Панське місто трударів

Сто років виповнюється від початку Першої світової війни, катастрофи планетарного масштабу, яка породила тоталітарні режими – більшовицький в Росії, фашистський – в Італії, нацистський – в Німеччині. Нині ще живуть онуки і правнуки учасників тих подій, тож остаточно не перервана жива ниточка, якою історія пов’язана із сучасністю.

1914-1918 роки не тільки зруйнували той світ, який складався впродовж ХІХ – початку ХХ століть, а й знищили впевненість людей у швидкому історичному поступі. З’ясувалося, що під тоненькою цивілізаційною оболонкою прихований середньовічний варвар, здатний на жахливі злочини. Переживши страхіття війни, чимало людей із сумом згадували передвоєнне життя. Особлива ностальгія була за 1913-м. А рік цей і справді був дуже цікавим.

Отож, які вони були – звичайні чернівчани 1913-го, сто років тому, напередодні Першої світової війни? Про що мріяли, як жили, чим пишалися? Про це розповідають професійні історики та краєзнавці, закохані в рідний край.

111111

Закон і порядок

А почнемо з розповіді про життя чернівчан того далекого вже 1913 року. Своїми знаннями ділиться відомий буковинський колекціонер, майстер народної творчості Іван Назарович СНІГУР. Чому для початку ми обрали саме Чернівці? А тому, що в нашому місті, розташованому на перехресті шляхів з Центральної Європи на Балкани та в Росію, сконцентровано було чимало типового для тогочасної Європи. Інколи дослідження однієї краплини дає знання про весь океан. Так і Чернівці – столиця австрійського герцогства Буковина, могли 1913 року слугувати прикладом європейського міста, яке поєднало в собі типові риси життя різних регіонів Старого континенту. Чимало матеріальних решток того життя збереглося в колекції І. Снігура.

Іване Назаровичу, 1913-го у Чернівцях не було великих підприємств з тисячами робітників. А чим же тоді займалася більшість чернівчан?

– Так, великих заводів тут не було, лише ткацька й швейна фабрики, пивзавод, цегельні тощо. Багато міщан займалося комерцією та ремеслом. Тут була велика кількість магазинів і крамниць, які потребували не лише продавців і прибиральниць, але й охоронців. На вулиці Панській (нині О. Кобилянської) розташовувалися розкішні магазини, серед них ювелірні, що ретельно охоронялися. Охоронці мали між собою постійний зв’язок, тож порядок на вулиці підтримувався завжди і все було під контролем. За Австрії існувало правило: закон і порядок, і йому намагалося слідувати суспільство. Власники магазинів контролювали сторожів, видаючи їм перед нічною зміною спеціальні прилади, подібні до кишенькових годинників. Там заведена пружина намотувала паперову смугу, а сторож повинен був періодично натискати спеціальну кнопку й на смужці робилися проколи – коли на міській вежі годинник відбивав час. А вранці власник закладу перевіряв, чи охоронець бува не пропустив сигналу, не проспав.

На тій же Панській вулиці чимало роботи знаходилося й для інших простолюдинів. Пани тримали слуг – садівників, покоївок, двірників. Панство мало кінні екіпажі: автомобілів у місті тоді було небагато. А громадським транспортом користувалися здебільшого прості городяни. Трамвай у Чернівцях пустили ще 1897 року, а перший автобусний маршрут з’явився 1914-го – на Садгору. Вищі верстви населення їздили у каретах і фаетонах. Напередодні Першої світової війни 23 двори вулиці Панської мали власні карети. Дотепер у колишніх каретних заїздах збереглися невеличкі кам’яні стовпчики, якими правилися колеса карет. Біля коней працювали конюхи, роботи в них було багато.

У місті працювали майстерні кінних екіпажів – карет, фаетонів, кабріолетів. Виробляли вони і різні типи саней, у тому числі й дорогих, якими користувалися заможні люди. Упряж для коней робили лимарі, а підковували коней ковалі. Знаходилося ковалям і чимало інших занять. Так, вони виковували металеві ворота, що прикрашали ошатні будівлі. А будувалося у Чернівцях на початку ХХ ст. чимало, і на будівництві було зайнято багато мулярів, тинькарів та інших фахівців. Цілі бригади або окремі особи займалися й ремонтами помешкань. Напередодні Першої світової війни в будівельній галузі Буковини працювали тисячі робітників.

bbbbb

Австрійському двірнику довіряли ключі від квартир

Чернівці будувалися не за рахунок державного бюджету Австро-Угорщини, а за гроші приватних підприємців і фінансистів, а також коштами Православного релігійного фонду Буковини.

Йому належали великі земельні маєтки, ліси, кінні заводи і різні підприємства. Фонд розпоряджався значними коштами, які дозволяли зводити у місті величні будови.

Зауважимо, що опалення в міських будинках було тоді здебільшого пічним. А це потребувало великої кількості дров, і містом ходили чоловіки, що пиляли і рубали дрова. Оскільки через димарі виділялося чимало сажі, їх треба було періодично чистити. Сажотруси носили спеціальний чорний одяг і мали пристосування для чищення димарів. Городяни вважали, що зустріч із сажотрусом на Новий рік приносить щастя,  й щедро обдаровували представників цієї професії. Деякі хитруни спеціально переодягалися сажотрусами, щоби заробити «легкі» гроші для зустрічі новорічних свят. Ходили містом і точильники ножів та ножиць.

Шанованою професією у Чернівцях тоді була двірницька. На відміну від Російської імперії, де двірник мусив постійно доносити поліції на мешканців його будинку, в Австрії двірник був справжнім господарем вулиці. Йому довіряли ключі від квартир мешканці будинків, і він за їхньої відсутності поливав квіти і слідкував за порядком у помешканні. Двірник отримував цілком пристойну зарплату з комунального бюджету, йому надавалася досить простора квартира. У місті діяло Товариство двірників, цій професії навіть спеціально навчали у Відні.

У 1913 році в Чернівцях існувало безліч різноманітних ремісничих майстерень: слюсарів, бляхарів, склярів, шевців та інших. Багато було кравців, особливо з євреїв. Представники цієї національності переважали також серед перукарів і кондитерів. А чимало українців підробляло біля ринків, де вони чекали своїх клієнтів із двоколісними ручними візками, щоби за скромну оплату відвезти їхні покупки додому. Люди шукали можливості підробити і бралися за будь-яку роботу.

Старшим – вино, молоді – інтелектуальні заняття

Зрозуміло, що багато кому доводилося працювати тяжко й багато. А як чернівчани відпочивали після роботи?

– Увечері багато городян відвідувало кав’ярні або винарні. Наприклад, на вулиці Руській від Рінг-пляц (сучасна Центральна площа) до мосту через залізницю було 11 винних підвалів. У кожному був чималий вибір вин. Оптовому покупцеві дозволяли навести пробу на вина різних сортів, чим намагалися скористатися деякі спритники. Покуштувавши все, вони купували лише склянку вина на виніс, щоби «краще розсмакувати вдома». Тут не лише пили: на клієнтів у таких закладах чекали й повії.

До винарень ходили люди старшого й середнього віку, щоби спілкуватися і проводити вільний час. А молодь напередодні війни мала інші зайняття, насамперед у численних товариствах, члени яких зобов’язувалися не вживати спиртних напоїв і не палити. Молоді хлопці тоді захоплювалися технікою, особливо автомобілями. Займалися спортом, музикою, співами. Разом з дівчатами виконували ролі в аматорських спектаклях, співали у хорах, грали в оркестрах. Лише українських товариств на Буковині тоді було 590.

Якщо представники нижчих соціальних верств вільний час проводили у винарнях, то мешканці вулиці Панської влітку відпочивали у власних двориках і садах. Там вони пили каву, чай або міцніші напої, і вели бесіди з людьми свого кола. Панство також полюбляло відпочинок на природі, особливо полювання…

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *