«На моїй території не хочу бачити крові»

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту…

member01

“Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість”, – йдеться в резолюції ГА ООН.

«На моїй території не  хочу бачити крові», – так cказали і так зробили староста села Шилівці Хотинського району Василь Яковець та місцевий священик. Про це розповідав чернівчанин Валентин Буюмович ВАЙНШТЕЙН, уродженець Шилівців.

Vineshtein05

До війни тут проживало біля тридцяти єврейських родин, була синагога. В липні 1941-го німецько-румунські війська окупували Чернівецьку область. А вже восени окупанти дали жандармам три дні, щоби розправитися з євреями тамтешніх сіл. Староста села, піп та односельчани зробили все можливе і неможливе, щоби врятувати єврейські родини. «На моїй території не — із ризиком для життя вирішили Василь Яковець, панотець та його паства.

Шилівчани сховали односельців-євреїв – і на той момент врятували від смерті. Не переставали вони опікуватися односельцями-євреями і коли тих загнали до концтабора в Новоселиці: Василь Яковець з односельчанами збирали продукти серед жителів Новоселицького району й привозили на підводі у табір. Але смерть, на жаль, вже пізніше багатьох з них наздогнала в гетто, концтаборах…

Vineshtein22
Михайло Котляр (краєзнавець), Валентин Вайнштейн, Давід Букчін, працівник благочинного фонду «Хесед-Шушан», у квартирі Вайнштейна. 21.10.2012.

Валентин Вайнштейн народився 1923 року. В сім’ї було троє дітей. Війна відкрила рахунок їхніх поневірянь…Родина потрапила до концтабору, спочатку в Новоселиці. Потім Валентина перевели до концтабору в Сокиряни і вже наостанок – до Могилева-Подільского. Батько й мати загинули. Примусові роботи, тиф, переведення з табору до табору. Останній був поблизу Тульчина. 1944-го в тих краях висадили радянський десант. Валентин утік разом з двома юнаками. У березні 1944-го був призваний рядовим до Червоної армії, воював на Білоруському фронті. Двічі був поранений і двічі контужений. Демобілізований у 1947 році. Доля була прихильною до нього й подарувала йому ще понад 60 років життя.

sinagoga

Про усе це Валентин (Вевел) Вайнштейн переповів нам у синагозі на вул. Л.Кобилиці. Я познайомилася із ним там у жовтні 2012-го через свого доброго знайомого Михайла Котляра.

Vineshtein08
Валентин Буюмович на той час був найстарішим віруючим євреєм Чернівців, який щодня ходив до синагоги пішки… Ми збиралися поїхати з Валентином Буюмовичем до його рідних Шилівців. Та у грудні 2012 року, на 90-му році Вевела Вайнштейна не стало . Може, там десь зустрівся з усіма дорогими й рідними, яких втратив у роки війни…

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора і SergyiS. Всі спогади зберігаються у відеоматеріалах…

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *