Пригадуєте, який фурор збурили в суспільстві перші оприлюднені електронні декларації та розслідування щодо майна наших можновладців. Мої вуха та волосся на голові зарухалися від здивування та остраху за тих людей, про чиї статки ми дізналися. Та ще від образи за нашу бідність…  Та попри все, я тоді зробив на цьому собі ім’я, познайомивши читачів «Версій» з тим, чим володіють наші чиновники. Дехто з них, до слова, навіть до редакції приїжджав для з’ясування стосунків. Та я відкривав їм в Інтернеті сайт Електронних декларацій чиновників і депутатів, а також Державний реєстр речових прав (ДРРП) і таким чином виходив «сухим із води». Зрештою, це стало завоюванням Майдану. Але зовсім не сподобалося тим, проти кого було спрямоване. І тому Мін’юст, пішов на зустріч товстосумам і, внісши зміни, ускладнив доступ журналістам-розслідувачам до ДРРП. Чи, може, пане Павле, у вас щось інше було на меті? Поділіться, не соромтеся…

Зміни ж до Державного реєстру речових прав робила структура міністерства юстиції ДП «Національні інформаційні системи («НАІС»). При цьому ще й витратила на все це, за даними Мін’юсту, 325 тис.грн. Підкреслю, ці гроші взяли вони з наших податків. А взяли для того, щоби приховати темні справи можновладців. Чи ви зі мною не згідні, пане Петренко? Адже саме на підтвердження цього наводять чимало фактів «Наші гроші» у публікації Аліни Стрижак «Зіпсувати те, що працювало» (nashigroshi.org/2019/03/22/zipsuvaty-te-shcho-pratsiuvalo). Бо так чи інакше, але саме на тому, що нині приховало ДП «НАІС», побудовано багато журналістських розслідувань. І ось лише кілька з них: розслідування «Bihus.info» про нерухомість на 200 млн.грн у керівника економічної контррозвідки СБУ Сергія  Семочка, розслідування «Слідство. Інфо» про начальника Академії сухопутних військ Павла Ткачука, розслідування «Схем» про елітне майно судді Татькова, яке потім заарештував суд.

Такі розслідування від 2015 року можна було зробити завдяки Державному реєстру речових прав, у якому за 23 гривні можна було отримати інформацію про все майно, що належить фірмі або людині. Натомість від 4 лютого внесення зміни фактично закрили реєстр. Попри те, що формально доступ до реєстру є, користуватися ним стало складно та економічно невигідно через низку проблем. Одна з них – тепер інформація про кожний (!) об’єкт нерухомого майна коштує 23 грн. Отже, для моніторингу 10 осіб, які мають по 5 об’єктів нерухомості кожна, треба викласти 1150 грн. А з аналітикоюпро фірми іще складніше: якщо ви збираєте інформацію про фірму, яка має, наприклад, 250 земельних ділянок, то вартість інформдовідок щодо майна цієї компанії буде 5750 грн, хоча інколи можна отримати й порожні довідки – без інформації. І гроші за них ніхто не вертає.

Втім, подорожчання – не єдина проблема. Після «удосконалення» реєстр тижнями не працює. На це скаржаться журналісти-розслідувачі, представники адвокатської спільноти. Але й це ще не все. Відкрийте на сайті цю публікацію  nashigroshi.org/2019/03/22/zipsuvaty-te-shcho-pratsiuvalo – і переконайтеся.

Такий стан речей мене, як і всіх демократично налаштованих громадян, не може влаштовувати. Тому такий собі скромний Іван Дупа, який друкується у чернівецькій газеті «Версії», дозволяє собі поцікавитися у пана міністра юстиції: а що він думає з цього приводу? Бо, якщо чиновник такого рангу не бачить у цьому проблеми, доведеться звертатися з відкритим листом до нашого новообраного і дуже демократичного Президента…

Ваш Іван ДУПА

Запис Як покращення стало погіршенням: Лист Івана Дупи до міністра юстиції – нашого земляка Павла Петренка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього літа виповнююється 30 років від Стебниківської аварії (1983 р.). Саме тоді Чернівці, Хотин, Одеса й інші населені пункти залишилися на тривалий час без питної води, бо Стебницький «Полімінерал» на довгі роки отруїв Дністер, загубив флору і фауну.

Ситуація, що нині склалася на Домбровському кар’єрі в Калуші, може повторити екологічну катастрофу на Дністрі. Та що найбльш обурливе те, що вона є наслідком безалаберності та безвідповідальності влади на всіх рівнях.

Два роки тому, влітку 2011-го, журналістський міжнародний екологічний десант, серед учасників якого була й автор цих рядків, відвідав Домбровський кар’єр під час екологічного прес-туру Дністром. Тоді ж у багатьох ЗМІ з’явилися публікації про небезпеку, яку становить цей кар’єр для всіх, хто мешкає нижче за течією Дністра, в тому числі і для наших сусідів-молдован. А почали бити на сполох місцеві екологи, та їх, на жаль, як і журналістів, ніхто не почув. До слова, потім всі ці матеріали були зібрані в екологічний спецвипуск, підготований та оприлюднений «Версіями». Тож усі ці публікації можна знайти на сайті versii.cv. ua, а також у виданнях, де працюють їхні автори.

Та перш ніж познайомити читача з деякими з них, – офіційна інформація.

За даними моніторингу Академії гірничих наук України, на Домбровському соляному кар’єрі в Калуші виявлений відкритий карстовий канал діаметром майже півметра, з якого, як зазначено в Інформаційному листі до Івано-Франківської ОДА, «витікає скаламучений низькомінералізований потік ґрунтових вод, від 860 до 1300 куб. м за добу». Тож 18 липня в Івано-Франківській ОДА відбулося термінове засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. На ньому обговорювали стан бортів Домбровського соляного кар’єру в Калуші та гідрохімічний склад вод у його затопленій частині. Ця ж комісія класифікувала ситуацію з витоками, що склалася останнім часом на Домбровському кар’єрі, як надзвичайну державного рівня.

У протоколі Калуської міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій йдеться: «Динаміка водопритоку через карстово-суфозійний канал у північному борті колишньої дренажної траншеї на Домбровському кар’єрі збільшилася. Це пов’язане як зі зростанням кількості опадів, так і з розширенням підземного каналу розвантаження вод із водоносного горизонту й тривалим винесенням глинистого наповнювача з товщі гравійно-галькових відкладень. Проникнення ґрунтових вод відбувається на всьому периметрі кар’єрного поля. Формування карсту з утворенням провальних воронок триває й на протилежному борті кар’єру, а також у східному, навпроти внутрікар’єрного відвалу, де розвантажуються води із затопленої частини дренажної траншеї. Всі ці явища призводять до руйнування гірничого масиву та подальшого погіршення техногенно-екологічної ситуації».

плашка

Калуський гексапхлорбензол – єдине в Європі сховище токсичних відходів, яке становить більш як третину всіх токсичних відходів України.

Серед учасників засідання були також представники галузевої науки та однієї з галузевих підрядних організацій, яка готова взятися спершу за проведення геофізичних досліджень, а відтак – за виконання робіт з буріння 7-9 свердловин, які, за їхньою технологією, будуть заповнені сейсмостійким об’ємним розчином, що створить захисну стіну, яка й має зупинити витік розсолів. Роботи проводитимуться під контролем ДП «Науково-дослідний інститут галургії» (м. Калуш) та Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Івано-Франківська ОДА скерувала  до Кабміну звернення стосовно виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації на Домбровському кар’єрі. Кошти на проведення повторного моніторингу – геофізичних досліджень – розраховують винайти також в обласному бюджеті.

Від редакції: А тепер читайте, про що попереджали владу журналісти. Адже цієї ситуації могло і не бути…

сталося

Корупція України труїть і Молдову

З Держбюджету України виділено 398 млн. грн. на вирішення проблем одного з найбільших у Європі сховища токсичних відходів. Але із закінченням проекту кількість отрутохімікатів зросла, і день від дня ця мерзота – все ближче до Дністра.

Побувавши на місці події (у місті Калуші Івано-Франківської області) і побачивши на поверхні грунту гори білої отруйної солі, здалеку схожу на сніг, ситуацію можна назвати катастрофічною. Гексахлорбензол (гкх), канцероген першої групи – ось що зберігається в бочках на полигоні в Калуші.

Завод калійных добрив ВАТ «Оріана» – банкрот і тепер не працює. Найнебезпечні об’єкти підприємства на даний момент – Домбровський кар’єр, хвостосховища й полігон гкх (10 басейнів зі складеними на дні й прикриттими грунтом бочками).  Один басейн через недбалість – наполовину залитий водою. За паспортом ОАО «Оріана» рахуються захороненими 11.5 тыс. тонн гкх.

Грандіозна афера

В лютому 2010 року Президент Україны видав Закон про визнання міста Калуша й двох найближчих сіл зоною екологічного лиха. У березні того ж року запросили спільну комісію ООН та ЄС для проведення технічної оцінки ситуації. Вони приїхали, взяли проби, очманіли від того, що стан бочок із гкх в тому затопленному басейні взагалі не можна перевірити, а проби поверхневих вод подекуди  перевищують припустимий рівень у 100 разів (!), зробили висновки й надали 22 рекомендації.

Першочергово було вирішено, що Україна візьметься за проект консервації Домбровського кар’єру, а також вивезе гкх на утилізацію до Великої Британії. За це відповідали Міністерство регіонального розвитку й будівництва та Міністерство природоохорони. Гроші виділили обласній адміністрації – 398 млн. гривень.

Проект закінчився наприкінці 2010 року, а змін на краще жителі Калуша й найближчих сіл так і не побачили. «Вода в колодязях гірка від отруйних солей, і цілком можливо, що у грунті, в якому ми вирощуємо овочі, теж присутня ця зараза», – говорять місцеві жителі. «Я став з’ясовувати, – розповідає Михайло Довбенчук, глава громадської организації «Зелений рух Карпат», – гроші були виділені, мер Калуша Ігор Насальник уклав договір з підрядниками для виконання робіт із консервації кар’єру. Вони почали працювати 14 липня, а 21 липня вже була забруднена хлоридами річка Сивка, притока Дністра.

У технічному регламенті підрядників – темрява. Та найголовніше те, що по завершенню робіт з’ясувалося, що вивезли лише 8,5 тис. тонн. На що ж пішла решта грошей?!». У громадськості – однозначна відповідь на це запитання.

Тим часом…

Найобразливіше навіть не те, що гроші спливли, а до пуття так нічого й не зроблено. Після виконання робіт з’ясувалося, що гкх не 11,5 тис. тонн, а все 22 тис. тонн (вочевидь при закопування не все записували!). При цьому Рахункова палата підтвердила, що Закон про утилізацію й консервацію виконувався несумлінно, контролю за рахунками держбюджету не було, виявлені порушення, результату не досягнуто, а на утилізацію тепер уже 22 тис. тонн гкх потрібен ще 1 млрд. гривень. Перевірити виконання операції міжнародні експерти не приїдуть, оскільки грошей вони не давали. Україна їх не кличе, бо розуміє, що «напортачила». Що ж робити місцевим мешканцям і нам, їхнім сусідам? Адже за частих паводків дамби кар’єру можуть не витримати (а ООН і ЄС, до речі, про це попереджають) і отрутохімікати хлинуть у Дністер! Чекати на аналог Стебніківської катастрофи 1983 року, коли воду з Дністра неможливо було використовувати місяцями? Єдиний вихід –  громадянське суспільство повинне домагатися від уряду повторного приїзду міжнародних експертів і повторної комісії, а, можливо, й часткового фінансування, аби потім було легше все контролювати. І ще: Молдова й Україна є частиною Орхуської Конвенції про вільний доступ до інформації з питань впливу на довкілля.

Оцінка міжнародних експертів ООН і ЄС:

У грунтових водах з полігона рівень гкх перевищує 3400 нг/л (за норми в 30 нг/л). Гексахлорбензол – стійка органична сполука, вона токсична у водних середовищах і є довготривалим забруднювачем. Засолення грунтових, поверхневих вод і джерел питної води відбувається вже зараз. Гкх з полигона розповсюджується до найближчого струмка і далі, а також на городи мешканців. Коли не будуть вжиті заходи, ймовірність прориву кар’єру  й потрапляння отрутохімікатів – висока.

Рзмір загрози

Молдовські учені, екологи й гідрохіміки одностайно наголошують, що будь-яке потрапляння солей важких металів у Дністер завдасть великої шкоди і флорі, й фауні ріки. При потраплянні калійних солей на дно зростає мінералізація й підривається уся іхтіофауна. В людей гкх спричиняє ракові захворювання.

Наталія ЖУРМІНСЬКА, «АіФ в Молдовє».

 Як чиновники дерибанять гроші на «засоленому» Калуші

Підготувала Людмила ЧЕРЕДАРИК, “Версії”

Запис Екологічне лихо: буковинці можуть залишитися без питної води спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні, коли навколо події змінюють одна іншу з шаленою швидкістю, коли люди не встигають за цим рухом, коли в сучасній коловерті губляться духовні цінності, журналіст продовжує бути тим індикатором, який вимірює якість суспільства, і, врешті, своєю позицією, своїм словом його формує.

У тому, що суспільство формує журналіст, переконана заступник головного редактора – редактор відділу розслідувань львівської газети «Експрес» Світлана Мартинець. Її ім’я стало відоме широкому загалу через резонансну справу, що минулої осені вразила всю Україну, – викриття псевдопрофесора Андрія Слюсарчука, який, не маючи медичної освіти, проводив операції та вбивав людей просто на операційному столі.

           Гучне журналістське розслідування закрутилося зі… звичайного інтерв’ю

Підозра, що видатний український нейрохiрург, професор, доктор медичних наук, людина з видатними можливостями пам’ятi, генiй, якому нема рiвних, – зовсім не той, за кого себе видає, у Світлани Мартинець з’явилася там, де й подумати ніхто не міг. За дорученням редакції газети «Експрес» вона готувала матеріал про генія, який, не знайшовши себе в нашій країні, вирішив виїхати за кордон. Щоби втримати світило сучасної науки в Україні, видання запланувало підготувати матеріал про видатного науковця.

Але, взявшись за підготовку статті про професора, журналістка зіткнулася з тими проявами цієї особистості, на які зовсім не сподівалася. Людина, яка мала б бути інтелігентом до мозку кісток, виявилася хамовитим, боязливим, агресивним створінням, яке на звичайні запитання про біографію кричало в телефонну слухавку: «Я вам нiчого не скажу. Ви не маєте права мене перевіряти. Жоден журналiст не написав про мене правду. Жоден! I не напишуть! Нiхто нiчого не знайде! Нiколи! Я все знищив! Усе! Будуть писати – мозги по стiнах! Хай я сяду, але мозги їх – по стiнах!..»

Чому людина, про яку хочуть написати позитивну статтю, так реагує на звичайнісінькі запитання? Чому відомий професор кричить, що знищив усе?

Це насторожило журналіста з двадцятирічною практикою і… дало поштовх для продовження роботи. Але вже в іншому напрямку – викриття псевдопрофесора, про якого газети писали, що він – двiчi рекордсмен «Книги рекордiв України», запам’ятовує мiльйони цифр, у 9 рокiв, як дитина-вундеркiнд, закінчив школу, а у 12 став студентом Московського медуніверситету ім. Пирогова. Колишній президент Віктор Ющенко видав указ про створення Iнституту мозку, який мав очолювати «професор нейрохірургії» Андрiй Слюсарчук, а президент нинішній Віктор Янукович своїм указом призначив йому премію у розмiрi 150 тисяч гривень.

              Нейрохірург, який оперував людей, виявився… петеушником-убивцею

Газета залучила до розслiдування десятки журналiстiв, свої контакти на всiх рівнях. Журналісти витратили сотнi робочих годин, щоби зібрати документи та все перевiрити. Результат шокував – журналiстське розслiдування оголило разючi факти.

Андрій Слюсарчук нiколи не був дитиною-вундеркiндом, не вступав до росiйського медичного вишу, не має базової медичної освiти. Його дипломи фiктивнi. Вiдповiдно, вiн не міг бути анi професором, анi доктором медичних наук, ані нейрохiрургом. Справжня ж освiта цього «професора», за словами його реальних учителiв, – Бердичівська спецшкола-інтернат та Козятинське ПТУ за фахом «штукатур-плиточник-облицювальник» у Житомирській області.

…А його називали лікарем і допускали робити операції на мозку людей!!!

Усі, кого оперував сумнозвісний «доктор Пі», помирали через кiлька годин пiсля його «нейрохiрургiчних операцій».

Свiтланцi Вiцентович було лише одинадцять. Вона могла б ще жити довго. Їй потрiбна була допомога квалiфiкованого лiкаря. Але скальпель до рук узяв Слюсарчук…

44-рiчного Василя Кринiцького привезли до лiкарнi з важким отруєнням каналiзацiйними газами 11 серпня 2008 року. До нього кiлька разiв викликали санавiацiю з областi. 16 серпня з’явився Слюсарчук. Вiн узяв скальпель у руки. Сиротами залишились двоє дiтей.

33-рiчного Сергiя Шаварського можна було врятувати. Пацієнт помер. Усi шанси на життя у нього зникли тiєї митi, коли скальпель опинився у руках Слюсарчука – людини, яку теперiшнiй мiнiстр освiти Дмитро Табачник зробив «професором нейрохірургії».

На відео з однієї з таких операцій Слюсарчука чітко видно, як він витирає скальпель ватою i кладе її у мозок людини, яка на операцiйному столi стiкає кров’ю. «Лікар» нiчого не робить, щоб її спинити… Вiн не знає, як називаються хiрургiчнi iнструменти…

Бездипломний вихованець iнтернату, людина з манiакальними вiдхиленнями, бавилася в лiкаря, ставлячи смертельнi дослiди на важкохворих, безтямних, тих, хто не мiг себе захистити.

             Журналіст – не спостерігач. Він – здатен змінювати хід історії

Ім’я журналіста творять його справи. У кожного, хто займається цією професією, має бути матеріал, який приверне увагу суспільства. Саме такими є журналістські розслідування Світлани Мартинець. Вона, незважаючи на небезпеку, впевнено йде до кінця і відкриває суспільству очі на ті справи, про які боялися говорити навіть пошепки на кухні, від яких відверталися правоохоронці.

Специфіка роботи журналіста передбачає, що в цю професію йдуть тільки люди небайдужі.

– Якщо на дорозі лежить людина, повз неї, не зупиняючись, проходить інші люди: дев’ятеро пройдуть не допомігши, а десята – підійде, – каже пані Світлана. – Так от, саме ця людина і є журналіст.

Вона переконана, що суспільство формують журналісти. І якщо журналіст професіонал, він не робитиме різниці між людьми, бо для нього не важливо депутат перед ним чи безпритульний: журналіст має бути толерантним.

– Якщо перед  журналістом закривають двері, то він лізе у вікно. Така вже його доля,    – каже редактор відділу розслідувань львівської газети «Експрес» Світлана Мартинець. – Журналістика – не професія, а стиль життя. Щоби досягнути мети, журналіст має бути наполегливим, впертим і сміливим.

Підготувала Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Світлана Мартинець: «Суспільство формує журналіст» спершу з'явиться на Медіа-Версії.