Мала авіація – красиве і корисне

Літаки в небі – це краса, романтика, драйв і екстрім. Але не тільки. Для Буковини, куди нещодавно злетілися 43 пілоти (41 – з усієї України і 2 – зі США) на 9 літаках і 5 вертольотах – це ще й вказівники розвитку галузі, пропагування краю, дозвілля для різних категорій людей і навіть допомога бійцям в АТО. Про це спілкуємося з підприємцем і меценатом, заступником голови правління авіаційно-спортивно-технічного клубу «Крила Буковини», організатором і натхненником буковинського круглого столу «Мала авіація України» Володимиром ЗАХАРЧУКОМ.

Летовище у… селі

8Поки обласний центр Чернівці роками, передаючи об’єкт з однієї комунальної власності в іншу, вишуковує можливості розбудовувати, утримувати і розвивати свій аеропорт, на відстані якихось 20 км від міста помаленьку розкручується ще одне летовище. Приватне. Так, тут не планують приймати «Боїнги», та й навіщо на межі Шипинців і Лужан приймати «Боїнги»? Натомість двомісні «бекаси» і «Ан-2» і малі вертольотики – «Мі-2», а то й дорогі «Робінсони» можуть приземлятися там і злітати звідти з превеликим задоволенням. Адже кожен політ для справжніх поціновувачів неба – це ковток свободи і щастя, а над Буковиною ще й такі дивовижні краєвиди!

  • Та авіація – це така складна галузь, що в ній іноді простіше щось зробити, ніж задокументувати це, – зауважує Володимир Захарчук. – Свого часу я орендував у селі колишній військовий аеродром. Таким чином вдалося вберегти його від знищення – адже на що зазвичай перетворюється у нас вільний шматок землі? Або на ділянки під будівництво, або на поле з якимсь, наприклад, рапсом, або на банальне сміттєзвалище… Офіційна оренда, оплата в місцевий бюджет – користь селу. А тим часом ми реконструювали злітну смугу. Зараз вона практично готова, але як рухатися далі? Як, де і які документи потрібно оформляти? Як зробити і оформити заправну станцію на летовищі в Шипинцях-Лужанах для малих повітряних суден? Адже їх і їхнє наземне обслуговування дуже прискіпливо контролюють. На цьому етапі ми застопорилися. І організований нами круглий стіл став потужним поштовхом вперед. Тепер я знаю, що робити далі.

11

  • Участь у клубі «Крила Буковини» – задоволення не з дешевих?
  • Так, але по-перше, усі, хто літають – мають серйозні бізнеси, тож можуть собі дозволити такий екстрім. А по-друге, мала авіація не замикається на польотах. Окрім питання, як закінчити і документально оформити злітну смугу, я на круглий стіл з питань малої авіації покладав і інші завдання. Серед них – реклама Буковини. Хочу наголосити, що над підготовкою круглого столу працювала вся команда аероклубу «Крила Буковини». Тож коли більше 40 людей з різних куточків України – з Харкова, Сум, Рівного, Тернополя, та навіть зі США, побачили наш край, якого раніше не знали – вони були вражені. Усі вони розмістилися в Шипинцях у готелі «Під липами», суботнього вечора ми для них організували Купальську ніч – зі співами, танцями, катаннями на човнах і пусканням вінків на воду. Окрім щедрого прийому в Шипинцях, гості мали ще й екскурсію до Чернівців, побачили наш розкішний університет… І, звісно, літали над цією красою. Захопилися і обіцяли обов’язково повернутися. Один з американців, який бував в Україні і робив зйомки під час Помаранчевого Майдану, під час Революції Гідності, з завзяттям тут фотографував Купальські розваги, також знімає фільм про малу авіацію в Україні!

«Іноземець шукає глушини…»

10

  • Чи готова Буковина задовольнити цікавість гостей, підтвердити свою унікальність?
  • Насправді – ми унікальні, і саме це треба показувати гостям. Наприклад, готель «Під липами» я навмисно робив не як дешевий мотель. Там є нечаста для наших готелів «фішка» – басейн, також увагу привертає зовнішній ліфт… А всередині – 27 картин у техніці левкасу на теми гуцульської міфології!

Та комфорт з «родзинкою» – далеко не все, чого шукають в нас, наприклад, іноземці. Іноземець шукає глушини. А якщо він ще й екстремал, як я… Тож я знаю, що запропонувати таким вибагливим туристам. Я сам давно захоплююся рафтингом, пройшов усі річки колишнього СРСР, знаю й буковинські маршрути. Окрім своєї садиби «Лекече» в горах Вижниччини, можу запропонувати гостям і справжню автентику – на 11 км вище купив справжню старовинну гуцульську хату, збудовану 1848-го року. Це матиме попит, я знаю.

  • Така впевненість базується на досвіді? Кажуть, у вас в «Лекечому» сам американський медіамагнат і нинішній кандидат у президенти США Трамп відпочивав?
  • «Сам» не відпочивав, але його діти Іванка і Ерік – відпочивали. Мій син познайомився з ними після свого навчання в Англії. Тож приїхали, ходили на полювання, смакували бринзу, банош, гуцульський мед – і вони таки розуміються на ньому! Знали, як перевіряти, чи мед справжній, витягали з нього ложку і дивилися, щоби цівка стікала безперервно. Дуже їм сподобався наш капусняк. А от холодцю вони не зрозуміли, тож ми їм більше й не пропонували. Їли переважно фасулі (сміється – авт.) Десь в архівах навіть зберігаю фото Іванки Трамп, яка в “Лекечому” коле дрова. Тож, можна сказати, і вона “працювала на Україну” (сміється – авт.)

«Готуємо операторів безпілотників для АТО»

13

  • З гостями зрозуміло, а буковинці – літають?
  • Звісно. Наш клуб «Крила Буковини» працює вже більше 10 років. За цей час збільшився, зміцнів, розрісся. Маємо фахових досвідчених пілотів – Степана Сологуба, Андрія Донця, вони навчають курсантів. На двомісний літаку «бекасі» є можливість підстрахувати курсанта, взявши управління на себе. Тож ці легкі літаки досить безпечні. Навіть якщо трапляється щось з двигунами – можна спланувати. Також «бекас» має свій парашут. Так що літають хлопці, навіть АТОшники – Валерій Либюк з Шипинців, наприклад, дуже захопився… Члени клубу періодично зустрічаються, обмінюються інформацією, досвідом. От цей круглий стіл багато що роз’яснив нам. Я злітав у Косів на приватний аеродром Олександра Павловича Яворського, подивився, як вони облаштувалися. До речі, моїм пілотом була єдина в Асоціації приватних пілотів пілотеса – Надія (на фото – авт.). Колеги пообіцяли активну допомогу. Також надати всебічне сприяння обіцяв конструктор, президент Асоціації приватних пілотів Юрій Володимирович Яковлєв.  Адже саме в Шипинцях плануємо робити заправку для літаків – а всі установки для цього мають бути сертифіковані. Плануємо розширюватися. Андрій Донець купив літак, ще один – робиться, А-20, кілька мотодельтапланів купити хочемо. Плани є. Ресурсів поки нема (сміється – авт.).

12

  • Як ще, окрім долучення самих АТОвців до польотів, долучаєтеся до допомоги армії?
  • Співпрацюємо з одним із авіагуртків, якому надаємо наш майданчик для моделювання повітряного бою, випробування радіокерованих моделей. Разом з ними готуємо для АТО операторів безпілотників (БПЛ). БПЛ створюється точно такий, як справжній, але меншого масштабу – для того, щоби оператори могли здобувати навики і водночас не нищили під час випробувань дорогу техніку. Підготували вже 7 операторів для АТО.

«Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити»

  • Вкладаєте у все, що робите, власні кошти?
  • Працював на іноземні фірми, гарно заробляв – чому б і не вкладати. Хтось живе, щоб заробляти. А я – заробляю, щоб жити.

3

  • Ви – «дитя» СРСР. Як вдалося після такої «школи планової економіки» створити успішний бізнес? Чи не шкодуєте за минулим?
  • Я свого часу працював на «Електронмаші», ми постачали продукцію в різні країни. Зв’язки були налагоджені, тож коли Союз і завод розпався – створив власну фірму і продовжив співпрацю. Працював у різних країнах, для цього, звісно, вивчав їхнє законодавство – особливо податкове. Для того, щоб цілком його осягнути, іноді роки минали. Тому сміюся, коли наші депутати, які десь щось поверхово дізналися – вже вдають з себе спеціалістів. Поцілував корову – і вже фахівець у сільському господарстві! За Союзом зовсім не шкодую. Тоді було добре тим, хто не особливо хотів працювати: робота – стабільна, аванс-зарплата – регулярно, звільнити, навіть за пияцтво, було дуже важко. А хто хотів щось зробити – тому не давали. Бюрократія зашкалювала. Наприклад, коли в кінці кварталу аврал, посилено працюємо над постачанням автоматики для заправних станцій для ракет на космодром Байконур – а до мене приходять з перевіркою і закидають, що протоколи партійних зборів не оформлені… Або коли роками працюєш і чекаєш своєї черги на отримання квартири – а твій підлеглий переходить на роботу в райком партії і отримує квартиру за кілька місяців…
  • Зараз тим, хто хоче працювати – легше?
  • Важко також. Але – можливості є. У світі тим, хто щось робить, надають кредити під малі відсотки, а то й зовсім безвідсоткові. У нас поки що – працюєш і платиш, і чим більше робиш – тим більше платиш. Ми народ такий, що нам треба хоча б не заважати – і ми все зробимо.

«Колись і в нас буде, як в Європі»

  • Ваші захоплення ж не обмежуються екстремальними видами спорту?
  • У Шипинцях підтримую розвиток боксу. Маємо серед односельчан видатних боксерів – Івана Собка – майстра спорту СРСР, фіналіста ІХ спартакіади України, суддю міжнародної категорії Є
    АБА і тренера фізкультурно-спортивного товариства «Україна»; буває в нас і Іван Герасимович Козак– майстер спорту СРСР з боксу, фіналіст чемпіонату СРСР, який зараз мешкає у Львові. Ми відкрили спортзал, тренуємо понад 30 вихованців. Маємо вже срібного призера молодіжних олімпійський ігор. Звісно, що це юнацькі заняття, і коли діти виростають – ідуть у більш імениті і грошовиті клуби. Але поки ростуть – то не по вулицях тиняються, а займаються спортом, і це прекрасно. У всіх починаннях – як з боксом, так і з малою авіацією – маємо підтримку місцевої влади: Шипинського і Лужанського сільських голів.

4

  • Не плануєте йти у владу, щоби змінювати ситуацію кардинально?
  • Багато разів пропонували висуватися депутатом від різних партій – я відмовлявся. Я завжди маю свою думку і можу її висловити. А коли ти депутат – то свою думку тримаєш при собі. У нас влада лиш перефарбовується, а люди при владі залишаються ті самі. Тому й система зберігається. Мені в цьому плані подобається підхід поляків, які свого часу прогнали всю комуністичну верхівку і змінили країну. Бував у Словаччині – там якщо створюєш робочі місця, то звільняєшся від податків на 2 роки. У Німеччині в місті Вупперталь, де живе багато емігрантів, в Ратуші на стендах висять готові бізнес-проекти, щоби емігранти не брали допомогу з безробіття, а відкривали власну справу. Нічого не треба придумувати – бери готове і отримуй кредит з мінімальним відсотком для свого бізнесу! Сподіваюся, що все одно в нас колись буде, як в Європі.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото Василя Христафулова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *