Бах – це музика, що йде до нас прямо від Бога

 

Гарний подарунок – «Bachanalia – свято Баха» – отримали чернівчани від працівників культури до 333-річчя від дня народження найвидатнішого композитора світу, німецького органіста й скрипаля, творця світової музичної класики Йоганна Себастіана БАХА (21(31) березня 1685, Айзенах  28 липня 1750, Лейпциг). Чи не на усіх майданчиках міста відбулася низка незабутніх концертів із творів найяскравішого представника стилю бароко.

 

«Це був один з найкращих концертів, які я коли-небудь тут слухав»

Ці слова почула після концерту  «Bachanalia Capriccio»  – академічного камерного оркестру «Capriccio» під орудою керівника та диригента народного артиста України Павла Чеботова – минулої п’ятниці на філармонійних сходах із вуст чернівецького меломана, який не пропускає практично жодного виступу камерного та симфонічного оркестрів. І не погодитися з враженням шанувальника класики було важко, бо післясмак  від концерту не відпускав ще тривалий час не тільки мене, а й інших слухачів. Коли поділилася цим із Чеботовим, то почула: «А що ж ти хочеш? Це ж музика, що йде прямо від Бога!». Зрештою, мабуть, лише цим і можна пояснити нетлінність і досконалість музики Баха, яка, безперечно, житиме стільки, скільки існуватиме людство.

   

Штрихи до портрета композитора

* Коли Бах грав у церкві на органі, – а він заходив до будь-якої кірхи як простий відвідувач, просячи дозволу сісти за орган, – прихожани не вірили, що ці звуки йдуть від звичайної людини, бо люди грати так просто не можуть. Тож інколи навіть тікали з церкви від переляку…

* Попри те, що Бах ніколи не був марнотратною людиною та вмів заробляти непогані гроші, він дотримувався одного принципу:  ніколи не брав гроші за приватні уроки.

* Саме завдяки Бахові у храмах зазвучали жіночі голоси. Першою жінкою, яка  заспівала у церковному хорі, була його дружина Марія Барбара. До того у храмах дозволялося співати тільки чоловікам.   

* Не вміючи хитрувати і маневрувати, композитор неодноразово потрапляв у конфліктні ситуації, що затьмарювали його життя й відволікали від творчості.

* Попри те Бах написав понад 1000 творів усіх існуючих жанрів за винятком опери.

* Ще з ХVII ст. у Німеччині ходив такий жарт: «Кожен Бах – музикант, кожен музикант – Бах». У Й.-С. Баха було 20 дітей від двох шлюбів (перша дружина померла). Вижили тільки семеро, але всі вони теж стали музикантами.  

*Сучасником Баха був Гендель, який жив на відстані у 50 км. Обидва композитори мріяли про зустріч, планували її та щоразу щось ставало на заваді. Зустріч не відбулася. Але й того й іншого незадовго до смерті оперував Джон Тейлор, якого багато хто вважав просто шарлатаном. Існує думка, що Бах помер у 65 років саме через ускладнення після операції на очах, після якої він взагалі утратив зір.       

* Твори Баха обожнюють любителі та автори джазової музики. Чому? Бо він був неперевершеним майстром контрапункту – одночасного поєднання кількох мелодійних ліній.  

* Територією Лейпцізького цвинтаря, де був похований Бах,  невдовзі проклали дорогу і могила Баха загубилася. Та 1894-го  рештки його випадково знайшли під час будівельних робіт, тоді й відбулося перепоховання.

 

Сюрпризи від Маестро

Не пам’ятаю жодного концерту Павла Чеботова, в якому не було б сюрпризів для слухача. Не став винятком і нинішній.

– Ми з Людою ( Людмилою Шапко – заслуженою артисткою України – ред.) вже підготували заміну своєму дуету, – так прокоментував керівник оркестру (сподіваюсь, жартома, бо в народного із заслуженою – а, хто не знає, вони ще й подружжя – багато ще концертів попереду)  виступ двох Юль – Созанської та Козловської, учениць 8-го класу чернівецької музичної школи № 1. Обидві – переможниці всіх обласних конкурсів.  До слова, учениця Людмили Шапко Юля Созанська – ще й лауреатка конкурсу ім. Ганицького, дипломант конкурсу Фонду культури «Нові імена України»  у Києві. Юля ж Козловська – учениця Павла Чеботова, лауреатка  конкурсу «Бурштинові нотки» ( Рівне), готується до участі в «Нових іменах» у квітні в Києві. Одне слово, відчувалося, що Павло задоволений рівнем гри юних скрипальок, які відкривали концерт.

Приємною несподіванкою був і виступ з камерним оркестром соліста Закарпатської філармонії флейтиста Тараса Поповича.      

У другому ж відділі концерту публіка просто шаленіла. Виконана скрипковим дуетом Чеботов-Шапко з оркестром на біс альтова арія Петра з «Пристрастей за Матвієм» не просто зірвала бурю овацій. Ця музика, – чи не найбільш довершений твір Баха, в якому він вихлюпнув усе людське, усе трагічне, – увірвалася скрипковим плачем до сердець і душ слухачів, перевернула й очистила все, що назбиралося там протягом нелегких минулих років і … допомогла відпустити!  Простити…

Недарма, мабуть, побутує думка, що мова Бога – це музика.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *