Художниця Ірина Величковська знайшла натхнення на Буковині

Ірина Величковська з чоловіком Павлом Шухевичем. Фото. Чернівці. 1913 р.

 

Буковина з її центром – Чернівцями – саме ті місця, де сходяться шляхи багатьох непересічних особистостей,  і видатних, і тих, чиї імена є менш відомими. Беззаперечною залишається вагомість їхнього спільного внеску в історію краю. В різні історичні періоди тут мешкало чимало славних родин, які прислужилися духовності та культурі рідної землі. Втім, про життя та діяльність багатьох із них довідалися тільки нещодавно: на заваді стояли багаторічні переслідування, репресії та замовчування в комуністичну добу. Серед таких і священики та громадські діячі  Величковські, чиї долі переплелися  з іншими відомими українськими родинами.

 

Через Галичину й Буковину – до Нью-Йорка

Життя і творчість портретистки та іконописця Ірини Величковської-Шухевич (1885-1979) пов’язані з Галичиною, Буковиною та Чернівцями. Вона серед тих, чиї імена відкриваємо для себе лише тепер: змушена була покинути і Галичину, де народилася у с.Вишнів (нині – Івано-Франківщина), і Буковину, яка залишилася яскравою сторінкою її біографії. Поодинокі твори мисткині й досі залишаються в Україні, та майже весь її мистецький спадок і сімейний архів зберігають нащадки у Штатах.

Малювала Ірина змолоду і протягом цілого життя. А було воно довгим і багатим на події та зміни: 93 роки прожила вона і похована на українському цвинтарі св. Духа у Гемптонбурзі (шт. Нью-Йорк). В українській діаспорі вона була найстаршою за віком художницею. Газета «Свобода» на першій сторінці випуску (21 лютого 1979 року)  писала: «Померла … мабуть перша українка з високими академічно-мистецькими студіями, член Об’єднання Мистців Українців у Америці» («Свобода» – одна з найстаріших українських газет у діаспорі, офіційний орган Українського Народного Союзу – авт.).

Ірина Величковська.

Портрет отця Костянтина Балицького. Полотно, олія. 1913 р.  З приватної колекції внука о.Балицького Андрія Бабія, Коломия.

 

До високих студій і митрополичої стипендії

У Вишневі на Івано-Франківщині й досі пам’ятають про славну  малярку. За порадою родича, українського художника Модеста Сосенка, Ірина розпочала навчання у львівській приватній школі відомого живописця Станіслава Качора-Батовського, заснованій 1903 року (принагідно згадаємо, що саме він був автором олійної композиції завіси для сцени Польського дому у Чернівцях). Як замолоду, так і пізніше Величковська перебувала у мистецькому середовищі, пов’язаному з іменами таких корифеїв української образотворчості, як Олена Кульчицька, Святослав Гординський, Яків Гніздовський, Петро Мегик тощо.  Їхні шляхи перетиналися  і під час навчання у Львові, і в українських мистецьких спілках та на виставках – вже у Польщі, Німеччині та Америці.

Своїм професійним становленням та освітою Ірина Величковська зобов’язана митрополиту Андрею Шептицькому. Завдячуючи стипендії славнозвісного українського мецената, вона здобула західно-європейську мистецьку освіту. Не маючи можливості вступити до Академії мистецтв, бо тоді жінок туди ще не приймали, вона пройшла дворічний курс навчання (1911-1912) у Кракові, у Школі красних мистецтв для жінок, отримавши диплом та похвальну грамоту. Цей один з найкращих приватних освітніх закладів очолювала польська художниця  Марія Нєдзєльська. Педагоги, відомі митці, водночас викладали в Академії мистецтв у Кракові.

За навчальною програмою проводилися щоденні шестигодинні навчання або пленер, щотижня дві години анатомії та історії мистецтва, тиждень пейзажу на природі, щодва місяці конкурс та щорічна виставка учнівських творів.

Принагідно розповімо, що одна з випускниць цієї школи, польська художниця Софія Стриєнська, не бажала змиритися із тодішньою забороною для жінок здобувати вищу освіту й зробила спробу здолати цю перешкоду. Одягнена хлопцем, вона реалізувала свою мрію і розпочала навчання в Мюнхенській Академії мистецтв. Та через рік її викрили. Додамо, що й  Августа Кохановська не мала можливості вступити до академії, натомість навчалася  у Школі прикладного мистецтва у Відні.

Ірина Величковська. Портрет доньки художниці Лідії Шухевич-Ленцик. Полотно, олія. 1944 р.

 

Родина, творчість, українство

А по закінченню навчання Ірина Величковська вийшла заміж і переїхала до Чернівців. Павло Шухевич, її чоловік, був суддею. згодом прокурором на Буковині та в Галичині. Згідно зі списками мешканців, у Чернівцях вони мешкали за адресою Elisabethplatz (площа Єлизавети, нині Соборна площа), 12-а. Наступними роками родина часто переїжджала. Певний час Величковська та її чоловік мешкали в Коломиї, потім на півдні Польщі, у Кракові. Під час Другої світової війни перебували в Мюнхені. А 1949 року емігрували до США й оселилися у Нью-Йорку. І в усіх цих країнах Ірина Величковська була тісно пов’язана із професійною українською митецькою спільнотою: у Львові  вступила до Української Спілки образотворчого мистецтва (УСОМ), у Кракові, крім об’єднання «Заграва», була членкинею Союзу українок і продовжила цю участь у Америці, де належала ще й до Об’єднання митців-українців (ОМУ).  Протягом років з її творами знайомилися відвідувачі виставок у багатьох європейських містах та в Америці. Серед помітних міжнародних оглядів варто згадати експозицію 1934 року з нагоди першого Світового Жіночого конгресу у Станіславі (нині Івано-Франківськ). А по Другій світовій  великий огляд українського мистецтва відбувся 1947 року в Мюнхені, у Німецькому Національному музеї. Про це повідомляв альманах «Українське мистецтво» (Мюнхен, 1947, ч.1,2).  Серед таких відомих імен учасників виставки, як Я. Гніздовський, Св. Гординський, знаходимо й прізвище Ірини Величковської та репродукцію її пейзажу. Одна з найбільших ретроспективних персональних її виставок  відкрилася 1963 року у Виставковій залі Української жіночої ліги Америки (UNWLA) у Нью-Йорку. Про цю подію повідомляв журнал «Наше життя» (№1, 1964): «Пані Шухевич – найстарша українська художниця, що живе у Вільному світі. Виставка включала в себе її колишні та недавні твори. Багато відвідувачів переглянули її картини і висловили щиру вдячність великому таланту».

 

Ірина Величковська.

«Матір Божа під яблуневою гілкою». Полотно, олія. 1912 р.

З приватної колекції внука о.Балицького Андрія Бабія, Коломия.

 

Вірність красі природи й людини

Художниця Ірина Величковська працювала у різних жанрах. Про її пейзажі можна судити за двома ранніми етюдами, які збереглися у приватній колекції в Коломиї, а також зображенням церкви в Долині (Національний музей у Львові). З репродукціями творів «Галявинка перед будинком священика в Долині», «Будинок священика в Молодятині»,  «Літній день у Баварії», «Гірський потік» знайомив журнал «Нотатки з мистецтва», який видавав виходець з Буковини Петро Мегик у Філадельфії. У жовтневому номері за 1979 рік читаємо про Величковську: «У своїм малярстві була вірна красоті природи, а в своїх портретах, які радо малювала, старалася передати внутрішню й зов­нішню вартість і духовну красоту української людини. (П. М.)». Дійсно, про її ранні портрети, створені ще під час навчання у Кракові, схвально відгукувався уславлений польський живописець Яцек Мальчевський: «…Ви не знаєте, скільки доброго є у ваших портретах» (журнал «Наше життя», 1982, ч.4).  У творчому доробку мисткині є твори, просякнуті психологізмом і прагненням передати яскраві риси характеру близьких їй людей. Йдеться про портрети матері, Ольги Величковської, та дочки, Лідії Шухевич-Ленцик (1944). А в роботі над портретом свого родича,  отця Костянтина Балицького (1913) вона досягла переконливої портретної подібності. Твір написаний у період його служби в чернівецькій греко-католицькій церкві від 1908 по 1918 рік. Життя цього священика, літератора, громадського діяча осяяне дружбою з Ольгою Кобилянською. Дослідники визнають, що саме о. К. Балицький став прототипом образу Захарія у романі Ольги Кобилянської «Апостол черні». Портретну подібність художниця ставила за мету, працюючи над портретами активістів українських організацій: професора Українського Католицького Університету в Римі Михайла Тершаковця (1960-і), І. Вергуна (1969) та багатьох інших.

 

Ірина Величковська.

Пейзаж. 1919 р. Полотно, олія.

З приватної колекції внука о.Балицького Андрія Бабія, Коломия.

 

Ікони – творчість особлива

Ірина Величковська була не лише вправною портретисткою. Яскраві сторінки її творчої біографії пов’язані з іконописом. Величковська опановувала це мистецтво  у львівській  майстерні свого двоюрідного брата, талановитого художника Модеста Сосенка (1875–1920). Він був автором церковних стінописів і монументальних настінних композицій, створених  у стилі українського модерну. Під час їх численних спільних подорожей селами Галичини, Буковини, Поділля митці оздоблювали храми, створюючи ікони, відтворюючи стінописи за архівними матеріалами та літературними джерелами. Разом із братом мисткиня замальовувала древні храми для архіву Національного  музею у Львові. Кілька її малюнків репродуковано у книзі В. Січинського «Дзвіниці і церкви Галицької України XVI-XIX ст.» (Львів, 1925). Після смерті М. Сосенка Ірина Величковська і далі писала ікони. Її роботи й дотепер можна побачити на Тернопільщині та Івано-Франківщині. У церкві села Молодятин (нині Коломийський район Івано-Франківщини)  є дві ікони, які, за свідченням місцевого священика, пов’язують з іменем Ірини Величковської. Ікони письма Величковської є і в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Долині, де протягом 30 років служив батько художниці, о. Теодор Величковський. Дарувала мисткиня свої ікони і храмам Буковини. Наприклад, церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Чернівцях та, ймовірно,  церкві у Садгорі. Віднедавна ми маємо можливість познайомитися з її композицією  сакрального характеру «Матір Божа під яблуневою гілкою», створеною  1912 року.  В цій рідкісній роботі яскраво простежується вплив наставника мисткині – новатора в новітньому іконописі – Модеста Сосенка. Йдеться насамперед про його естетику модерну у поєднанні з національними орнаментальними мотивами. В еміграції І. Величковська також писала образи для греко-католицьких храмів Кракова, Парижа та для збірки Блаженнішого Патріарха Йосифа в Римі. Написані нею в Америці ікони зберігаються у таких містах, як Ютіка, Рочестер, Південний Бруклін, та в монастирі Глен-Коув.

 

Збережена пам’ять

Репродукції творів Ірини Величковської, створені у період її перебування в Чернівцях,  уперше з’явилися в сучасному українському виданні лише 2016 року. Цю унікальну інформацію, пов’язану з іменем художниці, оприлюднили автори монографії «Два століття служіння Богові і нації: УГКЦ на Буковині» Нестор Мизак і Андрій Яремчук. Із книгою, в якій дослідники надали важливі відомості про Ірину Величковську, можна познайомитися у чернівецькій Муніципальній бібліотеці ім. Анатолія Добрянського.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

 

Сердечна вдячність автора директору Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського Лесі Щербанюк, за ініціативи та за активного сприяння якої стала можлива поява цього матеріалу; а також кандидату історичних наук Андрію Яремчуку – за надання цінних консультацій, що збагатили  роботу над дослідженням творчості мисткині.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *