Чому до Чернівців не їдуть, як до Варни?

Болгарське місто ледь більше за наше (населення – близько 353 тис.) і багато чим нагадує Чернівці – від подібної до нашої церкви Св. Параскеви П’ятниці і до вуличок, які справляють враження суцільного Калинівського базару. Варна – другий (за іншими даними – третій, після Софії і Пловдиву) торгово-економічний центр країни.

Адже в туристичний сезон (квітень – вересень для «пляжників», вересень-листопад для любителів фестивалів і січень-березень для прихильників гірськолижного відпочинку, – тобто практично цілий рік – населення міста збільшується мало не вдвічі.

Чому не збільшується в такий спосіб населення Чернівців, які, хоч і не мають моря (це мінус), та не залежать через це і від сезонності напливу туристів (і це плюс)? Адже архітектурними вишуками, музеями й кав’ярнями ми навряд чи програємо будь-якому європейському місту, а не лише Варні.

Римські терми і чернівецька каналізація

Одне з найстаріших визначних місць Варни – руїни Римських терм, зведення яких датується II століттям н.е. Це була найважливіша громадська споруда в місті (висота найвищої вежі – 18 м), яка містила, окрім власне лазень, гімнастичні зали, крамниці й кімнати для спілкування.

Терми перестали функціонувати в III столітті, але досі видно, наскільки досконалими були системи опалення і каналізації. Терми – значне досягнення в еволюції відпочинку; вони є передвісниками сучасних багатофункціональних центрів у містах.

І хоча в Чернівцях каналізація і водопровід проведені лише у 90-ті роки ХІХ століття, їхня досконалість на той момент варта захоплення не менш, ніж Римські терми. Адже від тих залишилися лише руїни, а наша (себто, австрійська) каналізація, попри те, що її нещадно експлуатували і румуни, і совіти, й українці, без суттєвих ремонтів служить вірою і правдою досі! Тож окрема екскурсія чернівецьким водогоном і каналізацією (не обов’язково з тривалим зануренням у їхній вміст, а лише у зміст) – хоча б поверхнею над ними, зі спогляданням уцілілих австрійських каналізаційних люків і решіток, якщо такі є, і налагодження випуску й продажу ілюстрованих мап цього важливого, але прихованого аспекту життєдіяльності міста могли б залучити сюди різноманітних дослідників.

А щодо романтичних, псевдоісторичних та інших легенд про підземне життя – колеги-журналісти завжди раді будуть постачити їх спраглим до сенсацій туристам.
Християнська любов як чинник туристичної активності

Центральну площу Варни прикрашає кафедральний собор Успіння Святої Богородиці, зведений 1886 року з ініціативи князя Александра Батенберга. Своєю величчю він нагадує Святодухівський кафедральний собор у Чернівцях, але наш – старіший, бо перший камінь на його будівництві закладений у 1844-му, а через 20 років, 1864-го, Митрополит Гакман уже освятив наш кафедральний собор. Обидва храми привабливі як для парафіян, так і для мандрівних роззяв. Чому ж у болгарському потік людей не спиняється жодної днини, а наш не вміщує бажаючих лиш у свята й під час візитів тих президентів, що є вірними Московського патріархату?

Прекрасна, велична архітектура варненського Собору, унікальні фрески, вітражі з зображенням святих слов’янських просвітителів та проповідників християнства, творців слов’янської азбуки Кирила і Мефодія, а також виступи чоловічого болгарського хору роблять собор одним з найвизначніших місць Варни. Оголошення на стінах храму звертаються до відвідувачів із проханням запалені свічки одразу розміщувати у призначених для цього місцях, а не носити по церкві – просять (болгарською це звучить особливо м’яко – «моля») дбати за розписи на стінах церкви.

А біля входу священик з просвітленим (про такі кажуть – умиротворене) обличчям мирував усіх охочих. І літніх жінок у хустках (таких майже не було), й елегантних пань у капелюшках, і роззяв у клітинчатих шортах з віддаленим уявленням про православні обряди, і непосидючих дітлахів, і по-пляжному декольтованих дівчат – у кожного питав ім’я, малював умоченим у миро пензликом хрестик на чолі, бажав здоров’я, і жодному не відмовив через недостатньо «смиренний» одяг…

Уся природа під одним дахом

Варненський Музей Природознавства. В ньому – все біологічне середовище Болгарії. Весь музей розбитий на три секції за принципом еволюції – геологічну, секції рослинного і тваринного світу.

З експонатів можна побачити багато цікавого: викопні рештки з території Болгарії, флору і фауну Чорного моря і узбережжя Варни. В першому розділі розповідається про походження Землі, рослинності й тварин, представлені скам’янілості від мезозойської ери і поширені в околицях Варни – равлики, мідії, морські їжаки, акули, плазуни, хижі ссавці тощо.

У розділі «Рослинність» – усе, характерне для цього краю. Особлива увага приділена чорноморським водоростям, як основним виробникам органічного матеріалу Чорного моря. Спеціальна увага до рослин, які ростуть на березі моря й прилеглих озер. Тваринний світ району представлений хребетними і безхребетними, розташованими в певному порядку – від одноклітинних до ссавців. Посилання на Варненський музей природи – на всіх сайтах, де розповідається про визначні місця Варни.

Спитаєте, до чого тут цей музей? А ви знаєте, що в Чернівцях є такий же? Ну, якщо й не такий, то подібний – зоологічний музей біологічного факультету ЧНУ, в якому увагу відвідувачів привертають як опудала всіляких звичних і не дуже птахів і тварин, так і рештки синього кита – як твердять учені, найбільшої за масою тварини за останні 90 мільйонів років існування Землі, занесеної до Червоної книги!

Це єдиний на Буковині заклад, де зібрані представники фаун усіх географічних широт Земної кулі. Багато колекцій збереглися ще з часів, коли Буковина входила до складу Австро-Угорщини, а пізніше Румунії. До унікальних експонатів належить 18855 з них, серед яких більшість мають історичну цінність (зібрані з 1872 року).

Скільки буковинців (а тим паче, туристів) знають про існування такого музею в обласному центрі? А скільки тих, хто чули про нього, вгадають, у яку підворітню на вулиці Шіллера треба пірнути, щоби опинитися в музеї? А скількох він міг би захопити і примусити саме тут залишити свої гроші!!!

Ласкаво просимо або Добре дошъл!

До речі, про ЧНУ. Хоча… Спочатку про Болгарію. Куди б не заходили гості у Варні чи її околицях, кругом їх зустрічають словами привітання – як у крамниці, так і в картинній галереї, як у готелі, так і в аквапарку… А проводжають подякою і сподіванням побачитися – навіть, якщо гість не приніс жодної стотинки прибутку господарю закладу, до якого завітав. Тут на вас чекають.

Дуже контрастно на цьому тлі згадується Чернівецький національний університет – державний заклад освіти, територія якого перетворилася мало не на приватну. Принаймні, туристам, щоби туди потрапити, треба не просто приготувати гроші (це якраз нормально – заробляти на екскурсіях унікальними архітектурними спорудами), але й мати надзвичайне везіння опинитися саме в той час і в тому місці, де буде екскурсовод!

Не одна організована група туристів (а що вже казати про поодиноких), упіймавши облизня, йшла від Резиденції Буковинських Митрополитів, щонайбільше помилувавшись її фасадом з цього боку огорожі. Бо «вхід тільки з екскурсоводом», але «екскурсовода нєт, прідьот мінут чєрєз 20». Щоправда, кмітливіші тицяли десятку охоронцю і розгулювали там, де хотіли…

Свята Параскева Петка

Собори цієї святої є й у Варні, і в Чернівцях: Кафедральний собор Cвятої Параскеви П’ятниці в нас – і більш відомий у Болгарії як «Свята Петка» храм у центрі Варни. Дивовижно схожі й їхні долі. Парафіяльна церква Святої Параскеви – перший православний мурований храм у Чернівцях.

Будівництво собору розпочалося 1844 р. на місці старої дерев’яної церкви з ініціативи настоятеля храму отця Андрія Василовича і велося значною мірою його коштом. Завершити будівництво, яке затяглося майже на два десятиліття, допоміг Буковинський православний релігійний фонд.

«Свята Петка» зводилася швидше: будівництво церкви розпочалось 1901-го і завершилось 1906-го, але освячена вона була пізніше, а розписана – взагалі лише 1973-го. На відміну від більшості варненських церков Свята Петка не була зруйнована.

Не руйнували і чернівецьку Параскеву – ті, кому за 30, добре пам’ятають велику шахову туру на її фасаді, що свідчило про розташування в її стінах шахового клубу. А свого часу саме тут сталася знакова для пробудження найчисельнішої національної громади Буковини подія: 29 лютого 1864 р. у щойно збудованому храмі урочисто вшанували третю роковину смерті Великого Кобзаря. Місцеві русини вперше усвідомили себе українцями!

У варненській Петці до 1945 року працювала їдальня для бідних. Гарячу їжу тут могли отримати діти-сироти і навіть родини біженців. У чернівецькій Параскеві сьогодні цілком безкоштовно працює дитяча недільна школа, учні якої під керівництвом настоятеля отця Миколи та вчителів школи влаштовують благодійні вистави для вихованців інтернатів, а священнослужителі з парафіянами пригощають дітей-сиріт ласощами. Чернівецькій Петці, мабуть, лише трохи бракує реклами. Але то можна поправити – головне, що там є Бог.

Це лише кілька припущень, чому до Чернівців не їдуть, як до Варни. Можливо, й через те, що це місто колись, до нашої ери, звалося «Одессос», що означає «Біля моря». Але, мабуть таки, не через назву – адже туристів не відлякує навіть те, що від 1949-го до 1956-го Варна називалася «Сталін»! А може, сюди їдуть поглянути на вежу з годинником, який від 1888 року жодного разу не помилився (на відміну від чернівецького годинника на Ратуші), оскільки почесне право ним опікуватися мають лише прямі нащадки його творця Оттона Іванова!

А може, туди їдуть подивитися на величні велетенські прапори – Болгарії і Євросоюзу, які розвіваються на в’їзді до Варни з боку Золотих пісків? Бо цей символ держави як ніщо інше демонструє повагу болгарів до своєї країни і гордість за неї.

Зрештою, без слів розумієш, чому туди їдуть, коли потрапляєш до Варни о п’ятій ранку, і чуєш, усупереч очікуванням, не каркання ворон (саме назву цієї чорної птахи означає нинішня назва міста), а романтичні скрики чайок…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

3 responses on Чому до Чернівців не їдуть, як до Варни?

  1. “до вуличок, які справляють враження суцільного Калинівського базару”… если это так, то в Варну я бы точно не ехал…

  2. сорі, мабуть, треба було написати “деяких вуличок…” – бо вони такі не всі))

  3. “Не одна організована група туристів (а що вже казати про поодиноких), упіймавши облизня, йшла від Резиденції Буковинських Митрополитів, щонайбільше помилувавшись її фасадом з цього боку огорожі. Бо «вхід тільки з екскурсоводом», але «екскурсовода нєт, прідьот мінут чєрєз 20». Щоправда, кмітливіші тицяли десятку охоронцю і розгулювали там, де хотіли…”
    Да,к нам просто посмотреть резиденцию не попасть. Охранники точно охраняют военный объект. Нигде такого не видел.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *