Нюрнберзькі уроки

Виповнилося 65 років з моменту винесення суворого вироку нацистським злочинцям. У багатьох країнах відбулися наукові конференції та «круглі столи», на яких науковці й політики намагалися зрозуміти, яке ж значення для післявоєнного розвитку людства мала робота Нюрнберзького трибуналу.

Висловлювалися різні думки. Над ними варто поміркувати, бо сучасні політики повинні вивчити нюрнберзькі уроки назубок. Аби не опиратися на силові методи у державній політиці, бо вони ведуть лише до вселенських трагедій, а винуватців – на ешафот.

Як тисячолітнє місто стало нацистським

Спочатку трохи історії. Є на півдні Німеччини старовинне місто Нюрнберг, вперше згадане у документах майже тисячу років тому. Цей куточок Баварії згодом уподобали нацисти для проведення своїх партійних з’їздів, перший з яких пройшов 1933 року. Гітлерівці назвали його помпезно – «З’їздом перемоги». Саме тоді Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини на чолі з Адольфом Гітлером перемогла на виборах і прийшла до влади в розбурханій, ураженій кризою країні. Її програма, прийнята у 1920 р., містила 25 коротких пунктів. Цей документ закладав основи нацистської політики: він передбачав розширення «життєвого простору» для німців, а також закликав значно обмежити права ненімецького населення країни.

Вже 1935-го нацисти прийняли так звані «Нюрнберзькі закони», що поставили євреїв Німеччини фактично поза законом. Чистокровні німці, щоби отримати право на німецьке громадянство, повинні були документально підтвердити свою належність до «арійської раси», а німецьким євреям надавався статус «приналежних до держави», який позбавляв їх майже всіх громадянських і політичних прав. Крім цього, були заборонені шлюби між німцями та євреями, і позашлюбні статеві стосунки між ними також. У країні відразу ж піднялася хвиля антисемітизму, євреї почали масово виїжджати з Німеччини. Хто не встиг, згодом були фізично знищені.

Особливе ставлення націонал-соціалістів до міста, де проходили їхні партійні з’їзди й приймалися людиноненависницькі закони, перетворили Нюрнберг на своєрідний символ нацизму та гітлерівського расизму. Звідти зловісні явища й розпочали свою переможну ходу, але й там вони знайшли свій ганебний кінець. Після розгрому гітлерівської Німеччини країни-переможниці створили спеціальний Міжнародний трибунал для суду над головними нацистськими злочинцями. Його засідання проходили у Нюрнберзі з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 рр., де на лаві підсудних опинилася велика група партійних і державних керівників Німеччини, відповідальних за проведення злочинної політики.

Світова трагедія тривала 6 років

Вони особисто не кидали людей у печі крематоріїв Освєнцима чи Бухенвальда, не розстрілювали нещасних у Бабиному Яру, не вішали дружин і дітей радянських партизанів і не палили українські села. Все це робили їхні підлеглі, виконуючи накази вищого командування. Накази ж видавалися на основі ідей націонал-соціалізму, за якими світом повинні панувати істинні арійці, а «унтерменши» (тобто «недолюдки») – євреї, цигани та деякі інші, приречені на фізичне знищення. Елементарна справедливість вимагала кари за те, що подібні нелюдські погляди були втілені у життя.

Проте найголовніші злочинці – Гітлер, Гіммлер, Геббельс, Борман – до суду не дожили. Вони або покінчили життя самогубством, або зникли без вісти. Таким чином, уникнути вироку вдалося фюреру нацистської партії та його заступнику, головному есесівцю та шефу всієї гітлерівської пропаганди. Але такі провідні фігури нацизму, як райхсмаршал Геринг, міністри фон Ріббентроп та Розенберг, фельдмаршал Кейтель та деякі інші мусили відповідати за скоєне. Їх звинуватили у змові проти миру і людяності (жорстоке ставлення та вбивства військовополонених, мирного цивільного населення, розкрадання суспільної та приватної власності, встановлення і пропагування рабської праці тощо).

Страшні злочини інкримінували нацистській верхівці. Десятки мільйонів людей загинули у війні, розв’язаній гітлерівцями для встановлення свого панування над усім світом. У руїнах лежали тисячі міст і сіл, мільйони людей постраждали від наслідків найстрашнішої з воєн. Світ вимагав покарання винних у всіх нещастях, яких довелося зазнати людству у 1939-1945 рр. Особливу активність у цьому виявляв СРСР, бо саме Радянський Союз зазнав найбільших людських втрат і руйнувань від гітлерівської агресії. Але сталінське керівництво прагнуло ще й відволікти увагу світової громадськості від власних злочинів, а ще краще – перекласти відповідальність за них на плечі нацистів.

Суд уникав 9-ти гострих питань

До складу Трибуналу увійшли представники СРСР, США, Великій Британії та Франції. Кожна із сторін переслідувала власні цілі, їх треба було ще узгодити. У наш час стало відомо, що за ініціативи західних країн було складено список з дев’яти питань, які не можна піднімати під час судових засідань. Радянський Союз наклав табу на все, пов’язане із секретним протоколом до пакту Ріббентропа-Молотова. Також він заборонив розглядати ситуацію у західноукраїнських областях та Прибалтійських республіках. А західні держави намагалися обілити себе за потакання Гітлеру у передвоєнні роки і спроби використати його для удару по СРСР.

Суд розпочався, уникаючи цих гострих питань. Державне звинувачення вимагало визнати злочинними такі організації, як Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, а також СА, СС, СД, гестапо, уряд Третього рейху та командування і Генеральний штаб Збройних сил Німеччини. Проте судді вирішили, що не можна встановлювати групову відповідальність – інакше покарання повинні нести рядові члени організацій, які особисто не вчинили злочинних дій. Тому злочинними були визнані групи керівників і членів названих організацій, які усвідомлювали злочинність дій та брали в них участь. Член Трибуналу від СРСР генерал-майор юстиції І.Т. Нікітченко заявив свою незгоду з рішенням суду про невизнання злочинними цих організацій. А радянська пропаганда продовжувала стверджувати, що Трибунал, мовляв, визнав злочинцями всіх, кого вимагав прокурор. Але належність до СС, нацистської партії, гестапо й тому подібних організацій давала привід лише до розслідування діяльності людини, і якщо та вчиняла злочини, то обов’язково повинна притягатися до відповідальності. Якщо ж ні, то ні. Таким чином вищий генералітет було засуджено за агресію проти інших країн. Значення Трибуналу полягає насамперед у тому, що він вперше в історії людства встановив кримінальну відповідальність за агресію проти інших країн, чим мав попереджувати виникнення нових воєн. На жаль, цього не сталося. Війни продовжують вибухати і в наш час.

Кримінал за агресію не зупинив війни …

Нацистських злочинців було суворо покарано за злочини проти людства, та світ не став після цього більш гуманним. На період діяльності Нюрнберзького трибуналу в міжнародному праві ще не існувало такого терміну, як «геноцид» – він отримав міжнародне визнання лише наприкінці 40-х рр. Проте за масове знищення людей на расовій, етнічній чи релігійній основі Трибунал встановив кримінальну відповідальність. Шкода, що його вирок не зупинив масового людиновбивства. Ще не встигли висохнути чорнила цього документу, як пролилася кров у різних куточках земної кулі, де спалахнули жахливі міжнаціональні конфлікти. Ними супроводжувався розпад старих колоніальних імперій та утворення нових держав. Так, під час виникнення держави Ізраїль загинуло чимало мирних жителів: боротьба за землю набула особливої жорстокості. Важко відбувався розподіл колишньої британської колонії Індії на Республіку Індію з переважно індуїстським населенням та Ісламську Республіку Пакистан. Війна велася запекла, обидві країни понесли чималі втрати. Лилася кров і в Південно-Східній Азії та Африці.

А винуватці народних трагедій, як правило, уникали покарання. Більше того, вони отримували славу «національних героїв», «батьків нації». Головний урок Нюрнберзького трибуналу залишився незасвоєним. І коли на початку 90-х років почала розпадатися соціалістична Югославія, на її руїнах спалахнула серія воєн, що супроводжувалися справжнім геноцидом. Стривожене подіями на Балканах, світове співтовариство створило новий трибунал, який розпочав роботу в Гаазі. У його компетенцію входило розслідування злочинів, вчинених на колишній югославській території, а також покарання винних.

Діяльність Гаазького трибуналу у різних країнах отримала діаметрально протилежні оцінки. Так, серби вважали, що за всі злочини винними призначили саме їх. Адже на лаві підсудних опинився сербський лідер Слободан Мілошевич, тоді як керівники Хорватії й Боснії і Герцеговини такої участі уникли. А вбивства невинних людей на етнічній та релігійній основі здійснювали представники всіх воюючих сторін. Правда, лідери цих двох держав відійшли у вічність ще до того, як трибунал запрацював на повну потужність. Натомість сербський керівник потрапив на лаву підсудних і помер у тюремній камері, не дочекавшись вироку.

Вірус нацизму вражає швидко

Оглядаючись у минуле, ми із сумом констатуємо: Нюрнберзький трибунал не зміг попередити не лише агресивних воєн, але і нових проявів геноциду. А це означає, що політиків нового покоління не зупиняє острах перед суворим покаранням за найстрашніші злочини. І ще одного не зміг досягти Трибунал. Він не зумів покласти край людиноненависницькій ідеології нацизму. Нові нацисти заперечують злочини своїх попередників, оголошуючи Освєнцим «єврейською вигадкою», намагаються виправдати Гітлера і оголосити нацистів-есесівців «героями і лицарями». У різних країнах почали відроджуватися неонацизм та неофашизм. Ще й расизм розповсюджується у Західній і Східній Європі.

Особливу тривогу викликає поширення цього ганебного явища на пострадянському просторі. Коли під стінами Московського Кремля тисячі молодиків тягнуть руки у фашистському вітанні, російському керівництву слід замислитися над причинами і наслідками цього явища. Така зараза чіпляється до людей швидко, а позбутися її дуже важко. Якщо вчасно не лікувати, то, насамкінець, доведеться звертатися по допомогу до такого кардинального засобу, як міжнародний трибунал.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *