Історія створення нових форм управління багатоквартирними будинками замість ЖРЕПів радянської пори цілком вкладається у відомий, практично класичний,  вислів «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Це засвідчують і численні звернення до редакції жителів різних будинків і вулиць: одні телефонують, інші приносять власні розрахунки… Тому, забігаючи наперед, можна озвучити висновок: у житлово-комунальному господарстві, як у тому данському королівстві, «щось не гаразд». І сумнівів у цьому ті, хто користуються його «милостями», вже давно не мають.

Однієї ясної суботи в середині нинішнього лютого у клубі ЖРЕП-9 зібралися невдоволені роботою управлінської компанії мешканці будинку №101 по вул. Головній. Спробуємо якщо не поставити крапки, то хоча б сформулювати правильні запитання в цій історії.

Аби газету не звинуватили в однобічному висвітленні, кореспондентка «Версій» побесідувала з керівником управлінської компанії «Єврокомунбуд» Михайлом Сизовим. Молодий юрист із вищою освітою, будівельним і підприємницьким досвідом одразу заперечив, що у компанії з мешканцями конфлікт: «Ви ж не будете заперечувати, що ЖРЕПИ, які ми успадкували від радянської пори, застаріли?».

Виходить, невдоволення мешканців для компанії нічого не варте? На те почула: «Ми робимо й будемо робити усе, що в нашій компетенції». Ще одну «цікавинку» знайшла на стенді в офісному коридорі ЖРЕПу-9: таблиця з адресами й номерами будинків і проти кожного – сума, яка має бути зібрана з них за місяць. Найменші суми тут були від 2100 грн, найвищі сягали далеко за 4 тисячі. У Чернівцях, як згодом було озвучено на зборах, – 3000 житлових багатоквартирних будинків.

Відповіді бувають прямі й… навкісні

Сказати, щоби зал був повен, звісно, не скажеш, але представники були практично від усіх квартир. І хоча з документами працював і готувався мешканець кв. №8 того ж будинку Володимир Боднарюк, який набув значного досвіду роботи з документами, працюючи до виходу на пенсію в системі КРУ, присутні мешканці теж не мовчали й голосно розповідали кожен про свою історію «спілкування» з комунальними службами. Великої продуктивності від роботи цих зборів помітити якось не вийшло: усе звелося до суперечок між мешканцями та працівниками компанії – чи легко отримати в них таблицю складових тарифу за обслуговування будинку.

Якщо зібрати по темах усі ці виступи, найбільше мешканців непокоїть таке:

– Чому, навіть передаючи управління багатоквартирними будинками управлінській компанії – навіть визнаємо – що через конкурс, не запросили представників від мешканців тих будинків, які передавали в управління?

– Хто прораховував оптимальний штат такої компанії?

– Чому першою дією перетвореного на компанію ЖРЕПу була – підняти ціну на послуги?

– Чому всі розрахунки робляться на квадратний метр площі квартири?

– Чому в складові тарифу включені послуги, які апріорі в цьому конкретному будинку не надаються?

– І чому, зрештою, замінивши у вересні 2018-го застарілий ЖРЕП, нова управлінська компанія нічого досі не зробила для збереження й підтримання житлового фонду?

Ці запитання народилися не щойно на зборах, вони фігурували в усіх зверненнях до місцевої влади – і не тільки цього конкретного будинку, і не тільки цієї компанії. Лише  мешканці 101-го будинку пішли у своїх зверненнях далі – до прокуратури й навіть до уряду. І навіть отримували відповіді, напрочуд одноманітні.

Від представниці департаменту ЖКГ міської ради мешканці на зборах знову почули вже не раз чуте: «Вам давали аж три роки, щоби обрати собі управителя, а ви…». Справді, із прийняттям закону «Про особливості управління багатоквартирними будинками» у мешканців з’явилася нібито можливість самостійно поратися із приватизованим ними житловим фондом.

Спробуємо ж припустити, чому так неактивно мешканці обирали собі управителів. Сучасний будинок – це складна інженерна споруда, з кількома мережами – газовою, електричною, водоканалізаційною. Додамо ще телефони, телевізійні кабелі, інтернет-мережу. Зрозуміло, що силами одного будинку управляти цим доволі складно. Недаремно ж свого часу в Чернівцях успішно готував відповідних фахівців житлово-комунальний технікум. Найбільше, на що відважуються у більшості будинків, – найняти якусь жіночку прибирати в під’їзді, самим вкручувати лампочку й на кілька років один раз стягнутися коштами, побілити-пофарбувати, щиби не було страшно зайти у під’їзд. Мешканці самі збирають кошти й на кодові замки.

Та оскільки було прийняте все ж таки рішення передати управління компаніям замість ЖРЕПів, варто було б повідомити мешканців не вивішеним у  під‘їзді оголошенням, а запросивши їхніх представників до участі на відкритому конкурсі, аби вони не кота в мішку отримали, а у міської ради не було необхідності заперечувати якісь приховані обставини, чому саме ця особа пройшла через конкурс.

Щодо формування переліку послуг і нарахування по них через прив’язку до розміру житлової площі та ж представниця міськради оголосила, що і перелік складових тарифу, і методика нарахувань затверджені урядом і викинути з цих списків нічого не можливо, окрім ліфтів, підвалів і горищ, там де їх немає.

Доуправляли!

Цегла на голову, або Що залишиться від Чернівців

Картину вмирання міста, окрім доріг і сміття, довершує фраза «Чернівці сиплються». Певне, у середмісті не знайдеться будинку, на якому не відвалився б шмат від балкону чи піддашшя. А будинок №5 по вул. Франка, крім пожежі, «радує» перехожих ще й цеглепадами. Один з таких заскочив мене саме 17 січня, в день відкриття  у «Вернісажі» виставки Анатолія Козельського із такою романтичною – в контексті нинішньої репліки іронічною  назвою «Казки старого міста». Дорогою до центральної площі переді мною рухалися ще троє людей з дорожніми сумками. Раптом, уже на стику з 3-м будинком (одним з близнюків) з-під  даху посипалося кілька цеглин, слава Богу, не на голови людям. Але кілька цеглин просто вибили сумку з руки молодого чоловіка, який ішов найближче до стінки. Його супутники почали кричати: «Кидай все, зараз ще посиплеться!», та він усе ж таки спромігся підхопити сумку й щойно зробив крок – на те місце впало ще кілька цеглин. Хоча, людині й однієї б вистачило…

Я вже не стала йти цим тротуаром, обійшла дорогою. Автоматично завернула з нього  молоду пару з візочком… Пару днів тому побачила, що фасад колишньої фабрики з Головної узяли в риштування… Але скільки по місту стоїть закинутих будинків, у яких могли б жити люди, знімати офіси тощо. Замість цього стоїть мертва, як скелет, будівля… А що залишиться після нас? Рештки Помпеї чи Геркуланума?

Черепаха своє минуле тягне на собі?

нову повернімося до витоків. Коли мешканці багатоповерхівок отримували від влади чи відомства помешкання у користування, вони платили квартплату, яку, цілком природно, нараховували від площі, яку займала родина. Телефон, газ і світло оплачували окремо. А в нинішній тарифній сітці деякі позиції виглядають коли не смішно, то просто архаїчно. Чому прибирання прибудинкової території розраховується за площею квартир? Навколо будинку №101 по Головній, скажімо, обліковано 205 кв.м території, сумарна площа квартир цього будинка – понад 600 кв.м. Відчуваєте різницю?

До того ж ми не виносимо свої квартири  на вулицю чи на подвір’я, не носимо їх сходами й не катаємо в ліфті… Але, щоби розробити нову методику, треба ж усе поміряти, розрахувати, скільки це коштуватиме, потім розрахувати поквартирно… Це ж ціла купа роботи! Хіба ж буде Кабмін цим займатися? Їм і без того добре. І обрані управителі чи створені ОСББ в цих питаннях аж нічого не змінять.

Володимир Боднарюк на цих зборах спробував обговорити кожну з таких абсурдних складових тарифу, але то були марні намагання.

Але директор-управитель спробував-таки покласти «вишеньку на торт» мешканцям:  «ми акумулювали з ваших платежів деякі кошти, з понеділка прийдемо до вас у під’їзд з ремонтом!».

Але й з цього вийшла звичайнісінька «замануха»: станом на середу, 27 лютого, жодного ремонту в під’їзді будинку 101 не починали. А люди повірили. Та їх, як завжди, надурили.

 Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Управлінська  компанія замість ЖРЕПу: реформа чи імітація? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На добротний будинок №15 на вул. Назарія Яремчука чекає сумна доля будівлі №28 на вул. Шевченка, яка завалилася через знесену у підвалі опірну стіну, або, не дай Боже, ще страшніша доля будинку №19 на вул. О. Кобилянської, з-під завалів якого вийняли тіла двох старих людей… Наразі у КЖРЕП №9 про цю проблему 15-го будинку, що стоїть у них на балансі, знають. Та не тільки нічого не роблять, а ще й заважають зробити щось мешканцям. Чому б то? 

«Версії» розбиралися у ситуації.   

У будинку на вул. Назарія Яремчука, 15 мешкають 3 сім’ї. Одна з них – із квартири №1 – користується підвалом, а інші – ні. І саме в цьому полягає проблема, бо більша частина підвалу під квартирою №2 зруйнована. Колись ці приміщення були просто підвалами, потім, за радянських часів, – квартирами і лише протягом останнього періоду знову стали господарськими приміщеннями. Та до 2008-го у підвалі, що під квартирою №2, мешкали роми: їх було багато, і вони зруйнували опірну стіну, а потім виселилися, знявши вікна й двері. Відтоді там ніхто не живе, у підвалі повно сміття, затікає вода, підмиває фундамент, промерзають труби, що й руйнує  квартиру №2, яка належить Наталії Шкварчук. Щороку їй доводиться обігрівати та відновлювати труби, що виливається в добру копієчку, а результату – катма. Забиті вікна та двері до підвалу руйнують вандали, забираючи дошки. І навіть коли сантехнік утеплив труби, за якийсь час зняли і це утеплення. До слова, всі будинкові комунікації проходять через той підвал.

Виникає закономірне питання: що зробив би нормальний власник помешкання? Капітально відремонтував би підвал, відновив опірну стіну і зберіг би таким чином своє житло. Саме так вирішила діяти і господиня квартири. Але, замість підтримки з боку КЖРЕП №9, зустріла не просто небажання його працівників піти їй назустріч, а відверте вставляння, як то кажуть, палок у колеса. Протягом місяця мало не щодня бігала жінка до КЖРЕП та ОБТІ – як на роботу, – але так нічого і не вибігала.

«Будинок зняли з балансу ліквідованого  КЖРЕПу, а підвал залишили – такі ось  вибрики»

Із розповіді п. Шкварчук: «Квартира №2, загальною площею 96,6 кв.м, у якій мешкає моя сім’я,  належить мені за правом приватної спільної часткової власності. Моя частка становить 2/3 будинку. Інші двоє співвласників будинку, які проживають у квартирі №1, користуються підвальними приміщеннями під ними. Натомість у підвалі під моєю квартирою після 2008 року  утворився смітник, попередні мешканці зруйнували опірну стіну під моєю квартирою, а виселяючись, зняли з підвалу вікна і двері. Взимку водопровідні труби промерзають і, щоби вони не лопнули, треба їх відігрівати, що збільшує витрати на опалення. А ще підлога у квартирі страшенно холодна. Тому на опалення йде дуже багато газу. Через такі прикрощі я вже дуже давно хочу зробити ремонт у підвалі та відновити опірну стіну, а також утеплити труби, поставити вікна і двері – та й користуватися підвальним приміщенням. Багато років цим переймаюся, та тільки нинішнього літа дізналася у КЖРЕП № 9, що підвал під моєю квартирою на балансі підприємства не стоїть. З’ясувалося, що він, себто мій підвал, досі значиться як квартира №4 по вул. Н.Яремчука,15 і, більше того, є гуртожитком ліквідованого  ПП «Житлосервіс», який був правонаступником ще раніше ліквідованого ЖРЕП №13 (вул. Руська, 251). А ще у моєму підвалі-смітнику – розбитому, потрощеному, без вікон і дверей! –  зареєстровані громадяни Віра Георгіївна Андрусик, 1966 р.н. та її син Мар’ян В’ячеславович Андрусик. А КЖРЕП №9 нарахувало їм борг за квартплату понад 2800 гривень. Саме це мене і насторожило: чому раптом КЖРЕП №9 не вживає заходів для стягнення боргу й зняття з реєстрації мешканців, які в підвальній квартирі №4 не проживають майже 10 років і фактично втратили право на житло? Може, підприємство чекає на те, щоби я зробила ремонт, який потягне не на один десяток гривень, а воно потім заявить свої права на це приміщення та зробить його своїм гуртожитком? Наразі саме це пояснює, чому комунальне підприємство і пальцем не ворухнуло, щоби допомогти мені із законним оформленням підвалу. Не можуть же його працівники, – а я, думаю, там працюють грамотні спеціалісти, – не розуміти, що будинок у такому стані довго не протягне і складеться невдовзі, як картковий будиночок. Бо, наскільки мені відомо, моє підвальне приміщення – чи то пак квартира №4? – розташоване на 80 см нижче від рівня подвір’я, тож кілька років тому міська рада визнала це приміщення непридатним для житла. Крім того, квартира №4  – а саме так називають мій підвал у КЖРЕП№9 – є підвальним, допоміжним приміщенням нашого будинку, в якому розташовані всі комунікації.

Стосовно останнього закон висловлюється чітко й однозначно. Та перш ніж перейти до документів, невеличкий екскурс.

Картинка з минулого – місток у майбутнє?

Власниця квартири потерпає ще й з іншого приводу. Знаючи історію буд. № 28 на вул. Шевченка, п. Наталя боїться, що міська влада планує зруйнувати її оселю у центрі міста, щоби потім відселити дві сім’ї й очистити земельну ділянку. А відтак схема відпрацьована: земля продається якомусь крутому бізнесменові під забудову й усі учасники оборудки отримують величезні «відкати».

…Коли будинок № 28 по вул. Шевченка визнали аварійним через пошкодження несанкціонованими будівельними роботами у підвалі – там пошкодили опірні стіни –  всіх його мешканців примусово відселили. Громадський юридичний консультант газети «Версії» з ГО «Спілка жінок Чернівецької області» працювала тоді у державній виконавчій службі і була присутня на тому «дійстві». Вона згадує: «Це була величезна людська трагедія: не тільки сльози, а й навіть інфаркти. А один ветеран війни сів перед будинком із баяном і заграв прощальну «Слов’янку». Досі бачу його перед собою. Людей тоді відселяли у маневровий фонд з невеличкими пожитками. Набуте тяжкою працею майно залишалося в квартирах, бо сім’ї тулилися в одній кімнатці наданого гуртожитку».

Винуватець – підприємець, який розвалив опірну стіну у підвалі, сів за грати. З часом мешканцям запропонували інше житло, а земельну ділянку під будинком передали в оренду на 50 років без аукціону «Інтергалбуд» – єдиній  фірмі, яка взяла на себе розв’язання усіх питань та побудувала замість зруйнованого будинку чотириповерхове офісне приміщення.

Що каже нам закон   

Рішенням Конституційного Суду України №4 від 02.03.2004 року допоміжні приміщення, а це підвали, сараї, комори, горища, колясочні тощо передаються безоплатно у спільну  власність громадян одночасно з приватизацією квартир (кімнат у квартирах)   багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не  потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку чи вступу до нього.

Окрім того, згідно з ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (Ч. 2 статті 382 в редакції Закону № 417-VIII від 14.05.2015).

Підвал у цьому будинку є допоміжним приміщенням, бо в ньому розташовані комунікації, без доступу до яких експлуатація квартир неможлива. Тому, зрозуміло, всі власники квартир будинку є співвласниками підвальних приміщень, що підтверджується свідоцтвами на право власності на квартири і, наголосимо, не потребує вчинення інших юридичних дій – приватизації чи оренди. Та, незважаючи на це, коли у серпні цього року п. Шкварчук звернулася до КЖРЕП №9, щоби скласти акт користування підвальним приміщенням, вона отримала відмову.

– І ось іде чергова зима, а підвал без ремонту, – скаржиться Наталя Шкварчук. – І знову  замерзнуть водопровідні труби, а вода підмиватиме фундамент нашого будинку. Я усвідомлюю, що це моя власність, а не власність КЖРЕП, тому його  працівникам, мабуть, і начхати на те, що буде з будинком. Але таке нехлюйське ставлення до моєї проблеми й небажання КЖРЕПу №9 вирішити її, може врешті-решт закінчитися руйнуванням будинку. Виходить, що з вини міської влади ми позбудемося права власності. Саме тому в мене виникає запитання: чи такі дії КЖРЕП не є зумисними?

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Від редакції:

Ця історія, з одного боку, нібито вражає, а з іншого, – не особливо й дивує, бо люди звикли, що інтереси чиновників не збігаються ні з їхніми інтересами, ні зі здоровим глуздом. Та це не означає, що на такі речі треба закривати очі.

Свого часу з триповерхового будинку №4 на вул. Героїв Майдану виселили з десяток організацій, серед яких були й громадські та редакція газети «Версії», зокрема. Відтоді минуло вже майже 4 роки, а будинок і досі зяє порожніми пустками-вікнами. Нагадаємо лише, що всі організації платили за орендну – невже міській казні ці гроші були б зайвими?

Та повернемося до буд. №15 на вул. Н Яремчука, про який, мабуть, уже знає міський голова:  до нього із заявою цього тижня звернулася наша героїня. Сподіваємося, саме міський голова  розрулить ситуацію і зрештою розбереться, чому посадовці, які несуть відповідальність за цілісність і збереження житлового фонду Чернівців, не бажають виконувати своїх прямих обов’язків…

А читачам ми обов’язково повідомимо про те, як вирішиться доля будинку №15 на вул. Н. Яремчука. І чи буде вона щасливішою за долю тих будинків, про які йшлося на початку публікації.

Запис Місцеві перевертні від закону? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Майже рік тому, наприкінці жовтня 2012-го, я написав заяву до ЖРЕП №17, додав до листа фотографії і заніс за їхньою адресою на Південно-Кільцеву, 5. Там заяву сумлінно  зареєстрували, і я почав чекати. Та пройшов один місяць, другий…. Невдовзі буде рік, а відповіді як не було, так і немає.

Запитаєте, що ж, власне, трапилося? Річ у тім, що мешкаю на 5-му поверсі. Над балконом і вікном розташований бетонний дашок, як люди кажуть – козирок. І ось він почав потихеньку розвалюватися. Вже стирчить арматура, а шматки бетону відвалюються і падають униз.

Сусід з 4-го поверху незадовго до смерті засклив балкон і накрив його металочерепицею. На неї й падають шматки бетону, трощачи вщент. Дружина його на заробітках за кордоном, інколи син заходить. І вже кілька разів у мене запитував, що там за бомби  падають?

А у нижніх сусідів – ще й квітник. Шматки з аварійного піддашку трощать квіти. А не дай Боже, цієї миті сусідка там копатиметься! Одразу ж уб’є!

Більше того, подібна ситуація вже трапилася у нашому дворі, коли торік на початку листопада стара тополя впала просто на машину перед нашим під’їздом. Корінь дерева перегнив. Тож усі там зібралися і давай вирішувати, хто ж це дерево пилятиме та прибиратиме. Хоча вже була раніше розмова, що його треба прибрати.

На тих розборах присутній був і головний інженер ЖРЕПу, і ще якась працівниця. Я скористався цим і запитую, як там, мовляв, моя заява, що минулого місяця заніс… Головний інженер здивувався: «Яка заява? Вперше чую!». А пні, що прийшла з ним, почала щось казати про те, що в них грошей немає, й тому подібне.

– Зачекайте, кажу, що значить – немає грошей? Та й чому це повинно мене цікавити? Адже квартплату я сплачую справно!. Договір із ЖРЕПом у мене є, ви ж самі всі ходили і ледь не за горло брали мешканців, змушуючи підписати цей договір. Ми, мешканці, підписали. І що тепер? Які ваші дії? Ремонт у під’їзді ви не робите, сусід із третього поверху зробив його за власні кошти, бо в сина було весілля, а йому незручно за такий пошарпаний під’їзд.

19 вересня вже нинішнього року я знову пішов до ЖРЕП. Довго шукали там мою заяву, але так і не знайшли. Пішов до головного інженера, пояснив йому ситуацію. Він вислухав мене нормально, без претензій. Покликав секретаря і дав доручення, щоби вона знайшла заяву. Та не поталанило: запис про те, що заява була, знайшла, а саму заяву – ні. Тобто там у неї є папка за весь рік. Тож усі інші заяви є, а моєї, під №148, – катма. Втім, навпроти заяви у графі про рішення по заяві стоїть запис, що, мовляв, мені запропоновано зробити ремонт дашку самостійно, в рахунок квартплати. Ну, вибачте, моя квартплата становить 90 грн. на місяць, протягом року набереться трохи більше тисячі, а за ремонт козирка треба викласти одразу не менше за 2,5 тисячі. А крім того, має ж бути якась комісія, яка огляне все це. Я вже навіть так запропонував: якщо у вас наразі немає можливості зробити ремонт, ви зобов’язані відповісти мені листом, що у зв’язку із такою ситуацією, важким фінансовим становищем тощо пропонуєте відремонтувати за свій рахунок, що й буде мені зараховано в подальшому як квартплата.

Зрештою, записали мій номер телефону, пообіцяли, що знайдуть мою заяву, розглянуть її, а потім з начальником ЖРЕПу радитимуться, що робити далі. Пройшло майже три тижні. Я чекаю…

Валентин ЗАВАДА, мешканець буд. 19-21 на вул. Комарова (ЖРЕП № 17)  

Запис Доки не впаде, не вб’є когось – працівники ЖРЕПу не рухнуться спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А ще п. Вакарюк не може зрозуміти, чому на документах Обленерго ніде немає ні герба нашої держави, ні самого слова Україна. Хотілося б почути від зверхників «Чернівціобленерго» – чому так?  Адже йдеться про офіційні документи…

Нагадаємо ще одну малоприємну ситуацію з цією організацією. Коли Обленерго подавав позов до суду на газету, то дуже некоректно скористався даними зі ЖРЕПів, на території яких проживають авторки публікації. У документах, поданих до суду, були довідки, видані ЖРЕПами нібито на вимогу їхніх синів. Це була чистої води фальсифікація та порушення Закону України «Про захист персональних даних».

Запис Закон про захист персональних даних не про Обленерго писаний? спершу з'явиться на Медіа-Версії.