Гарний подарунок – «Bachanalia – свято Баха» – отримали чернівчани від працівників культури до 333-річчя від дня народження найвидатнішого композитора світу, німецького органіста й скрипаля, творця світової музичної класики Йоганна Себастіана БАХА (21(31) березня 1685, Айзенах – 28 липня 1750, Лейпциг). Чи не на усіх майданчиках міста відбулася низка незабутніх концертів із творів найяскравішого представника стилю бароко.
«Це був один з найкращих концертів, які я коли-небудь тут слухав»
Ці слова почула після концерту «Bachanalia Capriccio» – академічного камерного оркестру «Capriccio» під орудою керівника та диригента народного артиста України Павла Чеботова – минулої п’ятниці на філармонійних сходах із вуст чернівецького меломана, який не пропускає практично жодного виступу камерного та симфонічного оркестрів. І не погодитися з враженням шанувальника класики було важко, бо післясмак від концерту не відпускав ще тривалий час не тільки мене, а й інших слухачів. Коли поділилася цим із Чеботовим, то почула: «А що ж ти хочеш? Це ж музика, що йде прямо від Бога!». Зрештою, мабуть, лише цим і можна пояснити нетлінність і досконалість музики Баха, яка, безперечно, житиме стільки, скільки існуватиме людство.
Штрихи до портрета композитора
* Коли Бах грав у церкві на органі, – а він заходив до будь-якої кірхи як простий відвідувач, просячи дозволу сісти за орган, – прихожани не вірили, що ці звуки йдуть від звичайної людини, бо люди грати так просто не можуть. Тож інколи навіть тікали з церкви від переляку…
* Попри те, що Бах ніколи не був марнотратною людиною та вмів заробляти непогані гроші, він дотримувався одного принципу: ніколи не брав гроші за приватні уроки.
* Саме завдяки Бахові у храмах зазвучали жіночі голоси. Першою жінкою, яка заспівала у церковному хорі, була його дружина Марія Барбара. До того у храмах дозволялося співати тільки чоловікам.
* Не вміючи хитрувати і маневрувати, композитор неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, що затьмарювали його життя й відволікали від творчості.
* Попри те Бах написав понад 1000 творів усіх існуючих жанрів за винятком опери.
* Ще з ХVII ст. у Німеччині ходив такий жарт: «Кожен Бах – музикант, кожен музикант – Бах». У Й.-С. Баха було 20 дітей від двох шлюбів (перша дружина померла). Вижили тільки семеро, але всі вони теж стали музикантами.
*Сучасником Баха був Гендель, який жив на відстані у 50 км. Обидва композитори мріяли про зустріч, планували її та щоразу щось ставало на заваді. Зустріч не відбулася. Але й того й іншого незадовго до смерті оперував Джон Тейлор, якого багато хто вважав просто шарлатаном. Існує думка, що Бах помер у 65 років саме через ускладнення після операції на очах, після якої він взагалі утратив зір.
* Твори Баха обожнюють любителі та автори джазової музики. Чому? Бо він був неперевершеним майстром контрапункту – одночасного поєднання кількох мелодійних ліній.
* Територією Лейпцізького цвинтаря, де був похований Бах, невдовзі проклали дорогу і могила Баха загубилася. Та 1894-го рештки його випадково знайшли під час будівельних робіт, тоді й відбулося перепоховання.
Сюрпризи від Маестро
Не пам’ятаю жодного концерту Павла Чеботова, в якому не було б сюрпризів для слухача. Не став винятком і нинішній.
– Ми з Людою ( Людмилою Шапко – заслуженою артисткою України – ред.) вже підготували заміну своєму дуету, – так прокоментував керівник оркестру (сподіваюсь, жартома, бо в народного із заслуженою – а, хто не знає, вони ще й подружжя – багато ще концертів попереду) виступ двох Юль – Созанської та Козловської, учениць 8-го класу чернівецької музичної школи № 1. Обидві – переможниці всіх обласних конкурсів. До слова, учениця Людмили Шапко Юля Созанська – ще й лауреатка конкурсу ім. Ганицького, дипломант конкурсу Фонду культури «Нові імена України» у Києві. Юля ж Козловська – учениця Павла Чеботова, лауреатка конкурсу «Бурштинові нотки» ( Рівне), готується до участі в «Нових іменах» у квітні в Києві. Одне слово, відчувалося, що Павло задоволений рівнем гри юних скрипальок, які відкривали концерт.
Приємною несподіванкою був і виступ з камерним оркестром соліста Закарпатської філармонії флейтиста Тараса Поповича.
У другому ж відділі концерту публіка просто шаленіла. Виконана скрипковим дуетом Чеботов-Шапко з оркестром на біс альтова арія Петра з «Пристрастей за Матвієм» не просто зірвала бурю овацій. Ця музика, – чи не найбільш довершений твір Баха, в якому він вихлюпнув усе людське, усе трагічне, – увірвалася скрипковим плачем до сердець і душ слухачів, перевернула й очистила все, що назбиралося там протягом нелегких минулих років і … допомогла відпустити! Простити…
Недарма, мабуть, побутує думка, що мова Бога – це музика.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
