Дівоче обличчя корейської музики

Афіша про виступ 10 лютого у філармонії 10-ти диригентів з Південної Кореї кілька тижнів збурювала уяву чернівецьких любителів музики цікавим графічним вирішенням: щось схоже на букет з диригентських паличок і рук диригентів. З того краю Землі, як кажуть, гостей у Чернівцях ще не було. Тож не диво, що зала філармонії того вечора була практично повна. Серед публіки – представники корейської громади, яка є у Чернівцях.

Але інтрига навколо цього концерту збереглася майже до самого початку концерту: 10 диригентів, на здивування чернівецької публіки, виявилися шістьма дівчатами-диригентками, двома піаністками та виконавицею на корейському національному інструменті. А десятий – сивочолий професор музики Девід Вук Б’юн, який, власне, й привіз своїх вихованок за 8 тисяч кілометрів до України. Поїздку оплатили власним коштом.

Програма складалася з відомих творів, майже хрестоматійних. Це, здебільшого, увертюри до опер Глінки, Моцарта, Верді, Россіні, Бетховена, Оффенбаха…

Зовсім юна піаністка Ким Сеохим була солісткою у концерті Гайдна для фортепіано з оркестром, безпомилково виконуючі складні пасажі. Її старша й більш досвідчена колега Ко Сеонхи пристрасно вела партію фортепіано у Мендельсонівському концерті…

Юні диригентки підкорили зал перш за все трепетним ставленням до музики й умінням вести діалог з оркестром. Як кажуть, музиці переклад не потрібен.

А музиканти Чернівецького академічного симфонічного оркестру поставилися до нинішнього концерту, як до свята: недаремно ж у звичній чорно-білій гамі концертного вбрання засяяли яскраві кольори суконь скрипальок та віолончелісток…

Та безперечною родзинкою вечора, ще одним сюрпризом стало виконання стародавньої корейської мелодії «Пісня на човні» на древньому струнному інструменті «каягім» у супроводі симфонічного оркестру. На випнутій особливим чином, склеєній, вочевидь, з бамбука, основі на відстані приблизно 10 сантиметрів від неї на спеціальних підпорках натягнуті струни, із яких виконавиця Йонг Юнхао, вдягнена в національний корейський одяг, сильними рухами виймала звуки, чимсь схожі на звучання арфи… Оркестрова п’єса перетворилася на справжню музичну історію: кохання, ніжність, життєві випробування – все прозвучало в ній, хоча, звісно, над усе – кохання…

Мабуть, отакими ніжними й водночас сильними запам’ятаються нам героїні цього вечора. Принаймні, публіка виходила із залу зі щасливими обличчями.

Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *