкві клятву покінчити з пияцтвом. Навіть проводили ритуал «похоронів пияцтва»: священик виводив селян у центр села, там біля криниці закопували пляшку горілки і встановлювали «хрест тверезості». Перед ним пияки повинні були ставати на коліна, каятися і обіцяти покінчити з пияцтвом.

Відомий краєзнавець і колекціонер, Заслужений майстер народної творчості Іван Назарович Снігур далі розповідає про Буковину сторічної давнини.

picturecontent-pid-42f98-et-c3b08fb 

У чарці шукали розради від тяжкого життя

У наш час розповсюдженим негативним явищем є пияцтво. Воно завдавало чималої шкоди людям і сто років тому, недарма буковинці називали його «сільською чумою»… Іване Назаровичу, чому селяни на Буковині масово спивалися?

– Серед них було дуже багато бідних, які у чарці шукали розради від тяжкого життя. Селянське життя було важким і одноманітним, кожний працював у власному господарстві. Люди збиралися разом або в церкві, або в корчмі. Чимало селян ходило до корчми, щоб розважитися і дізнатися новини. Там співали, танцювали, та на п’яну голову. Виникали бійки, скандали. Недарма існувало прислів’я: «Церква – дім Божий, а корчма – дім сатани».

А шинки і корчми існували тоді повсюдно: у деяких буковинських селах було й по кілька таких закладів.  Горілку там продавали низької якості, із сивушними маслами, та за високою ціною. Шинкар наживався на споюванні селян. Буковинці казали: «Пияцтво – це збитки для одних і нажива для інших». Свій зиск від селянського пияцтва мали і поміщики, яким було вигідно платити за роботу не грошима, а горілкою. У корчмі, коли бракувало грошей, селяни розплачувалися майном. Закладали й одяг, і навіть землю. Через пияцтво глави сім’ї занепало чимало господарств, а тисячі дітей пішли світами. Алкоголіки нерідко допивалися до білої гарячки, деякі з них закінчували життя самогубством. Таких навіть ховали без священика і за межами кладовища.

Деякі селяни самотужки самі виготовляли алкогольні напої, але не горілку – ту мали право гнати лише поміщики. А шинкарі це право в них купували. Селяни ж могли готувати собі різні вина. Натуральне виноградне вино на Буковині можна було вільно купити в багатьох селах. А ще робили вино з гіркої черешні, вишень, сливок, яблук, дикої груші. Його споживали вдома, пригощали ним гостей. Проте траплялося, що міри у споживанні цього продукту люди не знали і ставали гіркими пияками, навіть не відвідуючи корчми. Домашніми винами навіть торгували: на храмові свята із сусідніх сіл приїжджали гості, які привозили власні вина й продавали їх.

Рух тверезості – проти масового пияцтва

Уже наприкінці ХІХ століття пияцтво набуло загрозливих масштабів. Наймити не хотіли працювати на тих господарів, які не пригощали їх випивкою. А робітники із пияків погані, тож багатії почали бити на сполох: виникла загроза їхнім інтересам…

64078 

Іване Назаровичу, тож коли на Буковині виник рух тверезості?

– Проти масового пияцтва в нашому краї у другій половині ХІХ ст. почали активно виступати священики і вчителі. По селах створювалися читальні й товариства тверезості при них. У цій діяльності брали участь і активісти громадських організацій, які приїжджали з міста. Вони розповідали про страшні лиха, які несе пияцтво селянам, і закликали люд утримуватися від споживання алкогольних напоїв. Селяни й самі бачили, що господарства непитущих були кращими – і цей довід засвідчив свою дієвість. Багатіли тверезі, а пияки втрачали майно. «Жоден пияк не став багатим, лише нещасним посміховиськом», –  казали буковинці.

Необхідно було відволікати людей від такого дозвілля. Читальні ж пропонували значно цікавіші заняття: селяни тут читали і обговорювали книги і газети, дивилися виступи артистів, що приїжджали з міста. Активно почала боротися з пияцтвом і церква. Священики закликали селян давати у церкві клятву покінчити з пияцтвом. Навіть проводили ритуал «похоронів пияцтва»: священик виводив селян у центр села, там біля криниці закопували пляшку горілки і встановлювали «хрест тверезості». Перед ним пияки повинні були ставати на коліна, каятися і обіцяти покінчити з пияцтвом. Щоправда, нерідко навіть таке каяття не давало позитивних результатів.

А боротьба була нелегкою

До боротьби за тверезість долучалися українські громадські організації. Скажімо, «Руська Бесіда» почала видавати антиалкогольну літературу. 1890 року світ побачила книга Омеляна Поповича «Чума горілчана», в якій зрозумілою простим селянам мовою розповідалося про шкоду пияцтва. А 1910 року «Руська Бесіда» випустила книгу Андрія Чайковського «Алкогольні образки». Виходила й інша література антиалкогольної тематики, яка допомагала селянам краще зрозуміти необхідність боротьби із цим соціальним злом.

А боротьба була нелегкою. Виробники алкоголю та шинкарі все робили для того, щоби не втрачати свої прибутки. Вони відчули, що можуть програти: цілі села вимагали зменшення кількості шинків. З деяких сіл під тиском селян шинкарям навіть довелося виїжджати: їхні заклади ніхто не відвідував. До того ж в державі приймалися нові закони, які встановлювали відповідальність за появу у п’яному вигляді у громадському місці або за те, що шинкар забирав майно у пияка, який заборгував йому за горілку.

Серед народу поширювалися антиалкогольні прислів’я. Наприклад: «Пияцтво навіть розумного робить дурним». Або «Не шкода випитої горілки, а шкода пропитого розуму». Рух тверезості почав приносити позитивні результати. Але насувалася Велика війна, яка перекреслила багато надбань цього широкого громадського руху.

Ігор БУРКУТ, історик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *